Соціальна географія
2.4. Методична база сучасної соціальної географії
Рівень розвитку тієї чи іншої галузі знань визначається також і багатством палітри методів, які вона застосовує у царині власних досліджень. У регіональній соціальній географії використовується низка наукових методів.
Метод — це спосіб або засіб досягнення будь-якої мети, розв´язання конкретного завдання, а методика — сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності.
Методика — це сукупність технічних прийомів і організаційних форм для проведення наукового дослідження. Вона відрізняється від методології, що становить собою сукупність найістотніших елементів теорії (теорій), викладених у конструктивній, прийнятній для практики формі; методологія — це теорія, переведена в алгоритм розв´язання конкретної проблеми.
Свідоме застосування наукових методів у межах певної методології — істотна умова отримання нових знань.
О. Шаблій у праці "Суспільна географія" сформулював вимоги, яким повинен відповідати кожен науковий метод:
— чіткість, загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Незрозумілість у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутанини у його використанні й підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом;
— цілеспрямованість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв´язанню певних конкретних завдань;
— детермінованість — строга послідовність використання методу, максимальна його алгоритмізація;
— результативність — здатність методу забезпечувати досягнення певної мети (сюди входить і плідність методу);
— надійність — здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;
— економічність — здатність методу домагатися певних результатів з найменшими витратами засобів і часу.
Застосування будь-якого методу передбачає володіння загальними принципами наукового мислення. Найважливіші з цих принципів такі:
— індукція — умовивід від фактів до деякої гіпотези;
— дедукція — висновок за правилами логіки; ланцюжок висновків, ланки якого зв´язані логічною послідовністю;
— аналіз — розчленування об´єкта, явища на елементи;
— синтез — поєднання, з´єднання різних елементів об´єкта, явища в єдине ціле;
— аналогія — відповідність, подібність об´єктів, явищ у будь-яких властивостях; умовивід про менш знаний об´єкт, явище з більш знаного, якщо вони входять в однорідну групу;
— експеримент — дослідне відтворення об´єкта пізнання, перевірка гіпотез.
— спостереження — цілеспрямоване вивчення, сприйняття, зумовлене висунутими завданнями; систематичний збір даних з об´єкта, явища;
— порівняння — співвідношення між двома об´єктами, явищами, яке дає змогу виявити загальне й особливе.
Всі методи дослідження розвитку та розміщення загального і конкретних об´єктів регіональної соціальної географії можна розділити на традиційні та нові чи сучасні. Серед традиційних — найвагоміші:
— літературний метод, суть якого полягає у відборі й аналізі літературних джерел, що тією чи іншою мірою стосуються об´єкта, явища чи процесу вивчення;
— описовий метод — належить до давніших при вивченні розміщення видів соціальної реальності й людської діяльності. Широко застосовується описова статистика, зокрема соціальна статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію;
Статистичні методи розміщення об´єктів соціальної сфери, зокрема метод статистичної оцінки — розташування функціональних залежностей між значеннями факторних і результативних ознак, що застосовується для оцінки невідомих параметрів розподілу ймовірностей випадкових величин; метод статистичної перевірки гіпотез — система прийомів у математичній статистиці, призначених для перевірки відповідних дослідних даних гіпотез, що перевіряються; метод статистичних випробовувань (метод Монте-Карло) — дослідження властивостей об´єкта чи явища, що вивчається за допомогою спеціально організованого випробовування натурного об´єкта чи його моделі з урахуванням штучних впливів, а також інші статистичні методи. Слід акцентувати на тому, що при вивченні розвитку і розміщення елементів соціальної сфери необхідно брати до уваги природу статистики у процесі застосування статистичних методів у конкретних дослідженнях. Особливості врахування природи статистики у сучасних наукових дослідженнях детально висвітлені у праці Г. Кімбла "Як правильно користуватися статистикою".
Серед нових або сучасних методів дослідження розвитку і розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ на особливу увагу заслуговують такі методи:
1. Геопросторова парадигма — основний метод у дослідженні розміщення та розвитку соціальних об´єктів, процесів і явищ у практично всіх регіональних дослідженнях. В основі геопросторової парадигми (наукова парадигма чи парадигма науки — головні елементи знання, своєрідна система відліку, в межах якої мають місце конкретні явища і процеси) міститься географічний метод дослідження.
Цей метод специфічний і формується, на думку Е. Алаєва, як "триєдиний" підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Застосування цього методу неможливе без одночасного використання картографічного методу, який, по суті, становить особливу форму ідеально-просторового моделювання.
2. Моделювання — загальнонауковий метод, що використовується у процесі проведення дослідження розвитку та розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ. При застосуванні цього методу об´єкт дослідження вивчається не безпосередньо, а за допомогою посередника — ідеальної (уявної), матеріальної (предметної) моделі чи особливої форми ідеально-матеріальної моделі, якою може бути, наприклад, мала (картосхема).
3. Картографічний метод належить до найпоширеніших методів дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил. Він відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, коли розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже мапа, картосхема — це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано може відобразити соціальні об´єкти, явища, зв´язки та взаємозалежності, що відносяться до цієї території.
Мапа виконує двояку роль: вона є наслідком досягнутого рівня знань про територію, об´єкти і явища, які до неї відносяться, й інструментом пізнання, що дає змогу внаслідок умовиводів піднятись на вищу ступінь знань.
4. Просторовий аналіз. Особливості його застосування ґрунтовно висвітлені у праці П. Гаггета "Просторовий аналіз в економічній географії". Надзвичайно важливий при здійсненні соціально-географічних досліджень. П. Гаггету вдалося розкрити співвідношення між географією та регіональною наукою. Розвиток У. Ізардом і його учнями положень про регіональну науку дав змогу розширити і поглибити застосування просторового аналізу при вивченні окремих елементів, у тому числі й елементів соціальної сфери тих або інших територіальних утворень. Безумовно, методична база, яка викристалізувалася в регіональній науці, не може не використовуватися в регіональних соціально-географічних дослідженнях.
Наголосимо, що обґрунтованість соціально-географічних досліджень суттєво зросте, коли просторовий аналіз використовувати у взаємозв´язку зі статистичним аналізом, історичним аналізом, містобудівельним аналізом, факторним аналізом, кластерним аналізом та ін.
5. Факторний аналіз. Зміст його — підбір факторів і заміна набору параметрів, що їх характеризують меншою кількістю категорій, які є лінійною комбінацією вихідних параметрів. Головна ціль факторного аналізу — стискування інформації, економний опис. Особливості його застосування при дослідженні розвитку та розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ випливають з положень про застосування факторного аналізу, які висвітлені у доступній формі в науковій праці Гарі Хармана "Сучасний факторний аналіз".
6. Кластерний аналіз. Суть кластерного аналізу (об´єднання параметрів за окремими факторами в статистичні однорідні групи) полягає у використанні первинних даних у стисненому вигляді без надмірної втрати інформації.
7. Метод регіонального соціального аналізу. На нашу думку — це системне, комплексне і взаємопов´язане вивчення соціальної сфери регіону з метою виявлення перспективних напрямів її розвитку, визначення ступеня впливу факторів регіонального розвитку на результати соціальних процесів за допомогою опрацювання відповідної інформації.
8. Конструктивні регіонально-соціальні обчислення. До них відносяться балансові, техніко-економічні, нормативні й інші розрахунки.
9. Математичні методи. Найпоширеніші математичні методи, які використовуються у дослідженнях регіонального розвитку, описані в праці О. Шаблія "Математичні методи в економічній географії". Серед них — методи і моделі лінійної алгебри (балансові методи та моделі, оптимізаційні методи і моделі), методи та моделі теорії графів, теорії множини і математичної логіки.
10. Комп´ютерній техніці та комп´ютерній технологи належить величезна роль у вивченні сучасної територіальної організації соціальної сфери в межах регіону. Завдяки їм виникла можливість створення, підтримки і збагачення банків даних, необхідних для пошукових робіт у царині регіональної соціальної географії.
Комп´ютерні технології дають змогу обробляти величезні масиви даних у короткі терміни і з мінімальними затратами часу. Завдяки їм можна широко застосовувати на цілком новій основі такі методи, як моделювання, картографічний та ін. Тобто, відбувається суттєва трансформація методів дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил (описових, кількісних, картографічних, статистичних та ін.) під впливом науково-технічного прогресу, насамперед внаслідок застосування комп´ютерної техніки і комп´ютерних технологій.
Дослідження в царині соціальної географії будуть глибшими і обґрунтованішими при застосуванні соціологічних методів.
Застосування соціологічних методів передбачає здійснення соціологічного дослідження. Зазвичай воно виконується в кілька етапів, на кожному з яких послідовно реалізуються цілі та завдання соціологічного дослідження.
Зазначимо, що етапи соціологічного дослідження розглядають у двох зрізах: по-перше, як логічні процедури, по-друге, як види організаційних робіт. Логічні процедури дослідження мають такі етапи: проблемно-пошуковий, дескриптивний, пояснювальний і практичний. Змістом проблемно-пошукового етапу є виявлення проблем і формулювання гіпотез дослідження, дескриптивного етапу — побудова на сформульованих гіпотезах описових і пояснювальних гіпотез, пояснювального етапу — встановлення причинно-наслідкових зв´язків досліджуваних процесів та явищ, практичного етапу — розроблення рекомендацій, їх апробація на практиці.
Етапи з погляду організації робіт мають такий вигляд: підготовчий (розроблення програми, робочих планів, методики й інструментарію дослідження, підготовка виконавців, затвердження плану робіт і кошторису витрат), оперативний, чи експедиційний (збір первинної інформації за сформованою методикою) і результативний (обробка, аналіз отриманої інформації, вироблення рекомендацій, складання й затвердження підсумкових документів).
Соціологічне дослідження
У програмі соціологічного дослідження повинні бути сформульовані його мета і завдання.
Мета соціологічного дослідження — це, по суті, очікуваний результат дослідження, який досягається внаслідок розв´язання головного завдання або важливої проблеми. За змістом мета може формулюватися як теоретична (коли передбачається отримання нових знань про функціонування та розвиток досліджуваного об´єкта, його структуру, зв´язки з іншими об´єктами), методична (коли здійснюється розробка нових методик дослідження, впровадження нових інструментів) або прикладна (коли пропонуються конкретні практичні рекомендації).
Від чіткості формулювання мети соціологічного дослідження значною мірою залежить його результативність. Шляхи досягнення мети відображені в завданнях соціологічного дослідження, які поділяються, зазвичай, на головні, дотичні до головних та додаткові. Завдання повинні розкривати повною мірою зміст предмета дослідження.
Серед соціологічних методів дуже важливий для використання в соціальній географії ентропійний аналіз. Він передбачає дослідження соціальних об´єктів як систем з огляду на їх упорядкованість (порядок — хаос). Ентропійний аналіз об´єднує групу ентропійних методів моделювання, які ґрунтуються на гіпотезі, що функція соціально-економічної доцільності може бути подана як ентропія. Це дає змогу будувати ентропійні моделі складних соціально-економічних систем. З їх допомогою можна пояснювати і передбачати певні сукупні властивості таких систем без вивчення поведінки кожного окремого їх елемента. Прикладом може слугувати загальна теорія ентропійних моделей А. Дж. Вільсона. Основу цих моделей становить припущення про стан рівноваги у системі, умови обмеження її ресурсу, максимальний рівень ентропії та ін. Оскільки соціальні системи мають здатність до самоорганізації, то дослідники прагнули побудувати ентропійну модель, яка б враховувала: по-перше, поведінку соціальних систем, що не досягли стану рівноваги; по-друге, здатність системи до самоорганізації. Взявши за основу концептуальну модель розвитку та модель самоорганізації, А. Айламазян та Е. Стась побудували ентропійну нелінійну модель розвитку складних систем будь-якого типу. Вона враховує таку особливість системи: зі зростанням кількості її елементів і новводенням їх до її структури організованість системи порушується, а ентропія підвищується. Внаслідок цього відбувається руйнування структури і перехід системи до нового стану. Якщо ж нові елементи поглинаються структурою системи, то вона продовжує функціонувати у попередньому режимі, її стан не змінюється.
В науковій літературі зазначається, що підстави застосування моделі А. Айламазяна й Е. Стася для аналізу соціальних систем такі:
— ці системи найскладніші з відомих нам системних утворень;
— вони є відкритими системами, тобто такими, що обмінюються речовиною та інформацією зі зовнішнім середовищем;
— процеси, що відбуваються в соціальних системах, вирізняються певною узгодженістю та кооперативністю, які описуються нелінійними співвідношеннями;
— динаміка структурних змін у цих системах передбачає два етапи розвитку — детерміністський і стохастичний. Модель пов´язує динамічні мікрохарактеристики (інтенсивність збільшення кількості елементів, міра введення їх до існуючої структури) з макрохарактеристиками (стійкість, ентропія).
Мета ентропійного аналізу — виявлення соціальної ентропії, тобто встановлення міри відхилення соціальної системи або її окремої ланки (структури, підсистеми та ін.) від прийнятого за еталон (нормального, очікуваного) стану, що виявляється в зниженні рівня організації, ефективності функціонування, темпів розвитку системи, а також міри релевантності (відповідності) стану досліджуваних систем прийнятим цільовим установкам.
Беручи до уваги сказане, соціальну ентропію можна розглядати як наслідок співвідношення продуктивної та деструктивної діяльності людей і помилок, які вони здійснюють у процесі управління, планування. Це з одного боку. З іншого — соціальна ентропія — це недостатня кількість знань або їх недовикористання у процесі організації діяльності досліджуваної системи. Отже, соціальна ентропія — змістовна категорія. Величина соціальної ентропії дає змогу оцінювати функціонування соціальної системи через встановлення міри відхилення від еталонного рівня. Така оцінка здійснюється за допомогою застосування соціологічного мислення в умовах використання методів експертного аналізу, історико-соціологічного дослідження, структурно-функціонального підходу тощо. На думку фахівців, використання інших методів, наприклад, математичного моделювання на основі розв´язання скалярних рівнянь, у цьому випадку менш ефективне, оскільки вони дають змогу охарактеризувати лише зовнішній бік функціонування соціальних систем, їх формальну упорядкованість. А при дослідженні соціальних систем важливіше розкрити їх внутрішній стан, що вимагає змістовного аналізу цілей і функцій їх окремих елементів.
Ентропія соціальних систем може виявлятися у надмірному зростанні управлінських структур, бюрократизмі, збільшенні документопотоків і узгоджень малозначущих процедур тощо.
Існує чимало антиентропійних заходів, але суть найголовніших полягає у підвищенні рівня суспільного менталітету й інтелекту, зростанні культури населення (інформаційної, діяльнісної тощо).
Вагомість використання ентропійного аналізу соціальних систем полягає в тому, що його застосування дає змогу виявляти деформації в суспільстві.
Аналіз стану і рівня розвитку соціальних систем глибший і повніший, коли поряд з ентропійним аналізом застосовуються методи аналізу соціометричної інформації, які становлять низку методів аналізу соціологічної інформації, отриманої внаслідок соціометричних методів. Особливість застосування методів аналізу соціометричної інформації полягає в тому, що за їх допомогою аналізується первинна інформація, яка відображає не характеристики респондентів, а стосунки між ними. При цьому соціометричні дані подаються у вигляді соціоматриць, соціограм, що значно полегшує аналіз. З погляду соціально-географічних досліджень великий інтерес викликає розрахунок соціометричних індексів, за допомогою якого можна описати особливості структури міжособистісних взаємин у групі взагалі (групові індекси) або становище окремих членів групи у структурі (індивідуальні чи персональні соціометричні індекси).
Низка методів дослідження соціально-географічних об´єктів, процесів, явищ викристалізувалася у межах етнометодології. її суть полягає у проникненні в смислові структури повсякдення. Вважають, що в основі етносоціології міститься феноменологія австрійського соціолога А. Шюца та культурна антропологія. Термін "етносоціологія" запропонував Г. Гарфінкель у праці "Дослідження з етнометодології", розробивши методологічні й теоретичні засади цього напряму.
Етнометодологічний напрям отримав подальший розвиток у працях Д. Садноу, А. Сикурела, Д. Ціммермана та ін. Як зазначає Г. Гарфінкель, у центрі етнометодологічного підходу міститься поняття дії та контексту, що визначають один одного: непояснених дій не існує. На його думку, специфіка соціальної діяльності полягає в тому, що реальні сенси, які саме і цікавлять соціального дослідника, прикриваються інтерпретативними формами суджень, думок — їх треба розкрити, розшифрувати, щоб максимально наблизитися до справжніх сенсів. Таке наближення можливе завдяки типізації дій та їх аналізу кожного разу через новий контекст, через моральні інституційні засади.
Всі етнометодологічні дослідження умовно поділяються на три групи:
1. Вивчення соціальних структур як "нормального оточення" дії, наприклад, аналіз щоденної діяльності людей як типізації та нормалізації їх вчинків, дій, свідомості.
2. Аналіз методів і процедур, за допомогою чого соціальні актори вступають у взаємодію.
3. Вивчення праці у контексті соціологічного аналізу професій.
До аналітичних методів належать і методи вивчення преференцій — збір впорядкованої, ранжованої інформації, коли респондент, оцінюючи за певним критерієм об´єкти, ставить один вище від іншого, визначаючи при цьому преференційніеть (першість) одного з них.
Виділяють чотири основні методи вивчення преференцій: бальні оцінки (респондент оцінює кожен із об´єктів певною кількістю балів); ранжування; парні порівняння; множинні порівняння. Бальні оцінки, ранги, порівняльні характеристики використовуються для розроблення шкал різного типу.
Біографічний метод — один із соціологічних методів, який завойовує все більшу популярність у різних науках, у тому числі й у соціально-географічних дослідженнях. Його суть полягає у використанні сукупності технік збору й аналізу особистих документів, які містять повідомлення людей про їхню участь у різних подіях і процесах. Головний принцип біографічного методу — дослідження поведінки людей із врахуванням їх власної суб´єктивної перспективи (кар´єри, творчих інтересів та ін.).
Вважається, що авторитетним початком використання біографічного методу в соціологічних дослідженнях став класичний п´ятитомний твір У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці" (1918—1920 pp.)- Тут проаналізована приватна кореспонденція, матеріали преси, документи соціальних служб, життєпис одного з польських селян-емігрантів. Ці вчені не лише піднесли біографічні матеріали до рівня важливого соціологічного джерела, а й сформулювали методологічну позицію стосовно їх вивчення, відому як гуманістичний коефіцієнт. Завдяки згаданій праці біографічний метод набув широкого розвитку в Польщі. Внаслідок діяльності Ф. Знанецького у нього з´явилися послідовники — Й. Халасиньський, Я. Щепаньський та ін.
Особливого поширення в соціологічних дослідженнях біографічний метод набув у 20—30-х роках XX ст. у США, коли соціологи чиказької школи під впливом Р. Парка, У. Томаса, Ф. Знанецького, Б. Берджеса, Г. Блумера застосовували якісний, інтерпретативний підхід до вивчення життя різних соціальних груп на основі аналізу власних документів, історій життя, тобто на основі так званих case study.
З погляду використання біографічного методу в зарубіжних географічних дослідженнях, як приклад, достатньо згадати дві праці Анни Баттімер "Шлях в географію", де автор за основу всього дослідження взяла біографічний метод (книга побудована як сукупність біографій видатних вчених географів, що дало змогу авторові розкрити теоретико-методологічні основи географічної науки, описати нові ідеї в географії та ін.), і фундаментальну працю Р. Дж. Джонстона "Географія і географи", в якій автор за допомогою використання згаданого методу висвітлює фактори побудови соціально-географічних теорій, гіпотез, глибоко окреслює історію розвитку соціальної географії конкретних періодів. У працях багатьох інших вчених-географів біографічний метод використовувався радше як ілюстративний, а не головний.
З українських вчених величезну діяльність, спрямовану на впровадження широкого використання біографічного методу в сучасні суспільно-географічні дослідження, здійснив 0. Шаблій. Цей метод використовували також українські географи Ф. Заставний, Я. Жупанський, М. Пістун, Я. Олійник, А. Степаненко та ін.
Широке використання біографічного методу стало ще одним свідченням гуманістичної переорієнтації української географії, зростання інтересу до людини як до особистості. Його поширенню у різних галузях знань сприяє створення при Міжнародній соціологічній асоціації комітету біографічних досліджень, відповідних комітетів і груп у різних країнах, а також видання комітетом часописів "Історії життя" та "Біографія і суспільство", які мають міжнародний і міждисциплінарний характер.
Отже, при дослідженні загального і конкретних об´єктів у царині регіональної соціальної географії необхідний творчий підхід до відбору та застосування методів, які слід здійснювати з урахуванням вимог часу.