Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів
65. Народонаселення як передумова і суб´єкт історичного процесу
Соціальна філософія аналізує народонаселення, його кількість, розселення, приріст (демографічний фактор), як один з природних чинників історичного процесу.
Можна виділити два основних напрямки в розумінні ролі народонаселення в розвиткові суспільства.
Перший напрямок. Здавна існували теорії, в яких доводилося, що розвиток суспільства визначається зростанням народонаселення, його густотою, що це необхідна умова успішної життєдіяльності будь-якої держави. Автори цих теорій (В. Петті, Дж. Мілль та ін.) вважали, зокрема, що народонаселення, його густота, визначає соціальні відносини і сприяє зростанню продуктивності праці.
Слід підкреслити, що на початку свого виникнення та поширення (XVII–XVIII ст.) ці теорії виражали ідеологію буржуазії, яка виступала проти дворянства, духівництва, величезного чиновничого апарату, аристократичної монархії в цілому. Російський соціолог М. Ковалевський у книзі "Розвиток народного господарства в Західній Європі" (1899) стверджував, що "...головним j фактором всіх змін економічного устрою є не що інше, як зростання населення..." Твердження М. Ковалевського виражали деякі антикріпосницькі тенденції і заперечували думку про абсолютну монархію як визначальну силу в історії.
Другий напрямок мав значну кількість прихильників і отримав назву "мальтузіанство" за прізвищем засновника – англійського економіста і священика Т. Мальтуса (1766–1834). Його прибічники вважали зростання народонаселення Злом, що породжує злидні та страждання.
У книзі "Досвід про закон народонаселення..." Т. Мальтус сформулював закон, згідно з яким населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, а засоби до існування – в арифметичній. Наслідком цього є абсолютне перенаселення, що спричиняє голод, злидні, страждання.
Обґрунтовуючи свою думку, Т. Мальтус абсолютизує біологічний фактор та деякі тенденції виробництва, зокрема, уповільнення темпів зростання засобів виробництва, зменшення родючості ґрунтів, зменшення ефективності витрат в промисловості тощо.
Сучасні прибічники Т. Мальтуса, "неомальтузіанці", прагнуть відновити його концепцію, дещо змінивши її. Але сутність цієї концепції залишається незмінною: людство, на їхню думку, принципово не може збільшити обсяги засобів існування для задоволення потреб населення, що зростає. Навіть назви праць неомальтузіанців свідчать про негативне ставлення до зростання народонаселення. Так, соціолог У. Фогт пише книгу під назвою "Люди! Закликаю до урятування" (1960), французький соціолог Г. Бутуль – "Перенаселеність" (1964), "Відкладене дітовбивство" (1970).
Як і Мальтус, його послідовники єдину можливість позбутися перенаселення вбачають у регламентації шлюбів, скороченні дітонародження, але лише серед трудящих мас та в країнах низького індустріального розвитку.
Як зазначалося вище, мальтузіанці абсолютизують біологічний фактор, але вони не беруть до уваги соціальний аспект народонаселення. Адже від стану суспільства, його соціальної політики, рівня економічного стану, культури, освіти, виховання тощо значною мірою залежить зростання чи гальмування темпів зростання населення.
Народонаселення, його зростання, густота, тобто демографічний фактор, постає як передумова та суб´єкт історичного процесу. Він відіграє надзвичайно велику роль у суспільному житті. Надмірна чисельність населення, безумовно, може викликати великі суспільні труднощі. Проте, і повільність зростання його може спричинити старіння нації, нестачу робочих рук.
Так, наприклад, англійські соціологи стверджують, що англійська нація "старіє". Зростає кількість одиноких старих людей. За останні 10 років кількість осіб старшого віку зросла на 10%. А кількість молодих людей до 16 років скоротилася на 12%. Майже кожний шостий – пенсіонер, третина з них віком 75 років і старше.
В цілому, у світі картина народонаселення виглядає парадоксально. Логічно було б сподіватися, що матеріальне благополуччя – це найважливіша передумова для народження дітей. Одначе, найбільш висока народжуваність спостерігається в країнах бідних, а благополучні країни (Скандинавські, Франція та ін.) стурбовані зниженням рівня народжуваності. Найбільш високими темпами відтворюється населення в мусульманському світі. В країнах, де переважає православне та протестантське населення, ці темпи набагато нижчі.
В Україні демографічна ситуація перебуває у кризовому стані. Починаючи з 1993 р. крива приросту чисельності населення незмінно падає. Якщо у 1989 р. населення нашої країни становило майже 52 млн осіб, то сьогодні воно скоротилося більш ніж на 5 млн.
Згідно зі статистичними даними, населення України щороку зменшується на 1%.