Соціальна географія
1.3. Місце соціальної географії в системі географічних наук
Соціальна географія входить до системи географічних наук. Що ж слід розуміти під системою географічних наук? Яке місце в цій системі належить соціальній географії?
На думку Е. Алаєва, під системою наук слід розуміти поєднання різних наукових дисциплін зі своїми особливими функціями, котрі водночас об´єднуються загальною функцією. Він стверджує, що всі географічні науки займаються пізнанням закономірностей розвитку геоверсуму (географічної оболонки) — некросфери, біосфери і соціосфери, тобто у них є загальний об´єкт дослідження, хоч кожна з наук відшуковує в цьому об´єкті власний компонент.
Однак, зазначає Б. Алаєв, цього недостатньо: окремі наукові дисципліни, які входять до однієї системи наук, повинні відповідати таким категоріям:
1. Об´єкт окремої науки не може нею вивчатись ізольовано, поза зв´язками з об´єктами інших окремих наук, що входять до цієї системи.
2. Усі окремі науки єдиної системи наук мають використовувати спільність деяких методологічних підходів.
3. Повинен існувати певний набір методологічних прийомів, спільних для всіх наук системи.
4. Усі окремі дисципліни системи наук мають спільну мову науки, єдину основу понятійно-термінологічного апарату.
5. Система наук повинна мати, крім часткових дисциплінарних результатів, загальну міждисциплінарну наукову продукцію конструктивного значення.
Отже, такі критерії у вигляді загальних методологічних підходів, як просторовість (територіальність, або геоторіальність), комплексність, конкретність і глобальність дають змогу віднести соціальну географію до географічних наук. Загальним для цієї системи наук є й екологічний підхід. Соціальна географія використовує картографічний метод як один з найважливіших. Е. Алаєв наголошує, що єдність методики і мови всіх географічних наук особливо наглядно втілюється в карті — спільному для всіх них методі опису об´єкта, збору, збереженню й аналізу інформації*35. Але соціальна географія є крім того суспільною наукою, отже, вона входить до системи суспільних наук, виконує характерні для цієї системи методи, зокрема соціальний, економічний та ін. Як й інші соціальні науки, вона за основу дослідження бере Людину, різні спільності людей, Суспільство, але обов´язкова у певній системі просторово-часового відліку.
Уяснення ролі та місця соціальної географії в структурі суспільної вимагає вивчення й оцінки існуючих класифікацій географічних наук. Тривалий час найвдалішим і найпослідовнішим вважалось структурне вичленування системи географічних наук, здійснене академіком С. Колесником. У скороченому варіанті його подають К. Д´яконов і М. Матрусов: "У системі географічних наук виділяється чотири групи наук: 1) природничі, або фізико-географічні; 2) суспільні географічні — історія географії, топоніміка та економічна географія; 3) картографічні; 4) об´єднані географічні дисципліни — краєзнавство тощо. Деякі з перелічених географічних дисциплін входять частково до систем інших наук (біологічних, геологічних, соціально-економічних і т. п.), оскільки між окремими науками не існує чітких меж".
Спеціалізація і поглиблення географічних досліджень привели до подальшого наростання процесу диференціації в географії, взаємодії географічних та інших наук. Це сприяло становленню нових самостійних географічних наук і появі нових поглядів на класифікацію географічних наук. Зросла кількість самих таких класифікацій.
Відома низка класифікацій системи географічних наук здійснена в різний час різними вченими. Вони досліджуються, вивчаються іншими вченими, що в кінцевому підсумку приводить до появи нових класифікацій. На думку Я. Жупанського, "принципово важливих істотних відмінностей вони не мають. Так чи інакше, система географічних наук включає загальні, галузеві, міждисциплінарні науки, які в тій чи іншій мірі входять до чотирьох головних підсистем географії". При цьому він посилається на С. Рудницького; В. Жекуліна; О. Маринича.
Зазначимо, що Я. Жупанський не випадково обрав класифікації системи географічних наук згаданих вчених. Наприклад, В. Жекулін — типовий представник таких поглядів кінця 80-х років. Він вважає, що географічна наука складається з трьох блоків (підсистем): природно-наукового, соціально-економічного і природно-суспільного; виділяючи крім того "наскрізні" науки*41. До складу природно-наукового блоку вчений відносить загальнофізичну географію, ландшафтознавство, палеогеографію, геоморфологію, кліматологію, гідрологію, ґрунтознавство, біогеографію, геохімію ландшафту, геофізику ландшафту; до складу соціально-економічного — соціально-економічну географію, географію промисловості, географію сільського господарства, географію транспорту, географію населення, краєзнавство, політичну географію; до складу природно-суспільного — геоекологію, географію природних ресурсів, історичну географію, медичну географію, географію океану. До "наскрізних" наук дослідник відносить картографічні науки, історію географії. Крім того, на його думку, потрібна наука про географію — метагеографія.
Однак ми не можемо повністю погодитися з поглядом Я. Жупанського про відсутність принципово важливих істотних відмінностей у класифікаціях системи географічних наук: хоча кожна з класифікацій і виділяє загальні, галузеві, міждисциплінарні науки в системі географічних наук, між різними класифікаціями існують принципові відмінності. Навіть класифікація самого Я. Жупанського такі відмінності має. На його думку, сучасна географія як система складається з багатьох галузевих географічних дисциплін. Я. Жупанський вважає, що їх для зручності можна об´єднати в чотири великі підсистеми: природничі (фізико-географічні), суспільні (економіко-географічні), природничо-соціальні, наскрізні географічні науки. У складі системи географічних наук ним виділяються передусім галузеві географічні дисципліни, умовно названі власне географічними (позначає індексом Г), оскільки вони зародилися у надрах географії і використовують переважно географічні методи досліджень, вивчають ті самі об´єкти і явища, що й інші науки. Сюди віднесені й галузеві дисципліни, які сформувалися на стику географії та інших наук і які умовно названі суміжними (індекс С), а також дисципліни з інших галузей природничих і суспільних наук, які своїми методами вивчають географічні аспекти природи й виробництва. їх умовно названо супутніми (індекс П).
Отже, вчений розглядає блок природничо-соціальних наук, у такий спосіб виділяючи (принаймні у назві підсистеми) соціальні науки зі складу суспільних. Проте детальніше знайомство зі структурою таких підсистем, як суспільні (економіко-географічні) науки і природничо-соціальні науки дає змогу дійти важливих висновків. Перш ніж їх сформулювати, ознайомимося зі структурою суспільної (економіко-географічної) науки і природничо-соціальної науки за Я. Жупанським:
СУСПІЛЬНІ (ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНІ) НАУКИ:
Економічна і соціальна, або суспільна географія (Г)
Економічна географія (г); Загальна економічна географія (теорія розміщення і територіальної організації виробництва) (г); Регіональна економічна географія (г); Економічне районування (с); Галузева економічна географія (г); Географія промисловості (с); Географія сільського господарства (с); Географія будівельної індустрії (с); Географія транспорту (с); Географія сфери обслуговування (с); Географія нематеріальної сфери (с); Вчення про виробничо-територіальні комплекси (с).
Соціальна географія (с)
Електоральна географія (с); Географія поведінки (с); Географія культури (с); Географія релігії (с); Географія населення (г); Географія розселення і поселень (г); Географія міграцій (с); Етнічна географія (г); Географія трудових ресурсів (с); Політична географія (с); Регіональна політична географія (с).
Природничо-соціальні науки
Геополітика (с); Країнознавство (с); Географічне країнознавство (г); Військове країнознавство (п); Географічне краєзнавство (г); Медична географія (с); Географія природних осередків захворювань (с); Нозогеографія (п); Військова географія (п); Історична географія (с); Рекреаційна географія (с); Ресурсознавство і географія природокористування (с); Раціональне освоєння і перетворення природи (с); Охорона природи (с); Меліоративна географія (с); Геоекологія і соціоекологія (с); Географія океану (с); Інженерна географія (с); Районне планування (с).
Навіть побіжний погляд на цю структуру викликає низку запитань. Наприклад, чому соціальна географія (с) міститься у підсистемі "Суспільні (економіко-географічні) науки"? Відразу напрошується відповідь: необхідно у назву підсистеми ввести термін "соціальні" (економіко-географічні та соціальні) або вилучити соціальні науки зі згаданої підсистеми. Чому географія трудових ресурсів введена в соціальну географію? Очевидно, що її місце — у складі економіко-географічних наук, а в складі соціальної географії доцільніше виділити географію соціальної структури населення. Ще одне питання: чому для певних галузевих наук географії їх регіональні аспекти виділяються як окрема галузь знань, а в інших — ні? Внаслідок цього доходимо висновку: регіональні науки Я. Жупанський ставить в один ряд чи навіть ототожнює з галузевими.
Отже, класифікація системи географічних наук Я. Жупанського має не лише принципові відмінності від класифікацій інших вчених, а й низку недоліків.
На думку О. Шаблія, найбільшої популярності набули класифікації професорів С. Ниммик (Естонія), С. Лаврова (Санкт-Петербург), Е. Алаєва (Москва), 0. Ващенка (Львів), М. Пістуна (Київ) та ін. Аналізуючи позитивні моменти в класифікаціях згаданих вчених, О. Шаблій наголошує: НУ класифікації С. Ниммик структурними частинами суспільної географії є географія населення, економічна географія, соціальна географія. Але поруч з суспільною географією виділено також "галузі суспільної географії, що формуються". Особливістю структурної схеми С. Лаврова є те, що тут вище названі три частини суспільної географії (за його термінологією, "економічної і соціальної географії") вже не просто існують поруч одна з одною, а частково перетинаються. На перетині економічної і соціальної географії знаходяться "географія сфери послуг", "географія науки і освіти", "географія трудових ресурсів" та "рекреаційна географія". У кожній з трьох частин суспільної географії С. Лавров виділяє ще "теоретичне ядро" і "регіональні аспекти" на відміну від "галузевих аспектів".
Як таку, що заслуговує на увагу і цікаву, О. Шаблій наводить у скороченому варіанті класифікацію системи географічних наук О. Т. Ващенка: "Він (О. Ващенко) виділяє чотири структурні частини суспільної географії (у 1978 р. він говорив ще про економічну географію): групу аналітичних (галузевих) дисциплін (географія природних ресурсів, промисловості, сільського господарства і т.д.); групу синтетичних дисциплін (економічна географія зарубіжних частин, історія економічної географії, економічна географія Світового океану та ін.); групу спеціальних дисциплін (районне планування, економіко-географічна кібернетика та ін.); групу методичних дисциплін (методика економіко-географічних досліджень, економічна картографія, методика викладання економічної географії тощо)".
На думку О. Шаблія, подібну, але актуалізованішу стосовно "галузевого" складу класифікацію подає М. Пістун. Його класифікація дуже важлива з огляду на виділення ядра суспільної географії — теоретичної географії.
Безумовно, наведені структури географічної науки, яким у свій час належала позитивна роль у її розвитку і становленні, не відповідають сьогоденню. Вимагають перегляду й удосконалення поняття і терміни, що використовуються при розробленні структури географії.
Найбільше наблизився до розв´язання такого завдання О. Шаблій, котрий обґрунтовує структуру суспільної географії у фундаментальній праці "Суспільна географія". Вчений також виділяє теоретичне ядро суспільно-географічної науки, яке він називає "загальною теорією суспільної географії". Наголошуючи: "Наша наука вже зараз дозріла до того, щоб сукупність її теоретичних положень виділити в окремий структурний підрозділ", — О, Шаблій посилається на праці Е. Алаєва й Е. Пістуна, тим самим дотримуючись їх погляду. При цьому О. Шаблій зазначає: "загальна теорія суспільної географії" містить теоретичні положення, що мають відношення до усіх часткових наукових дисциплін і їх груп. Як приклад він наводить вчення про територіальне системоутворення.
На думку О. Шаблія, далі у структурі суспільної географії слід виділити чотири блоки основних дисциплін і два блоки допоміжних, а також групу суміжних дисциплін. До складу основних він вводить географію населення, або демогеографію, соціальну географію, економічну географію, політичну географію. На нашу думку, географію населення недоцільно виділяти у вигляді окремого блоку: людина, населення повинні бути в кожному з трьох інших названих блоків. Так, у складі економічної географії географію населення варто розглядати з позиції використання запасів праці, тобто як географію трудових ресурсів; у складі соціальної географії — з позиції соціальних спільностей, тобто як географію соціальної структури населення; у складі політичної географії — з погляду формування і розвитку політичних процесів, тобто як географію політичної структури населення.
У складі соціальної географії О. Шаблій виділяє такі галузеві складові частини цієї підсистеми: "Географію сфери послуг", "Географію способу життя", "Географію поведінки", "Радикальну географію". Окреслюючи структуру блоку "Географія сфери послуг", він зазначає: у складі блоку часто виділяють "Географію торгівлі", "Географію освіти", "Географію охорони здоров´я", "Рекреаційну географію" та з певною часткою достовірності — "Географію науки і наукового обслуговування", "Географію культури", "Географію релігії" (за висловом О. Шаблія — "Сакральну географію"). На нашу думку, з цим можна погодитися лише частково: всі названі складові повинні розглядатися рівноцінно. При цьому "Географію сфери послуг" доцільно розглядати як "Географію сфери побутових послуг". Наша позиція стосовно структури соціальної географії обґрунтовується тим, що всі названі "галузеві" складові соціальної географії повинні розкривати не просто "сферу послуг", а висвітлювати окремі сторони життєдіяльності населення.
Беручи до уваги все сказане, спробуємо дати своє бачення структури суспільної географії, частково поділяючи погляди О. Шаблія, частково — К. Іванички.
Наприклад, К. Іваничка акцентує на необхідному в теперішніх умовах комплексному підході до вивчення людини і суспільства загалом. З огляду на це, назва "Географія Людини" більше відповідає новій тенденції розвитку географічної науки, оскільки тут повніше розкривались би соціальні, економічні, індивідуальні, психологічні, екологічні, біологічні, етичні й естетичні аспекти географічних досліджень.
Терміну "Географія Людини" надав перевагу й О. Шаблій, додатково обґрунтовуючи позицію у такий спосіб: якщо термін суспільний очистити від марксистських ідеологічних нашарувань, то виявиться, що головним у суспільстві є людина, що це — людське суспільство. Отже, "суспільну" географію можна сміливо називати "Географією Людини", або ще краще на грецький кшалт — "Антропогеографією". Тобто слід відновити стару назву, яка існує вже понад століття (вона була введена німецьким ученим Ф. Ратцелем). "Антропогеографія — це й є географія людини, людини, як вінця в розвитку природи і суспільства. Сенсом її життя є духовний, культурний розвиток, а різні види діяльності (трудової, відтворювальної, соціоприродної, споживальної розселенської і т. ін.) є засобом у створенні умов цього розвитку".
Ми також надаємо перевагу термінові "Географія Людини". Отже, якщо надалі в посібнику вживатимуться терміни "Географія", "Географічна наука", то їх слід сприймати як синоніми терміна "Географія Людини".
Наведемо структуру географічної науки у власному розумінні. Вперше наше бачення структури суспільної географії, а в її складі — соціальної було опубліковано 1997 р. у праці "Основи медичної географії"*52. Зазначимо, що при цьому йдеться про "галузеву, чи компонентну структуру", яка, безумовно, має бути доповнена структурою географічної науки за територіальними ознаками.
Звертаємо увагу на те, що "Географія Людини" поділяється на дві системи географічних наук: "Географія Природи", тобто "Географія Дому людського"; "Географія Суспільства", тобто "Географія власне Людини".
У складі "Географії Суспільства" чи "Суспільної Географії" ми виділяємо три самостійні наукові галузі знань: "Соціальна Географія", "Економічна Географія" і "Політична Географія", кожна з яких охоплює низку географічних дисциплін.
Отже, соціальна географія входить до складу суспільної географії як окрема самостійна галузь знань. Якщо суспільна географія загалом вивчає всі процеси, які відбуваються у суспільстві в просторі та часі, у тому числі політику й ідеологію окремих суспільств, розміщення і розвиток виробництва, розміщення і використання трудових ресурсів тощо, то соціальна географія концентрує увагу на людині, суспільних та інших групах, суспільстві, взаємозв´язках між ними, мотивації поведінки в конкретних просторово-часових координатах.
Крім двох систем ("Географія Природи" і "Географія Суспільства"), до складу географічної науки входять так звані наскрізні науки, тобто науки, без котрих неможливий подальший розвиток будь-якої сфери географічних знань. До них відносяться еколого-географічні науки, картографічні науки та краєзнавство.
Накопичення знань продовжується, отже, продовжується диференціація географічних знань, формування і виділення нових самостійних географічних наук.
Р. Дж. Джонсон наголошує: взаємозв´язки соціальної географії з іншими науками можуть мати різні форми. Найголовнішою з форм, на його думку, є потік ідей з інших наук у соціогеографію. Ці ідеї асимілюються, а соціогеографи в свою чергу можуть шукати шляхи до демонстрації колегам у дисципліні-донорі наслідків такої асиміляції. Зазвичай це робиться через розміщення публікацій у журналах з інших наук*53.
Безумовно, вивчення взаємозв´язків соціальної географії з іншими науками має надзвичайно важливе значення. Наприклад, для того, щоб краще зрозуміти місце соціальної географи в системі наук, з´ясувати роль і значення, які ця галузь знань має для суспільства загалом і Людини зокрема, необхідно з´ясувати зв´язки соціальної географії з іншими науками.
Оскільки соціальна географія виникла на стику географії і соціології, то очевидно, що зв´язок географічної науки з соціологічною не просто важливий, а органічний. Він, безумовно, має вплив на розвиток усієї суспільної географії. Як зазначає О. Шаблій, за два останні десятиріччя, коли посилено розвивається соціальна географія як складова частина суспільної, відбувається і процес соціологізації останньої. Він акцентує на тому, що це здійснюється внаслідок впровадження у суспільну географію понять, положень і методів соціологи.
Об´єкт дослідження соціології становить людина в її різноманітних зв´язках. Ці зв´язки детерміновані потребами, інтересами та ціннісними орієнтирами. Крім того, соціологія вивчає соціальні групи людей (наприклад, сім´ю, трудовий колектив, етнос, верству та ін.), їх поведінку в суспільстві, що виражається через відповідні відносини та формується як специфічні процеси. Оскільки об´єктом вивчення соціальної географії є також людина в конкретних геопросторово-часових координатах, то ця наука не може не застосовувати поняття соціологічної науки і методи дослідження, що використовуються в її межах. Серед використовуваних понять найуживанішими в соціальній географії є поняття соціального прошарку чи соціальної верстви, соціальної групи; серед методів — соціологічного спостереження, опитування, анкетування, інтерв´ю та ін. Як наголошує О. Шаблій, сферою взаємного інтересу суспільної географії та соціології (а ми вважаємо за необхідне зазначити, що й соціальної географії та соціології) може стати регіональна соціологія, яка повинна вивчати соціальні відносини і процеси в окремих регіонах. На думку О. Шаблія, це була б вища форма соціологізації суспільної географії і географізації соціології.
Соціальна географія — насамперед географічна наука, тому необхідно простежити взаємозв´язок соціальної географії з географічними науками. При цьому ми дотримуємося погляду Е. Алаєва про те, що географічні науки — це науки, в яких географічний підхід і метод є основними, або ведучими, тобто поняття "географічні науки" ширше від поняття "географія". Адже науки, що виникли на стику кількох галузей знань, можна рівночасно віднести до цих галузей знань. Наприклад, економічна географія може одночасно вважатись і економічною, і географічною дисципліною, а соціальна географія — і соціальною, і географічною дисципліною. О. Шаблій зазначає: при посиленому розвитку соціальної географії як складової частини суспільної відбувається "процес соціологізації останньої", і це здійснюється через "впровадження в суспільну географію понять, положень і методів соціології".
Найтісніше соціальна географія зв´язана з економічною і політичною географією. Адже ці три галузі знань об´єднуються в суспільну географію. Слід акцентувати на тому, що "триєдиний підхід" — економічний, соціальний і політичний — набувають сили ведучого методологічного принципу в суспільній географії, отже, і в соціальній, і в політичній, і в економічній географії. Політичний устрій держави значною мірою зумовлює географію соціальних процесів у її межах, впливає на рівень економічного розвитку. Економіка і її географія — не лише продукт суспільства: вони, зокрема, рівень економічного розвитку, географія економічних об´єктів і явищ впливають на соціогеографію.
Економіка (економічна наука) в найширшому сенсі вивчає форми суспільної організації при виробництві матеріальних благ (і, очевидно, духовних благ, якщо останні не розглядаються ізольовано від перших), у межах певних суспільних відносин чи, іншими словами, вона досліджує закономірності суспільного виробництва як сукупності продуктивних сил і виробничих відносин. Це визначення дає змогу зрозуміти, що суспільні відносини на тій або іншій території не можуть не впливати на економіку в її межах. А оскільки суспільні відносини території зумовлюють соціогеографічні явища і розвиток соціогеографічних об´єктів, то взаємозв´язок соціальної географії з економікою очевидний.
Соціальна географія, будучи наукою географічною і використовуючи в дослідженнях загальногеографічні підходи і методи, перебуває в тісному контакті з природничими науками.
А. Долинін неодноразово звертав увагу на те, що дослідження регіональних особливостей соціальних явищ і процесів не можуть бути достатньо глибокими без залучення матеріалів, які характеризують природу, економіку і демографічну ситуацію регіонів.
Щоправда, на думку відомого соціогеографа Р. Дж. Джонстона, зв´язки між фізичною і соціальною географією дуже слабкі. Він акцентує на тому, що в період розквіту "просторової науки" в географії між природознавцями і суспільствознавцями спостерігалась спільність методичних підходів. Це, зокрема, стосувалось статистичних і математичних методів, а такі загальнонаукові методи, як, наприклад, системний аналіз, створювали, видавалось, умови для посилення зв´язків між фізичною і соціальною географією. Однак коли представники обох "крил" географії відійшли від кількісного опису до вивчення процесів (що характерно для фізико-географів) або причин таких процесів (цим зайнялись соціогеографи), розрив між ними почав збільшуватись і точок дотику ставало все менше і менше. Констатуючи той факт, що предмет дослідження соціогеографи тісно стикується з предметом дослідження фізичної географії, Р. Дж. Джонстон наголошує: він не вбачає необхідності (й жодних опублікованих доведень) в інтеграції обох "крил" при сучасній практиці.
До всього сказаного Р. Дж. Джонстоном можна додати лише одне. Природа, Земля — це Дім Людини. Тому як би ми не трактували тісноту зв´язків між фізичною географією та соціальною, такі зв´язки існують, і саме вони допомагають при здійсненні досліджень у сфері обох наук.
У контексті висловленого варто було б ще зупинитись на запитанні Е. Алаєва: "Що робить соціально-економічну географію "географічною"? — і відповіддю на нього. У трактуванні декотрих фізико-географів, на думку вченого, звучить теза: чим ближча економічна географія до фізичної, до природних умов, ресурсів, тим вона "географічніша". Звідси, як засвідчує Е, Алаєв, неважко дійти висновку, що "справжня" географія — це лише природознавча її частина. Надалі наголошувалось: приналежність соціально-економічної географії (отже, і соціальної географії) до системи географічних наук визначається не її близькістю до фізичної географії та біогеографії (така близькість чи співдружність необхідні самі по собі), а тим, що предмет дослідження відповідає критеріям, які визначають входження наукової дисципліни до системи географічних наук. Згідно зі згаданими критеріями, соціально-економічна географія входить також і до системи суспільних наук.
Тісний зв´язок із соціальною географією мають історія соціології, історія географії та історія соціогеографії. Історія соціології — це наука про виникнення, основні етапи розвитку й історичні форми, напрями соціологічного знання. М. Захарченко зазначає, що історично першою в соціології виникла географічна школа. Він звертає увагу на те, що спроби виявити залежність соціальних процесів від природних умов мають місце у працях логографів, істориків, філософів стародавнього світу, творчості Ж. Бодена, Ш. Монтеск´є, А. Тюрго. Натуралістична орієнтація на дослідження географічного середовища та природних умов, їх ролі у житті суспільства була продовжена географічною школою в соціології XIX ст. Найвідомішими її представниками стали Г. Бокль, Л. Мечников та ін. На нашу думку, згадані відомості засвідчують не лише тісний зв´язок історії соціології із соціальною географією, а зародження та становлення соціальної географії як науки.
Про взаємозв´язок географії й історії найкраще, на думку О. Шаблія, сказав відомий французький географ Е. Реклю: "Географія у відношенні до людини — це, як Історія в просторі, так само, як Історія є Географією в часі"*57. Оскільки соціальна географія — наука географічна, то ця крилата фраза стосується і її.
Надзвичайно тісно соціальна географія зв´язана зі соціальною психологією — галуззю психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, зумовлених фактом їх приналежності до соціальних груп, а також психологічними характеристиками цих груп. Як самостійна дисципліна виникла на початку XX ст. (праці англійця У. Мак-Дугласа й американця Е. Росса, які були видані одночасно у 1908)*58. Для американської соціальної психології XX ст. характерна абсолютизація лабораторного експерименту та надмірний акцент на дослідженні малих груп. У постсоціалістичних країнах у період панування командно-адміністративної системи основною ціллю соціальної психології були розробки засобів маніпуляції і особою, і великими групами людей.
Не менш важливі взаємозв´язки соціальної географії зі соціометрією, мікросоціологією, соціолінгвістикою тощо.
Соціометрія (лат. societas — спільність, суспільство і... метрія) — галузь соціальної психології, яка вивчає міжособистісні відносини за допомогою кількісних вимірювань. Термін виник XIX ст. у зв´язку зі спробами застосувати математичні методи до вивчення соціальних явищ.
У XX ст. з´явилася мікросоціологія (наприклад, І. Гурвіч у Франції та ін.). Я. Морено (США) розробив експериментальні методи аналізу міжособистісних відносин, увівши в соціометрію уявлення про можливість "лікування" капіталізму за допомогою "соціометричної революції". В сучасній соціальній психології під соціометричною революцією розуміють певний набір методів дослідження міжособистісних відносин, який використовується при вивченні малих груп з метою поліпшення керівництва, а також у лікувальних цілях.
Соціолінгвістика — наука, що досліджує проблеми, пов´язані з соціальною природою мови, його суспільними функціями, впливом соціальних факторів на мову. Взаємозв´язки з цією наукою дають змогу соціальній географії дослідити витоки та глибину соціальних процесів і явищ у конкретних соціогео-графічних системах.
Величезний прагматичний інтерес викликають взаємозв´язки соціальної географії з науками ужиткового характеру: регіональною економікою і районним плануванням.
Регіональна економіка — це географічний (регіональний) напрям в економіці, наукова дисципліна, яка вивчає (в інтересах розвитку господарства і його планування) особливості та закономірності розміщення продуктивних сил у розрізі регіонів — відносно самостійних територіальних суспільних систем. На думку Е. Алаєва, найпрактичніше вважати регіональну економіку частиною соціально-економічної географії, орієнтованої на рішення ужиткових, практичних проблем народногосподарського планування. О. Шаблій таке трактування вважає хибним. Він аргументує це так: регіональна економіка використовує теоретичний апарат суспільної географії, зокрема вчення про економічне районування і територіальне комплексування, але предметом її дослідження є процеси відтворення продукту праці на регіональному (а не галузевому) рівні. О. Шаблій наголошує: регіональна економіка вивчає проблеми ефективності використання праці, продуктивності праці, а також інвестицій (капіталовкладень), природноресурсного потенціалу, створеної технічної бази у регіонах (найчастіше в економічних районах) і територіальних комплексах і має фундаментальну та конструктивну (прикладну) частини*59. Однак уже те, що регіональна економіка частково використовує понятійно-термінологічний апарат суспільної географії, засвідчує тісні зв´язки з нею, зокрема зі соціальною географією.
Е. Алаєв, окрім уже зазначеного, констатує: якщо проглянути всі дослідження з регіональної економіки, то правильнішим було би її назвати "регіональною економікою і соціологією". Це, ймовірно, ще одне додаткове свідчення взаємозв´язків соціальної географії з регіональною економікою.
Аналогічне можна сказати і про соціальну географію та районне планування. Адже до найважливіших завдань районного планування належить раціональна організація території, яка, безперечно, не може бути ефективно розв´язана без соціальної географії.
Взаємозв´язки соціальної географії з іншими науками засвідчують, що соціальна географія — самостійна наука і займає властиве їй місце у системі наук.
У низці наукових публікацій вітчизняних і зарубіжних вчених зазначається: соціальна географія — типово міждисциплінарне явище, але це не заперечує відведення їй самостійної ролі. В числі "суміжних" дисциплін соціальної географії часто називаються політична економія, соціальна психологія, територіальне планування, політологія та ін. Саме у такий спосіб визначається її особливий внесок у теорію, суть якого полягає в розробленні "власної" проблеми — простір, час і суспільство.
Отже, подальший розвиток соціальної географії, її внесок у потреби практики залежить певною мірою від успіхів і досягнень в інших галузях знань. У свою чергу соціальній географії належить роль стимулятора чи одного з найважливіших факторів у розвитку інших наук.
Проаналізувавши низку класифікацій суспільно-географічної науки як системи, ми пропонуємо власну класифікацію географічної науки, обґрунтування місця і структури соціальної географії в системі суспільної географії. Здійснена класифікація доповнена аналізом взаємозв´язків соціальної географії з іншими науками, що дає змогу всебічно оцінити роль у теорії та практиці досліджень сучасної соціальної реальності.