Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ
Абстрагування – метод наукового дослідження, що полягає в мисленнєвому виокремленні з усіх ознак суттєвих, найістотніших, найзагальніших (властивостей, зв´язків) конкретного об´єкта пізнання.
Агностицизм – заперечення можливості пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності.
Аксіологія – вчення про цінності.
Акумулятивна функція мови – здійснюється завдяки здатності мови накопичувати і зберігати знання.
Антиномія – суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключають одне одного, але однаково переконливо доводяться логічно.
Антропоцентризм – розуміння людини як центру і найвищої мети Всесвіту.
Алейрон – у Анаксімандра – загальне в речах, першооснова розмаїтого світу, матеріальна безкінечна, невизначена, незнищувана частка.
Апорія – суперечність у міркуванні, яка здається непереборною.
Апріорний – той, що передує досвіду, не ґрунтується на ньому.
Субстанція – філософська категорія для позначення внутрішньої єдності всіх форм саморуху матерії, всієї різноманітності явищ природи та історії.
Схоластика – середньовічна ідеалістична філософія, представники якої намагалися теоретично обґрунтувати релігійний світогляд. їй властива умоглядність, догматизм, звернення до Біблії, як до найвищого критерію істини.
Телеологія – вчення, за яким розвиток є здійсненням напередвизначеної мети і все в розвитку природи й суспільства доцільне. Доцільність є наслідком діяння нематеріальних сил, Бога. Заперечує причинне пояснення явищ.
Теологія – богослов´я, сукупність релігійних доктрин про сутність і діяльність Бога, побудованих на основі текстів, що приймаються як Божественне одкровення.
Теоцентризм – світоглядний принцип, відповідно до якого Бог визнається джерелом і основою всього сущого ("Все, що є, – все від Бога").
Теософія – містичне богопізнання.
Трансцендентний – (від лат. – той, що виходить за межі). У філософії І. Канта – той, що лежить поза межами свідомості і пізнання, непізнаванний.
Трансцендентальна логіка – у Канта – вчення, яке досліджує можливості всезагального і необхідного знання як позадосвідного, потойбічного.