Соціальна географія

2.2. Закони, закономірності та принципи соціальної географії

Кожна самостійна галузь знань ґрунтується на власних законах і закономірностях, які є наслідком її розвитку.

Проблемам законів суспільної географії присвячені праці сучасних відомих українських вчених М. Паламарчука, М. Пістуна, О. Шаблія, Я. Олійника, А. Степаненка.

Оскільки закони та закономірності суспільної географії, а в її межах і соціальної географії розкривають зміст цих галузей знань, то їх відкриття і вивчення — це надзвичайно актуальне завдання, адже вони формують основу теоретичного багажу. Сформульовані в межах конкретної галузі знань, закони називаються науковими. Як зазначає О. Шаблій, науковий закон — "це відображення з допомогою понять і категорій істотних і необхідних зв´язків, що існують у навколишній дійсності і у мисленні". І соціальна географія, і регіональна соціальна географія ґрунтуються на системі законів.

Отже, необхідні, істотні, стійкі, такі, що постійно повторюються, відношення між явищами в природі та суспільстві, — це реальні закони, а відображення реальних законів системою понять тієї чи іншої галузі знань — це наукові закони.

Розрізняють три основні групи законів:

1. Всезагальні, або універсальні.

2. Великі, або загальні для великих груп явищ.

3. Специфічні, або часткові.

Кожна з трьох основних груп законів поділяється на три типи:

— закони, які діють незалежно від волі людей;

— закони і нормативні акти, що діють у конкретній державі, тобто створені людьми;

— закони взаємовідносин між людьми.

О. Шаблій називає ще один вид класифікації законів: їх поділ на дві групи — часові та просторові. Часові закони відображають істотний зв´язок явищ і процесів, що виступають одні стосовно інших як причина і наслідок з вираженою часовою послідовністю, а просторові закони відображають такі зв´язки, як відношення взаєморозташування, співіснування явищ, предметів і процесів. На нашу думку, ця класифікація умовна, оскільки відношення взаєморозташування, співіснування явищ, предметів і процесів постійно змінюється в часі.

Найважливіші всезагальні реальні закони, що діють незалежно від волі людей, — циклічність розвитку і системність. Ці закони, безумовно, визначають розвиток окремих соціально-географічних об´єктів, процесів і явищ, а також соціальної сфери у межах територіальних суспільних систем того чи іншого ієрархічного рівня, і з ними не можна не рахуватися.

Закон циклічності

Суть закону циклічності розвитку полягає у повторюваності подібної ситуації через певні проміжки часу.

Час від початку ситуації до нового початку подібної ситуації після завершення попередньої називається циклом. Усі цикли розпадаються на подібні періоди — фази. Класичний цикл складається з чотирьох фаз: виникнення, росту, занепаду, загибелі (кризи). Циклічність ієрархічна: кожен цикл складається з менших циклів, тобто мають місце цикли у циклах і водночас є складовою частиною циклу вищого рівня. Ієрархічність циклічності — це поєднання перервності та безперервності явищ, процесів життєдіяльності.

Для ілюстрації сказаного розглянемо центральний об´єкт соціальної географії та регіональної соціальної географії — Людину. Людина народжується (фаза виникнення), розвивається (фаза росту), старіє (фаза занепаду) і помирає (фаза загибелі). Життя однієї людини можна розглядати як малий цикл. Його завершення є свідченням перервності життя. Але малий цикл (життя однієї людини) становить складовий елемент середнього циклу (родини), який у свою чергу виступає елементом великого циклу (етносу), що входить до складу надвеликого циклу (цивілізації). Існування циклів вищого порядку — свідчення безперервності життя. Аналогічна ситуація спостерігається і з окремими соціальними об´єктами: соціальний об´єкт (наприклад, лікарня) виникає, працює на повну потужність, старіє і переживає фазу загибелі (банкрутство, ліквідація) або відновлення (реконструкція, регенерація), для чого необхідні нові умови, додаткові інвестиції. Отже, конкретні соціально-географічні об´єкти підпорядковані закону циклічності. Безумовно, це стосується і регіональних соціально-географічних об´єктів. Історичний досвід засвідчує про циклічні соціально-географічні явища в регіонах: періодично у тих самих місцях простору відбувається активізація соціальних процесів.

Закон системності

Закон системності полягає у тому, що світ, у якому ми живемо, є сукупність ієрархічно впорядкованих систем.

Під системою розуміють множину пов´язаних між собою елементів, причому ця множина володіє стійкістю, автономністю і такими новими якостями, яких не мають окремі елементи, але які дають змогу реалізувати головну ціль існування системи. Так, людина може бути елементом систем сім´я, соціальний об´єкт (лікарня, супермаркет тощо), місто, національний комплекс.

Зазвичай системи подібні (аналогічні) між собою. Однотипні системи мають подібні пропорції між їх елементами.

Закон циклічності та закон системності надзвичайно взаємопов´язані й ніби переплітаються один з одним: на кожному рівні системної ієрархії розвиток відбувається за власними циклами, і чим більші масштаби системи, тим триваліші цикли.

Серед великих або загальних для великих груп явищ законів у контексті науки "соціальна географія" необхідно розглядати соціальні закони. До них відносять форми соціальної причинності, універсальної залежності, що виявляються в суспільстві як об´єктивні, необхідні, стійкі, повторювані зв´язки між соціальними процесами та явищами. Соціальні закони виявляються лише через діяльність і завдяки діяльності людей. Вони детермінуються рушійними силами розвитку суспільства, з дією яких пов´язані витоки соціальної причинності, тобто причинності саме у сфері соціальної реальності. Ця причинність відносно самостійна, оскільки має власні джерела. До найвагоміших таких джерел належить соціальна діяльність різних суб´єктів, котра, приводячи у рух всю соціальну реальність, творить її. Отже, в соціальній реальності виникає, трансформується і зникає незліченна кількість зв´язків і відношень, серед яких діють також закономірні.

Інтерпретація соціальних законів у регіональній соціальній географії передбачає конкретний розгляд цих законів через призму особливостей їх локальної дії, тобто дії в конкретних геопросторово-часових координатах. У науковій літературі всі соціальні закони поділяють на загальні, особливі й індивідуальні, головні й неголовні, причинні й функціональні, динамічні та статичні, закони-тенденції і гігантські закономірності.

Соціальні закони розвитку характеризують переходи від одного соціального стану, соціального явища чи соціального процесу до іншого, а закони функціонування відображають зв´язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму та спосіб їх взаємного існування у певному соціальному часі й просторі.

Механізм дії соціального закону — це сукупність ланок, ланцюгів явищ, процесів, дій, взаємодій, відношень, пов´язаних взаємозв´язками і взаємозалежностями. Категорії соціальних законів не є загальновизнаними. Наприклад, вчені, котрі досліджують суб´єктивну соціальну реальність, уникають оперування категорією "соціальний закон".

Серед великих або загальних для великих груп явищ законів найважливіший основний соціально-географічний закон, який виражається процесом соціально-географічного системоформування. Цей закон означений нами як такий за аналогією зі сформульованим С. Ниммик основним економіко-географічним законом, вираженим нею як процес суспільно-географічного системоформування*108. Вона наводить такі, на її думку, особливі закони: просторової концентрації і коміг лексоформування продуктивних сил; просторової інтеграції та диференціації. На нашу думку, ці закони — великі чи загальні для великих груп явищ: вони характерні не лише для розвитку і розміщення економічних об´єктів, процесів і явищ, а й для соціальних, і для будь-яких видів людської діяльності.

Коли розглядають соціальні об´єкти, процеси та явища, то увагу концентрують переважно не на законах, а на закономірностях. Що ж слід розуміти під закономірностями?

Закономірності — це суспільні, реально існуючі, повторювальні, істотні стійкі відношення (взаємозв´язки) суспільного життя або етапів суспільного процесу, які визначають розвиток, структуру і функціонування явищ і процесів. Основні риси таких відношень (взаємозв´язків) — об´єктивність, необхідність, обов´язковість вияву, автономність.

Закономірності розвитку і розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ — це найзагальніші об´єктивні причинно-наслідкові відносини між ними та територією (територіальними факторами); це також і відображення їх тяжіння до територій з особливими характеристиками, і відображення специфіки територіальної організації діяльності населення в соціальній сфері.

Отже, можна дійти висновку: зміст поняття "закон" тотожний змісту поняття "закономірність". Єдина відмінність полягає у тому, що закономірність діє впродовж історичного періоду, який людина може охопити, завдячуючи своєму історичному досвіду. Закони ж залишаються незмінними у відомій людству системі відліку часу.

Вияв закономірностей на тій чи іншій території залежить від законів і нормативних актів, що діють у конкретній державі, в межах якої розташована досліджувана територія.

Найважливіші закони і закономірності розвитку та розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ такі:

1. Закон територіального формування соціалізації та закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному соціальному розвитку. По суті, особливості територіального формування соціалізації і є процесом спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному соціальному розвитку.

2. Закон територіальної інтеграції соціальної сфери і закономірність комплексного соціального розвитку держави та регіонів. Закон територіальної інтеграції соціальної сфери полягає в інтенсифікації взаємозв´язків (соціальних, культурних, сакральних, туристичних) між регіонами. Однак результатом внутрідержавної чи внутрірегіональної інтеграції соціальної сфери завжди виступає комплексність соціального розвитку держави, регіону.

Ефективний розвиток і розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ можливі лише за умови дотримування законів взаємовідносин між людьми. Ці закони сформувалися у людському суспільстві в процесі його соціалізації як відповідь на реалізацію бажань людини. Основу всезагальних законів взаємовідносин між людьми становлять потреби. Як зазначає Д. Карнегі, кожна доросла людина хоче: здоров´я і збереження життя; їжі; сну; грошей і речей, які можна придбати за гроші; життя в загробному світі; сексуального задоволення; благополуччя своїх дітей; усвідомлення власної значущості.

Прагнення до реалізації цих бажань змушує людей вступати у певні взаємовідносини в процесі праці, побуту, відпочинку. Взаємовідносини, які постійно повторюються, — істотні та стійкі, набувають значення законів. Ці закони залежать від морально-етичних норм, що панують у тому чи іншому суспільстві, конкретній державі. Наприклад, у соціалістичному суспільстві зберегти власне життя і життя своїх дітей можна було лише у випадку повного підкорення марксистсько-ленінській ідеології. Однак таке підкорення не завжди давало змогу усвідомити власну значущість. Безумовно, все це, як засвідчує практика побудови соціалізму в багатьох країнах, негативно позначилося на розвитку та розміщенні соціальних об´єктів, процесів і явищ.

Якщо люди прагнуть побудувати ефективне суспільство, вони повинні виробляти у собі бажання оволодіти правилами та законами взаємовідносин між людьми і діяти у напрямі його реалізації.

Ефективним суспільство може бути лише тоді, коли люди живуть за законом, згідно з яким вони подобаються один одному. Цей закон спрацьовує, якщо: людина щиро цікавиться іншими людьми, посміхається, пам´ятає, що ім´я кожної людини є найсолодшим і найважливішим для неї звуком на будь-якій мові, є хорошим слухачем, розмовляє більше про те, що цікавить співбесідника, щиро доводить до свідомості співбесідника думку про його значущість.

Інший закон полягає у тому, що в процесі впливу людей один на одного вони не повинні ображати одне одного. Цей закон вимагає дотримання дев´яти правил, які також сформулював Д. Карнегі: людина повинна вміти вчасно похвалити і щиро визнати достоїнства співбесідника; вказувати на помилки інших не прямо, а опосередковано; спочатку згадати про власні помилки, потім — про помилки інших; замість того, щоб наказувати, задавати співбесіднику питання, треба давати змогу іншим врятувати свій престиж; вміти похвалити; вміти створити іншим хорошу репутацію; вміти стимулювати діяльність людей; домагатися, щоб люди з радістю виконували те, що їм пропонуємо. Поведінка людей здійснюється і під впливом інших законів: закону стереотипного мислення людей (люди подібних соціальних груп мислять подібними стереотипами), закону взаємного обміну (людина зобов´язана віддячитись за послуги чи подарунки, зроблені їй іншою людиною), закон зобов´язань і послідовність вчинків тощо.

До виду законів взаємовідносин між людьми належать закони управління. Серед них найважливіші закон авторитету, закон впливу на маси та ін.

Принципи розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ формуються на основі пізнання закономірностей такого розміщення і відповідно до цілей розвитку територіальних суспільних систем. Якщо такі принципи в конкретних регіонах визначаються за соціально-економічною стратегією розвитку останніх і виходять з наявних ресурсів, то їх можна назвати принципами регіональної соціальної політики.

Отже, принципи розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ — це головні напрями розвитку соціальної сфери та життєдіяльності населення в умовах її використання в просторовому аспекті на конкретний (існуючий або прогнозний) період при врахуванні соціального простору і часу. Кожен із принципів повинен відображати потреби суспільства в розвитку соціальної сфери, мати в основі певну закономірність, торкатися вагомої проблеми соціального просторового, регіонального розвитку, не суперечити загальним принципам національної соціальної політики і слугувати інструментом рішення стратегічних завдань розвитку.

На нашу думку, принципи розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ — це правила діяльності й управління соціальною сферою, соціальна політика держави в реалізації законів розміщення.

Принципи розробляються, зазвичай, у межах прийнятої стратегії соціально-економічного розвитку країни. Наприклад, у період побудови так званого соціалізму під час здійснення індустріалізації та колективізації одночасно впроваджувались такі принципи розвитку окремих соціальних об´єктів, процесів і явищ:

1. Соціальна структура суспільства повинна була розвиватися в напрямі формування двох верств (робітників і селян) та прошарку — інтелігенції.

2. Передбачалося усунення майнової нерівності між громадянами країни.

3. Соціальні об´єкти будувалися у вигляді гігантів (наприклад, школи-тисячники), що вимагало концентрації населення, яка досягалася внаслідок переселення чи перевезення у величезних масштабах, тощо.

На сучасному етапі період реформування економіки та побудови в країні ринкових відносин, принципи розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ кардинально змінилися:

1. Визнаний доцільним принцип диверсифікації соціальної структури населення.

2. Вважається за необхідне формування середньої верстви.

3. Відбувається сприяння розвитку підприємництва та формування прошарку підприємців, що розглядається як запорука подальшого соціально-економічного розвитку країни.

Отже, очевидно, що надзвичайно актуальна сучасна проблема — це розроблення нових принципів розвитку і розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ, необхідних для періоду формування ринкової економіки.

Формулювання принципу повинно охоплювати і конструктивну частину, яка має визначити шлях до реалізації.

Принципи розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ не відносяться до політики, але окремі з них у той чи інший період розвитку країни можуть мати політико-стратегічне значення (наприклад, регіональна соціальна політика, питання соціального захисту населення). До категорії принципів розміщення й розвитку соціальних об´єктів, процесів і явищ продуктивних сил належить і проблема територіальної соціальної структури населення. Безумовно, її розв´язання сприятиме підвищенню ефективності територіальної організації регіональних суспільних систем.

Сукупність регіональних соціальних принципів, що мають стратегічне значення, формують просторовий аспект соціальної стратегії чи геосоціостратегію.

Принципи розвитку і розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ взаємозв´язані зі законами та закономірностями.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що ефективний розвиток і розміщення соціальних об´єктів, процесів і явищ можливий за умов максимального врахування законів, закономірностей і принципів їх існування. Для цього необхідно ці закони, закономірності та принципи добре знати, постійно досліджувати і застосовувати у практиці життєдіяльності населення.