Соціологія
§ 1. Класи, групи, категорії
Класи
У XVIII ст. поступово формується та утверджується індустріальне суспільство. Головним джерелом багатства І добробуту стає переробна промисловість — індустрія, а основними суб´єктами соціальних та політичних дій — класи.
У логіці та природознавстві поняття клас використовують з метою систематизації, об´єднання однорідних за якою-небудь істотною ознакою явищ у велику групу ("класи" висловлювань, тварин, рослин тощо). Щодо суспільства це поняття досить широко вживається в Англії наприкінці XVIII ст. для позначення "класу бідняків" (lower class). Підприємець і мислитель Роберт Оуен у 1816 р. відокремлює "виробничий клас" (working class) від "бездіяльного (дозвільного) класу" (leisure class). Клод Анрі Сен-Сімон вважав виробничим класом власників капіталу, банкірів, купців, робітників. У XIX ст. європейське суспільство зображується і тлумачиться як класове суспільство. Чи не загальноприйнятим стає уявлення, згідно з яким класи визначають соціальне обличчя суспільства, тенденції та напрями його розвитку. Поняття "клас" стає центральним у світогляді та політичному вченні марксизму.
Класи виникають як результат радикальних соціальних трансформацій. Революції XVU ст. в Англії та XVIII ст. у Франції поступово утверджують юридичну і політичну рівність різних суспільних груп. Дедалі помітнішу роль у житті цих країн відіграє "третій стан" — буржуазія (або "середній клас"), підприємницька і виробнича верстви міст, що зайняли проміжне становище між "знаттю" та "черню". Стрижнем економічного порядку стає володіння і розпорядження не людьми (кріпаками, васалами), а власністю у вигляді капіталу, землі, знарядь та засобів виробництва, знань та умінь. Приватна власність, ринок капіталів, товарів і праці стали гарантом зростаючих можливостей індивідів конструювати власну долю і досягати поставленої мети.
Кардинально змінюються організація праці та спосіб життя значної частини населення. В доіндустріальну епоху землероб міг бути, наприклад, ще й ткачем. З появою фабрик настає ера глибокої спеціалізації, а поділ праці надовго залишається найефективнішим засобом підвищення її продуктивності. Поєднувати землеробство з ремеслом відтепер неможливо, місце проживання і місце праці як правило не збігаються. Більшість працює поза межами дому, а отже, і за межами сім´ї. Праця в численних колективах мануфактур і заводів, життя у швидко зростаючих та погано впорядкованих містах, диференціація на роботодавців і найманих робітників — такі найбільш значущі ознаки індустріального суспільства. Головні діючі особи в ньому (головні соціальні типи) — буржуа, землевласники, пролетарі.
У незавершеному 52-му розділі третього тому "Капіталу" Карл Маркс писав: "Наймані робітники, капіталісти і земельні власники утворюють три великі класи сучасного суспільства, що ґрунтується на капіталістичному способі виробництва. В Англії сучасне суспільство у своїй економічній структурі досягло, безперечно, найбільш широкого, найбільш класичного розвитку. Проте і тут це класове розшарування не виступає ще в чистому вигляді. Навіть і тут середні і перехідні ступені скрізь затемнюють межові лінії (правда, на селі незрівняно менше, ніж у містах)". Отже, за К. Марксом, класи є елементами економічної структури, де володіння власністю та джерела прибутку є ознаками, що власне конституюють класи, а міжкласові кордони досить розмиті, особливо в містах.
Буржуа спочатку — це дрібні власники, що досягають економічного та життєвого успіху наполегливою працею, ощадливістю, розрахунком, чесністю, творчою активністю, особливою житейською мудрістю, а також за допомогою сили, хитрощів, обману — так було в усі часи. І все ж законним шляхом досягнення успіху визнавалася праця. "Першим буржуа" іноді називають американського видавця, дипломата і винахідника Бенджаміна Франкліна (1706—1790) за чітко сформульовані ним етичні принципи поведінки та запровадження їх у власне життя.
В "Автобіографії" він перелічує 13 чеснот, які постійно й методично культивував у собі: помірність у їжі, небагатослівність, порядок, рішучість, ощадливість, любов до праці, щирість, справедливість, невибагливість, охайність, спокій, доброчесність, скромність. Отже, буржуа не тільки володіє, розпоряджається, привласнює, виробляє, а і є носієм певних навичок, стратегій поведінки, певного способу життя і мислення. Саме таке уявлення про класи має право називатися власне соціологічним.
Фрідріх Енгельс у праці "Становище робітничого класу в Англії", користуючись матеріалами преси, статистичними даними та власними спостереженнями, проаналізував формування класу пролетарів. Вже на ранніх етапах становлення капіталістичного суспільства були відмінності в умовах та рівні життя буржуа і робітника. Однак патріархальні відносини між капіталістом і робітником (господар дає роботу й засоби до життя, виявляючи чи не батьківське піклування), схожі погляди на життя та суспільний устрій, спільні цілі існування, спільна релігія об´єднують і згуртовують, прикриваючи відмінності у становищі.
Пролетарі ще перебувають у стані, якому К. Маркс пізніше дасть назву "клас у собі". Причину низьких заробітків робітники могли вбачати, наприклад, у машинах і справді спрямовували свій гнів саме на них. "Класом для себе" пролетаріат стає тоді, коли набуває понять, навичок, цінностей та сподівань, що відповідають його життєвим умовам і дають змогу переконливо пояснювати існуючий порядок. Для того щоб це сталося, на місце попередньої згоди має прийти відчуження: тільки на віддалі, з певної дистанції можна розглядіти особисту й нерідко корисну зацікавленість протилежного класу, а також пояснити власну життєву ситуацію з огляду на задуми й наміри інших.
Відмінності у становищі в економічній системі мають доповнюватися розбіжністю в поглядах на соціальний світ та відмінністю у прийнятих стандартах життя. В марксизмі цьому відповідає теза про взаємозв´язок та взаємозумовленість становища і свідомості (ідеології) класу. Об´єктивні життєві умови та розуміння їхньої специфіки порівняно з умовами життя інших спільнот, визнання обов´язковими до виконання вимог і норм, зумовлених ситуацією, необхідні для нормального перебігу процесу самоіден-тифікації, тобто віднесення себе до певної суспільної групи, а також для ідентифікації інших. Відтоді механізм розпізнавання класу не зазнав кардинальних змін. Ось сучасний приклад.
Під час перепису населення в колишньому СРСР індивідів у облікових картках відносили до однієї з трьох великих категорій: робітники, селяни, службовці. Тому визначити як власне соціальне становище, так і становище інших могла, з огляду на названі категорії, значна частина дорослого населення. Однак у другій половині 80-х років сталося взаємне відчуження тих, хто уособлював державну та партійну владу, від мас. Більшість людей, а до цього — лише інакодумці, раптом з´ясували для себе, що існує верства так званої партійно-державної номенклатури з цілою низкою домагань, навичок, стандартів споживання. Стала очевидною протилежність життєвих умов і відповідних їм понять, що призвело до формування в суспільній свідомості біполярної структури: "вони" і "ми".
Макс Вебер про класи
М. Вебер також визнавав класи елементами економічної структури. Він вважав можливим говорити про класи, якщо виконуються такі три умови: 1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих потреб (мати велосипед, але не машину, володіти будинком, але не мати вілли на березі моря); 2) якщо ці можливості забезпечені певним рівнем винагороди і намаганням підтримувати або підвищувати його; 3) якщо ці можливості є за умов ринку товарів та ринку робочої силнГу
Виконання усіх трьох умов конституює те, що М. Вебер називав класовою ситуацією, — сукупність можливостей забезпечити себе матеріальними і соціальними благами, знаходити застосування знанням, навичкам і особистому досвіду. Тому ´термін "клас" є референтним для сукупності людей, що перебувають у подібній класовій ситуації, базисними категоріями якої є власність та відсутність власності (робітники, підприємці, банкіри, рантьє).
Крім того, індивідів об´єднує у клас економічний інтерес підтримувати або поліпшувати стандарт життя. Тому в класовій ситуації завжди можливі спільні дії, тобто однакові реакції на подібні життєві умови. Залежність між класовою ситуацією і життєвими шансами може бути більш-менш усвідомлена. Якщо зв´язок усвідомлюється, тоді стає зрозумілим, що відмінність у життєвих шансах є наслідком розподілу власності, а також структури конкретного економічного ладу. Обурення проти наявної класової структури в цьому разі ґрунтується на раціональних засадах.
Разом з тим М. Вебер завжди різко заперечував проти наділення класу здатністю володіти свідомістю або культивувати інтереси ("свідомість класу", "інтереси класу" в марксистській інтерпретації). Реально існують тільки індивіди, що перебувають в однаковій ситуації на ринку праці та ринку товарів.
Сучасне уявлення про класи
Поняття "клас", як і раніше, входить до концептуального каталогу соціології. За його допомогою намагаються осмислити зміни в структурах економіки і суспільства. У розвинених країнах відбувся поділ власності і контролю за нею. Перебіг соціального життя дедалі частіше регулюється формальними організаціями
(багатонаціональними компаніями, політичними партіями). Складається нова структура економіки з незнаними досі заняттями та професіями. Світ, здається, остаточно визнав неминучість нерівності та відсутність переконливих і привабливих альтернатив їй. Ці зміни настільки радикальні, що соціологи говорять про "новий середній клас", "новий робітничий клас", "клас менеджерів", "новий правлячий клас". Досягнутий рівень добробуту диктує цінності, політичні настанови і переваги, що надають суспільству більшої згуртованості. Інструментальний колективізм замінив колишню групову неприязнь, однак, на думку деяких соціологів, не відмінив класів та класової ситуації.
Сучасний американський соціолог Ерік Олін Райт зараховує себе до прибічників марксистської традиції і в дослідженні класів сучасного суспільства виходить зі способу виробництва. Останній навіть тепер не є однорідним, поряд з розвиненим капіталістичним виробництвом існує просте товарне і дрібнотоварне виробництво; значною власністю іноді володіють численні акціонери, проте керує нею обмежена кількість менеджерів; на великих та середніх підприємствах, що становлять основу економіки, влада розподілена нерівномірно. Звідси й різні базисні, проміжні, а також суперечливі позиції в економічній структурі суспільства: власники значних, середніх та дрібних капіталів, наймані робітники, менеджери на великих та малих підприємствах, що мають повноваження і відповідальність, керують власністю, але не володіють нею. Три ознаки, вважає Е.О.Райт визначають сьогодні належність до класу — власність та її розміри, кваліфікація і компетентність, відповідальність або участь у прийнятті рішень чи владі.
Англійський соціолог Джон Голдторп пропонує визначати клас, виходячи із заняття. Найістотнішими характеристиками заняття є статус за наймом (роботодавець чи найманий робітник), рівень доходу, ступінь економічної безпеки (ризик втратити роботу або капітал), шанси на економічний успіх, місце в системі влади та контролю за процесом виробництва, міра автономії в роботі, а частково й престиж заняття в суспільстві. З урахуванням названих характеристик кожне заняття належить до одного з 11 класів керівники найвищого рівня в державі та різних галузях економіки; керівники середнього рівня; спеціалісти з вищою освітою; працівники сфери послуг; дрібні власники, що наймають робітників; дрібні власники, які не наймають робітників; фермери; техніки та майстри; кваліфіковані робітники; напівкваліфіковані й некваліфіковані робітники; працівники сільського господарства.
У соціології сьогодні склалися два основних підходи до інтерпретації поняття "клас". Насамперед класи розглядаються як позиції в структурі виробництва та розподілу. Однак частіше до ознак класу зараховують певну культуру, життєвий устрій, порівняно стійкі традиції. В цьому разі (переконані прихильники такого підходу) можна говорити про "соціальний клас", як і годиться в соціологи!"? Тоді міркування соціолога збігаються з уявленнями, що циркулюють у суспільстві про поведінку та ознаками тих чи інших соціальних типів. Відомо, наприклад, що купці гуляли з розмахом, козаки вважалися носіями вільнолюбства, різночинці були нетерпимими.
Отже, належати до класу означає отримати доступ до певного обсягу матеріальних і соціальних благ, володіти конкретним обсягом влади і відповідальності, розпоряджаючись людьми і різноманітними ресурсами, бути носієм специфічних сподівань та домагань, а в більш широкому розумінні — й культури: поводити себе стосовно інших людей або подій згідно із ситуацією, набутими поняттями та уявленнями. Інституціоналізована приватна власність та зміцнілий ринок є конче необхідними передумовами існування класів як елементів економічної структури. Виходячи із соціологічної традиції, що склалася, ми не можемо говорити про існування класів в Україні: і приватна власність, і ринок є більше гаслами і метою, ніж реальністю, а звичаї та зразки поведінки переважної більшості населення формувалися далеко не за ринкових умов.
Соціальні групи
Ніхто не спроможний створити клас — він є витвором складного комплексу історичних умов, життєдіяльності суспільства, його різноманітних сфер та рівнів, але аж ніяк не окремих індивідів. Без сумніву, кожен з нас належить чи належатиме до того чи іншого класу або верстви (це слово в соціології, особливо західній, є синонімом класу), відтворюючи його в повсякденній діяльності: працюючи, отримуючи винагороду, наслідуючи певні зразки і стандарти поведінки й споживання. Проте все наше життя минає в малих групах, до яких ми належимо за фактом свого народження (наприклад сім´я), обставинами життєвої долі (клас у середній школі, навчальна група в університеті чи інституті, колектив, де ми працюємо, — бригада, лабораторія, відділ) або яким віддаємо перевагу (коло друзів та знайомих).
Досягнення особистісно значущих цілей, прийнятного рівня добробуту, поваги інших та самоповаги — все це неможливе без взаємодії з тими, хто поряд з нами, без опори на них, без надання їм допомоги у відповідь. Соціальна група має місце там, де е усталена мережа контактів між індивідами. До того ж не має значення, з якого конкретного приводу встановлюються контакти: реалізація піднесених ідеалів, пошук засобів до життя, корисні інтереси, злочинний задум чи взаємна симпатія. Важливим є те, що об´єднання індивідів виступає як цілісний суб´єкт і саме так сприймається сторонніми. Соціальне життя, без сумніву, відтворюється і підтримується діями саме таких спільнот (або груп).
Отже, індивіди мають потребу в групах, оскільки задоволення значної частини життєво важливих потреб можливе лише у взаємодії з іншими. В сучасному світі є дуже мало справ і цілей, які виконуються чи досягаються власними зусиллями. Людина чи не одвічно несамодостатня, маючи потребу в інших та жадаючи їх.
Належність до групи вимагає певних обмежень, наприклад свободи поведінки, індивідуальних прав, а також взяття додаткових зобов´язань, дотримання групових вимог і норм. Баланс здобутків і втрат від участі у групі в різних ситуаціях різний. До того ж кожен з нас одночасно належить до кількох груп. Вихід з групи, розрив з нею може бути наслідком як нереалізованості сподівань і домагань, так і суб´єктивного неприйняття розпоряджень та норм, джерелом яких є група.
Так само коли йдеться про групу, як і про суспільство в цілому, соціологи розрізняють її культуру та структуру. Культуру становлять групові цінності, норми, стандарти поведінки, санкції, що більшою чи меншою мірою можуть відрізнятися від домінуючих соціальних або загальнолюдських. Рідко яка група записує, формалізує правила, що регулюють її внутрішнє життя. Якщо це відбувається, то ми маємо статут армії чи монастиря, кодекси поведінки або честі (клятва Гіппократа), вимоги внутрішнього розпорядку тощо. Проте у більшості випадків ці правила латентні (приховані), непомітні сторонньому спостерігачеві. Можливий варіант, коли писані й неписані правила мирно співіснують, маючи окремі сфери застосування і реалізації: одні — для інших та напоказ, інші — для себе та внутрішнього вжитку. Проте діючі члени групи з ними обізнані, відрізняють дозволене від осудливого, нормативне від того, що виходить за межі.
Літературознавець Лідія Гінзбург сказала про це з вичерпною точністю: "Індивід дуже точно відділяє словесну фікцію від етичних реальностей, від умов, що йому запропоновані, якщо він хоче залишатися діючим членом даного середовища. У старій армії, наприклад, офіцер твердо знав, що *´не перелюбствуй" — то церковна фразеологія, а ось шахраювати в карти справді не можна: це громадянська смерть".
У цілому соціолог переконаний, що будь-яка досить стійка взаємодія індивідів спирається на певну культуру — латентну, приховану від непосвячених чи подану прилюдно. І зовсім не обов´язково, щоб схвальне в суспільстві розцінювалось так само у групі. її культура може бути навіть у всьому протилежною домінуючій у суспільстві, викликом їй, "контркультурою".
Група може, звичайно, являти собою аморфне, недиференційоване утворення. Однак частіше вона все-таки певним чином організована і має структуру. Прийнято розрізняти формальну і неформальну структури групи. Перша засновується на наказах, розпорядженнях, як у разі призначення керівника та його заступників у трудових колективах, або через вибори, тобто демократичне делегування повноважень. У результаті в групі конкретно розподіляються влада, права і відповідальність. Той, хто має найбільшу владу в групі (про владу див. § 3 цього розділу), тобто здатність впливати на поведінку її членів, є лідером групи. Неформальна структура групи складається негласно, шляхом стихійного розподілу владних повноважень і засобів впливу. Законність (легітимність) лідерства утверджується мовчазною згодою та добровільним підпорядкуванням, вона спирається на силу, енергію, волю підтримувати групові стандарти претендента на лідерство.
Авторитет і повагу, якими користується член групи, називають статусом, а функції, які він виконує, — роллю (обидва поняття розглядаються в § 2 цього розділу). У деякому розумінні спільні дії — праця чи безтурботний відпочинок — мають бути розіграні. Праця вимагає різноманітних якостей: організаторських, виконавських, творчих тощо, які звичайно розподілені між різними людьми. Реалізація таких якостей, закріплення їх за конкретними індивідами перетворюють їх на роль. У групі завжди відомо, хто допоможе словом і ділом, хто справедливо розсудить, хто розвеселить, а хто є джерелом напруженості та неспокою.
Різноманітність статусів і ролей, поєднання і взаємодоповнення їх — це і є структура групи. Вона дає змогу групі усвідомлювати й артикулювати власні цілі й інтереси, досягати та реалізовувати їх, приймати рішення і більш-менш ефективно реагувати на вимоги зовнішнього середовища, протистояти їм, чинити тиск на інші групи тощо. Структура є деяким гарантом виживання у взаємодії — не завжди дружелюбній — з іншими групами та суспільством у цілому, а для індивідів запорукою задоволення потреб в емоційних контактах і перевагах.
Міра автономності чи, точніше, незалежності групи визначається дефіцитними або стратегічними ресурсами, які є в її розпорядженні і використовуючи які група намагається досягти своїх цілей, захистити чи підвищити свій статус у суспільстві. Це сировина і матеріали, престиж, цінності, що визнаються групою, кваліфікація та специфічні особливості її членів, можливості впливу на законодавчу та виконавчу владу, ступінь і міра солідарності групи, готовність до колективних дій. Сила групи тим більша, чим більше вона здатна збурити нормальний перебіг соціальних та економічних процесів, демонструючи чималі шанси відстояти власні інтереси. Окремі професійні групи, наприклад шахтарі, енергетики, водії громадського транспорту, мають можливості чинити силовий тиск. Проте значна частина індивідів, що не володіють відповідними ресурсами, вдається до голодування як крайнього засобу, тобто ставить під загрозу власне життя.
Нині належність до групи — це не тільки необхідність, якої не уникнути, а й внутрішня потреба пошуку оптимального поєднання самотності й колективного життя. Справді, багато цінностей та благ, яких ми потребуємо, стають доступними лише за умови взаємодії з іншими людьми, а часом і спільного виступу на захист своїх прав. Але йдучи на подібну взаємодію, ми свідомо поступаємося частиною своєї суверенності, визнаємо над собою ще одну (групову) владу і повинні рахуватися з можливістю, що за деяких, наприклад екстремальних, обставин група вимагатиме конкретних проявів лояльності, підпорядкованості її владі аж до відмови від власної індивідуальності.
Категорії населення
Жити в спільнотах і суспільствах означає бути носієм багатьох ознак. Частина з них усвідомлюється, і кожен з нас без особливих вагань відповість на запитання: "Хто я?". Належність до класу, соціально-професійної групи, кола друзів зумовлюється відповідною ринковою ситуацією, заняттям (професією), способом життя, цінностями і нормами, пристрастями та симпатіями, які ми культивуємо в собі. Крім того, "Я" — чоловік чи жінка конкретної національності, певного віку та віросповідання, з певною освітою й сімейним станом. Можна визначити себе за антропологічними даними: зростом, масою, кольором очей та волосся.
Ми часто говоримо або чуємо, що кожна людина індивідуальна й неповторна. Проте маються на увазі, очевидно, не названі вище або подібні до них ознаки, адже яку ознаку не візьми, завжди знайдеться ще безліч її носіїв. "Всі чоловіки" і "всі жінки", "всі індивіди високого зросту" і "всі низькорослі", "всі брюнети" і "всі руді", "молодь" і "особи пенсійного віку" — такі сукупності, однорідні за певною ознакою, в соціології називають категоріями населення. До деяких з них ми зараховуємо себе самі, до інших нас відносять соціологи, що намагаються з´ясувати, чи має конкретна ознака суспільну значущість.
Для категорій непридатні ті уявлення про культуру і структуру, що були доречними при розгляді групи. Немає специфічної культури "низькорослих" або "рудих" як системи дозволеного та забороненого. Ось коли всі руді об´єднаються у "Спілку рудих", а всі любителі морозива в "Партію шанувальників морозива", тоді з´явиться можливість говорити про структуру цих організацій та підпорядкування всіх, хто належить до них, єдиним вимогам та нормам, тобто про культуру. Проте ця обставина не виключає того, що ті чи інші ознаки мають певне соціальне значення. Справді, багато які з них позитивно пов´язані (корелюють) з цінностями, настановами, орієнтаціями, домаганнями та сподіваннями, оцінками й мотивами.
Чоловіки й жінки по-різному сприймають та інтерпретують довколишній світ. Вони мають неоднакові можливості для досягнення успіху в житті. Отже, стать є ознакою, що соціально диференціює людей. Не збігаються інтереси та домагання індивідів різного віку, а це дає підстави для висновку, що й у віці "закодована" соціальна інформація. Відмінні потреби формуються в тих, хто перебуває чи не перебуває у шлюбі, має чи не має дітей тощо. Іншими словами, якщо ми знаємо окремі соціально-демографічні характеристики, то можемо ставити їм у відповідність вербальну, а іноді й реальну поведінку їхніх носіїв. Реакції індивідів можуть певною мірою повторюватись, тому їх можна передбачити. До того ж такі реакції досить стійкі у часі. Вони відомі не тільки соціологам, а й громадянам, а також політикам та державним діячам. Різні соціальні інститути й організації періодично виявляють турботу про інтереси молоді, вимагають захистити пенсіонерів, забезпечити права жінок чи національних меншин. Мабуть, саме про соціально-демографічні категорії населення найчастіше говорять соціологи. Ці категорії стають також об´єктом соціального захисту в державі.
І все ж твердження соціолога про кореляцію між конкретною ознакою та поведінкою індивідів мають бути досить обережними. Те, що він може собі дозволити, найбільше нагадує таке: "...носій такої-то ознаки (називається ознака) з такою-то ймовірністю (вказується) покаже такі-то реакції (перелічуються) в конкретній ситуації (зображується)". Обережність зумовлена двома моментами. По-перше, не виключено, що джерелом вирішального впливу є інший, не врахований соціологом фактор. Переконатися в цьому, до речі, нелегко, оскільки необхідні додаткові експерименти, ретельний аналіз зібраної інформації. По-друге, соціальна значущість багатьох ознак ще не з´ясована, а ситуації, в яких розкривається їхня здатність диференціювати, ще, можливо, не потрапили в поле зору соціолога.
Нарешті, категорії формуються як результат спільної життєвої ситуації чи навіть долі. Не є винятковими випадки, коли за такими категоріями закріплюються особливі права, привілеї та пільги. Таким чином держава винагороджує особливо шанованих, захищає нездатних потурбуватися про себе, поступається тиску необачно взятих зобов´язань, культивує лояльність до себе (пільги молодим спеціалістам, багатодітним матерям, державні нагороди тощо). Маючи на увазі спільність життєвої долі, ми говоримо про такі категорії, як "учасники Великої Вітчизняної війни", "воїни-інтернаціоналісти", "учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АБО".
Спільність життєвої ситуації, поєднана з офіційно запровадженими пільгами та привілеями, дає ефект спільності цілей та становища в суспільстві. Категорії населення, що виникають на такій основі, як правило, створюють власні організації, що захищають їхні права, маніфестують їхні інтереси в політичному й економічному житті суспільства, згуртовують своїх членів на основі спільних цінностей і цілей. У межах подібних категорій можуть виникати різні соціальні групи, в яких індивіди перебувають у постійному контакті, утворюючи "правління", "президії", відділи тощо, формуючи і культуру, і структуру. Очевидно, ознаки здатні диференціювати в одному відношенні й зовсім не диференціювати — в іншому. Давньогрецький філософ Арістотель зауважив, що різниця між повільним та швидким істотна у змаганнях, але байдужа в політиці. Основна проблема для соціолога завжди полягає в поясненні, розумінні та інтерпретації ситуації в доречних, адекватних ознаках, що можуть диференціювати: класових, групових, категоріальних. Саме це і є проблемою виявлення соціальної структури подій, ситуацій, процесів, адже структура — це не тільки те, що заздалегідь задане й відоме, її доводиться відшукувати як таємну пружину чи механізм соціального спектаклю, що розгортається на наших очах.