дасть змогу людині бачити в

зовнішньохаотичному ході соціальних

подій визначеність задумів і вирішень"

О. М. Алімов

На сучасному етапі надзвичайно актуальне впровадження викладання соціальної географії не лише на географічних факультетах університетів, а й при здійсненні підготовки молодих спеціалістів на інших факультетах, навіть у загальноосвітніх школах і середніх навчальних закладах нового типу (ліцеях, гімназіях тощо). Це зумовлено зростанням ролі соціально-географічних знань у формуванні в молоді сучасного світогляду та необхідністю вироблення у них навичок орієнтації в сучасному соціально-географічному середовищі.

Для реалізації такого завдання необхідні нові навчальні посібники, в яких були би окреслені основи соціально-географічних знань. Це й спонукало автора до написання посібника, що присвячений ознайомленню зі системою відліку відносно самостійної галузі знань — соціальної географії, виявленню проблем її розвитку в сучасній Україні, визначенню перспектив розвитку соціальної географії у XXI ст.

Соціальна географія як самостійна галузь знань викристалізувалася в Україні наприкінці 90-х років XX ст. На Заході вона встигла збагатитися вагомими здобутками, що накопичувались упродовж століття. У надрах західної соціальної географії сформувалася й отримала високий рівень розвитку регіональна соціальна географія, основою якої слугували, з одного боку, регіональна наука, започаткована Уолтером Ізардом, з іншого — власне соціальна географія, що ґрунтувалася на нових для географії кількісних методах та інформаційних технологіях. У той період західна регіональна географія становила конгломерат найрізноманітніших вчень у межах конкретного регіону без належної теоретичної соціально-географічної основи. Однак потім розвинулась така соціогеографічна методологія, яка зуміла знайти застосування на регіональному рівні, зокрема у формуванні регіональних систем життєдіяльності в межах того чи іншого регіону.

В Україні подібна соціогеографічна методологія викристалізовувалася і застосовувалася переважно в надрах інших наук, наприклад таких, як районне планування і містобудівництво. Тогочасні ідеологічні норми, а внаслідок цього і недостатні фактичні потреби практики у застосуванні подібних знань не лише зумовили втрату прогностичних функцій науки, а й затримали виокремлення соціальної географії у самостійну галузь знань практично до початку нинішнього століття.

Отже, назріли потреби уточнення і розвитку теоретичних основ соціальної географії, визначення напрямів розвитку цієї галузі у найближчій і віддаленій перспективі XXI ст. Такі знання необхідні для збереження безпеки України як соціального організму планети Земля.

Все це надзвичайно актуалізує розгляд питань у цьому посібнику, спрямованих на розкриття особливостей розвитку теоретичних основ соціальної географії та формування рекомендацій щодо використання соціально-географічних знань у практиці побудови українського суспільства у XXI ст.

Мета посібника — визначити напрями розвитку теоретичних, методологічних і методичних положень соціальної географії в XXI ст., окреслити наукові та практичні рекомендації їх застосування в практиці життєдіяльності особи, суспільства.

Реалізація мети зумовила необхідність розв´язання таких завдань:

— визначення змісту і формулювання "паспортних даних" соціальної географії;

— дослідження структури суспільної географії і визначення місця в її межах соціальної географії та регіональної соціальної географії;

— розроблення й уточнення понятійно-термінологічного апарату соціальної географії, зокрема регіональної;

— вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду формування та розвитку соціальної географії;

— визначення напрямів розвитку соціальної географії у світлі нової парадигми науки.

Ці завдання в свою чергу визначили структуру навчального посібника, який складається з п´яти розділів.

Методологічною основою навчального посібника слугували класичні положення соціально-географічної науки, суспільно-географічної теорії, праці сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених, де висвітлено фундаментальні положення теорії соціальної географії, формування і розвитку соціальної сфери в умовах перехідної економіки України. Крім того, проаналізовано проблеми розвитку соціальної географії крізь призму нової парадигми науки. її суть сформульована автором у цій праці. Посібник ґрунтується на системному підході, що використовується автором як найважливіше методологічне та методичне положення. На його тлі використана низка інших методологічних і методичних підходів, прийомів, що відповідає міждисциплінарному характеру дослідження. З-поміж них — методи візуального, просторового, економічного, статистичного, віртуального і соціологічного аналізу, картографічного моделювання, експертних соціальних, економічних і соціологічних оцінок, конкретні економічні методи, математичні методи та ін.

Інформаційну основу посібника становлять законодавчі й нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств і відомств України, дані Міністерства статистики України, обласних управлінь статистики, матеріали галузевих управлінь, дані обстеження окремих підприємств, а також міжнародні законодавчі та нормативні акти й угоди.

У посібнику висвітлені результати багаторічних соціально-географічних досліджень автора, які містять положення, що характеризуються як наукова новизна. Вона полягає у:

— висвітленні власного бачення структури географії Людини, суспільної географії та соціальної географії;

— виявленні місця соціальної географії в структурі географічної науки;

— визначенні змісту соціально-географічної науки і суті регіональної соціальної географії;

— окресленні "паспортних даних" соціальної географії та регіональної соціальної географії;

— розробленні нових напрямів розвитку соціальної географії у XXI ст.;

— обґрунтуванні концепції соціально-географічних ознак суспільного розуму та суспільного інтелекту як однієї з фундаментальних у соціальній географії;

— розробленні понятійно-термінологічного апарату соціальної географії через створення нових термінів і понять (сформульовані дефініції об´єкта, предмета, цілей і завдань соціальної географії, створені нові терміни і поняття: соціальне поле регіону, суспільний менталітет регіону, суспільний інтелект регіону тощо) й уточнення змісту відомих раніше понять (розкритий зміст понять "релігійне районування", "релігійний район", "медико-географічне районування" та ін.);

— обґрунтуванні створення в складі інформаційного поля України єдиного (але територіально структурованого в різних ієрархічних зрізах — національному, регіональному, локальному) соціально-географічного інформаційного поля, окресленого як систему соціальних показників та інших даних, що адекватно відображає властивості соціальної сфери територіальних суспільних систем;

— комплексній соціально-географічній оцінці середовища життєдіяльності населення в розрізі соціально-географічних районів;

— розробленні стратегій соціально-географічного розвитку регіонів України.

Згадані елементи новизни й інші теоретичні здобутки соціальної географії мають величезне практичне значення. Автором окреслені напрями й особливості використання теоретичних знань соціальної географії про соціальну сферу, її територіальну організацію, а також про соціальний простір і соціальний час, соціальні явища, процеси в практиці життєдіяльності населення.

Особливо важливе впровадження знань соціальної географії, у тому числі й регіональної, в практику. Адже людина вважає очевидним: люди, котрі оточують її як партнери, бачать і розуміють світ у подібний спосіб. А. Шюц називає це несвідомо вживане припущення "тезою про взаємність перспектив".

Насправді, різні люди в повсякденному житті не можуть бачити світ однаково хоча б тому, що їх життєдіяльність пов´язана з різними соціальними просторами і часами, навіть коли ці різні люди перебувають в одних і тих самих геопросторово-часових координатах. Знання зі соціальної географії повинні допомагати людям орієнтуватися в соціальному середовищі у повсякденній реальності, яка формує життєвий досвід людини, сприяти уникненню появи невірогідних припущень у людей, зокрема таких, як "теза про взаємність перспектив".

Досліджуючи соціальне життя на індивідуальному мікрорівні у межах конкретного соціального простору та соціального часу в співвідношенні з конкретними геопросторово-часовими координатами, соціальна географія має змогу вивчити нові особливості розвитку територіальних соціальних систем, тобто отримати нові соціально-географічні знання, застосування яких допоможе зробити соціальну життєдіяльність людей цілеспрямованою, усвідомленою, високодуховною.

Надіємось, що навчальний посібник "Соціальна географія" буде корисним не лише для формування світогляду студентів, спеціалістів або для поглиблення їх теоретичних знань, а й для практичного використання у фаховій і повсякденній діяльності.