Френсіс Бекон (1561–1626) – визначний англійський філософ Нового часу, людина енциклопедичних знань та інтересів, родоначальник емпіризму.

Народився Френсіс Бекон у Лондоні, в сім´ї одного з вищих сановників королівського двору. Спочатку вчився в Кембриджі у коледжі. Але не виявив прагнення вивчати філософію Арістотеля, яка, на його думку, не дає користі людям.

Щоб підготувати шістнадцятирічного сина до державної служби, батько відправляє Френсіса в Париж до складу англійського посольства. Після смерті батька він повертається до Англії і протягом кількох років вивчає філософію і юриспруденцію. В результаті у нього визрів план універсальної науки, який він згодом реалізував у своїх філософських творах, зокрема, у "Новому Органоні".

У1593 р. Френсіса Бекона обирають до палати громад, де він прославився як видатний оратор. Згодом робить успішну кар´єру – стає лордом-канцлером і пером Англії. Побачили світ його твори.

У 1621 р. Бекон був звинувачений палатою лордів у корупції, відданий до суду і від суворого покарання звільнений лише з милості короля. На цьому політична діяльність Бекона закінчилася, і він повністю присвятив себе науковим заняттям, яким і до того приділяв багато часу.

"Новий Органон" (1620) (повна назва "Новий Органон; або Істинні вказівки для тлумачення природи") – головний філософський твір Ф. Бекона. У ньому сформульований індуктивний метод нової науки та основні принципи емпіризму.

Бекон ставить завдання сформулювати правильний метод дослідження природи, щоб досягти царства людини на землі. Природою можна оволодіти лише підкоряючись їй, не спотворюючи її образ, а осягаючи причини і закони, що діють у ній. Досягти об´єктивного знання важко, оскільки людина, що пізнає, може помилитися. Джерелом помилок є особливості суб´єкта, який прагне пізнавати. Тому слід знайти засоби для усунення суб´єктивних перешкод, які Ф. Бекон називав "ідолами", або "примарами". Ідоли – це різного роду забобони або схильності, якими обтяжена свідомість людини. Ф. Бекон виокремлює чотири види ідолів:

– Ідоли роду. Вони пов´язані з вірою в істинність найкращого. Ці ідоли кореняться у самій людській сутності, в почуттях і, особливо, в розумі людини, і позбутися їх надзвичайно важко. Людський розум, за Ф. Беконом, подібний кривому дзеркалу, яке спотворює все те, що відображається в ньому.

– Ідоли печери пов´язані з індивідуальними особливостями людей, з їх психологічним складом, схильностями і пристрастями, вихованням тощо. В цьому смислі кожна людина дивиться на світ немовби зі своєї печери, і це призводить до суб´єктивного перекручування картини світу.

– Ідоли майдану. їх джерело – спілкування людей за допомогою мови. Разом із використанням мови людина безсвідомо засвоює всі забобони попередніх поколінь, що містяться у мовних висловах, і внаслідок цього потрапляє в полон помилкових поглядів.

– Ідоли театру є наслідком віри в авторитети, що заважає людині самостійно, без упередження, досліджувати природу.

Протидією цим ідолом служать мудрий сумнів і методологічно правильне дослідження. Істинним "знаряддям" пізнання називають індукцію, яка є раціональною методологією аналізу дослідних даних.

Структуру індукції становлять "таблиці відкриття". Сутність їх у тому, що: збирається достатня кількість різних випадків явища, причина або "форма" якого відшукується ("таблиця присутності"); потім підбирається максимальна кількість випадків, що найбільш схожі з попередніми і в яких це явище відсутнє ("таблиця відсутності"); потім підбираються випадки, в яких спостерігається зміна інтенсивності певного явища ("таблиця ступенів"). Порівняння цих таблиць дає змогу виключити фактори, які не супроводжують постійно явище, що досліджується. В результаті можна виявити його причину, закон або "форму".

Процесу індуктивного аналізу сприяють ситуації в яких природа явища, що досліджується, виявляється більш очевидною, ніж звичайно. Ф. Бекон називає їх прикладами переваги. Дію індуктивного методу ілюструють на прикладі знаходження "форми" тепла.

Ф. Бекон – противник як схоластичної методології, так і вузького емпіризму. Показовим є його алегоричне зображення трьох можливих шляхів пізнання:

– шлях павука, тобто спроба розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях відображає абстрактний раціоналізм;

– шлях мурашки. Цей шлях відображає однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження чистих фактів;

– шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у мед, так і справжній вчений перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

У праці Ф. Бекона набуває нового напрямку і уявлення про мету та призначення пізнання. Відомий афоризм Ф. Бекона "знання – сила" відображає ідею експериментальної науки, яка приносить людині практичну користь. Отримання знання орієнтується на його практичне застосування.

Праця "Новий Органон" не закінчена, хоча Ф. Бекон працював над нею понад 10 років.