• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Соціологія

В´ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ (1882-1931)

Визначний український громадський діяч та вчений В. Липинський залишив філософські обґрунтування політики, української державності, оригінальні соціологічні концепції. Він був провідником ідей консерватизму в соціальній організації у руслі думок Жоржа Сореля, Вільфредо Федеріко Парето, Роберта Міхель-са та ін., використавши їх для осмислення історії українського державотворення, його краху та перспектив відродження. "Традиція", "аристократія" та "нація" — ключові поняття соціальної філософії В. Липинського.

У його праці "Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму" (Відень, 1926) викладено основні соціологічні ідеї: підкреслення творчого начала у розумінні історії та сучасного йому стану українського суспільства; доведення незавершеності історії і відкритості її в майбутнє; значення волі, розуміння власного призначення і пов´язані з цим завдання державотворення; політико-практичне спрямування соціологічного аналізу; використання історичних студій для накреслення орієнтирів побудови Української держави і проект конструювання останньої на ґрунті концепції утвердження української трудової монархії. Всупереч домінуючим на той час віровченням, передусім соціалістичному, в центр своєї моделі майбутньої держави Липинський ставить клас, який зміг би об´єднати і політично зорганізувати українську націю, клас, згуртований спільним економічним інтересом, традиціями, культурою, а саме клас хліборобів (тоді як ні буржуазія, ні пролетаріат не набули таких якостей).

Тільки клас хліборобів, аргументував В. Липинський, може витворити нову еліту, нову селянську аристократію, яка висуне лідера, персоніфікованого носія влади — монарха, тобто гетьмана відповідно до української традиції. В основі його розуміння суспільного розвитку лежить теорія еліт. Активна меншість "дає провід і править", тоді як пасивна більшість залишається об´єктом управління. Водночас еліти змінюють одна одну під дією об´єктивних і суб´єктивних факторів, наявних передумов. Це насамперед права володіння, управлінська здатність, стихійне прагнення до влади. Сума цих якостей має визначати "творчу еліту", різні типи її складаються з "войовників", "продуцентів" та "інтелігентів". Останніх він піддавав нищівній критиці за схильність до саморуйнування, безпринципність тощо. Для виконання державотворчих функцій найбільш придатна хліборобська аристократія — перехідний тип між "войовниками" і "продуцентами".

Наголосимо, що аристократія, у розумінні В. Липинського, — це найкращі індивіди зі своєї верстви, найактивніша її частина, "класократія". Класократична організація суспільства спроможна поєднати порядок і свободу, традиції і прогрес, авторитет сильної влади зі свободою економічної і культурної самодіяльності широких верств населення, здатна бути перепоною на шляху революційного хаосу, "безголової революційної демократії" (остання часто рівнозначна охлократії).

Перешкоди в побудові української державності Липинський вбачав у нерозвиненості національної еліти, низькій політичній культурі. Він наполягав на необхідності поєднання на нашому фунті західних і східних культурних начал, побудови класократичної (близької за всіма ознаками до правової) держави в Україні.