Освальд Шпенглер (1880–1936) – німецький філософ і культуролог, історик і публіцист, представник філософії життя. Викладав математику та історію в гімназії (м. Гамбург). Разом з тим наполегливо вивчав філософію, класичні мови і літературу. Мав непоганий музикальний талант – грав на фортепіано. Багато подорожував, здебільшого по Італії. О. Шпенглер особливо захоплювався філософією Ф. Ніцше. В 20-х pp. виступав як публіцист одного з напрямків, близького до фашизму, але в 1933 р. відхилив пропозицію нацистів про співробітництво. У відповідь гітлерівський режим піддав Шпенглера бойкоту, але ідеологи фашизму активно використовували його теоретичні розробки у своїх цілях.

О. Шпенглер став всесвітньо відомим після сенсаційного успіху його головної пращ "Занепад Європи" (1918–1922). Основний зміст цієї книги полягає у тому, що кожна культура, наприклад, західноєвропейська, живе, підкоряючись особливим, лише для неї характерним принципам і цінностям. Вона переживає періоди виникнення, розквіту, старіння і загибелі. Історія ж у цілому являє собою співіснування і зміну різних культур.

О. Шпенглер заперечував світовий прогрес, обстоюючи циклічність розвитку. Він підкреслював, що свій метод запозичив у Гете, а сміливості ставити питання навчився у Ніцше.

Основна ідея розуміння історії у О. Шпенглера полягає в тому, що він прирівнює світ історії до світу природи. Всесвітня історія, за Шпенглером, – це ряд автономних культур, кожна з яких формувалася цілком ізольовано, виробляючи свій неповторний стиль. Поєднує їх лише органічний (біологічний) характер.

Культура тлумачиться ним як "організм", який, по-перше, має жорстку єдність і, по-друге, відокремлений від інших, подібних йому "організмів". Єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може. Пересічний вік культури становить 1000 років, які охоплюють ті самі чотири цикли, про які йшлося вище: весна (молодість), літо (зростання), осінь (зрілість), зима (занепад). А далі – смерть без жодної можливості відродження.

За Шпенглером, культура "народжується" в той момент, коли "Велика душа" пробуджується зі спіритуального постійно дитинного людства, віддаляється і творить свою форму із безформного та стає зв´язаною і смертною річчю із незв´язаного та вичікуючого. Культура процвітає на терені точно означеного соціального і природного середовища і, мов рослина, пов´язана з останнім. Культура вмирає, коли "Душа" вже вичерпала всю суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, мистецтва, держав, наук і повертається до "Прото-Душі".

В останньому циклі (зима-занепад) кожної культури постає її вульгарна форма, яку Шпенглер називає цивілізацією. Характерною прикметою останньої є дегуманізація, мілітаризація, технізація, бюрократизація. Західна культура саме тепер, на думку Шпенглера, досягла цієї стадії.

Шпенглер нараховує вісім культур (цивілізацій): єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, "аполлонська", тобто греко-римська, "фаустівська", тобто західноєвропейська, "магічна", тобто культура Візантії та арабів, і культура майя.

Отже, замість поділу історії на давню, середньовічну, новітню Шпенглер пропонує свої вісім автономних, ізольованих культур та порівняльний метод, означений терміном "гомологія", взятим з біології (адже всі культури (цивілізації) проходять той же самий біологічний розвиток від народження до смерті).

Аналогічні форми різних культур (цивілізацій) треба вважати синхронними: єгипетські піраміди є сучасниками готичних соборів; геометрія Евкліда подає руку Дорійській колоні, а Александр Великий та Наполеон "живуть" в один і той самий час. З іншого боку, давньогрецькі скульптори Поліклет та Фідій співзвучні й через те синхронні із західноєвропейськими композиторами Бахом та Генделем, а Руссо, Сократ і Будда постають сучасниками, бо кожен з них провіщав кінець своєї культури.