Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів
55. Проблема суб´єкта і об´єкта в пізнавальному процесі
Процес пізнання – це безперервний процес активного творчого відображення дійсності в свідомості людини. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії "суб´єкт" та "об´єкт". В історії філософії по- різному розглядалося питання про те, що є "суб´єктом" і "об´єктом" пізнання. Так, наприклад, метафізичний матеріалізм XVIII–XIX ст. виходив з "гносеологічної робінзонади", тобто сутність процесу пізнання зводив до сприйняття світу окремою людиною. Одинока людина, вчений лише споглядає світ, сприймає його, але не перетворює. Під "об´єктом" пізнання розуміють увесь навколишній світ, все те,´ що знаходиться поза свідомістю. Представники сучасного матеріалізму вважають, що пояснити світ можна лише в тій мірі, в якій ми його змінюємо і перетворюємо в практичній діяльності.
Суб´єкт і об´єкт – це протилежності, через взаємодію яких реалізується процес пізнання. Але слід підкреслити, що суб´єкт – це не свідомість і не знання самі по собі, а об´єкт – не просто зовнішній світ (матерія, природа). Суб´єкт – це носій свідомості і знання, а об´єкт – те, на що спрямована пізнавальна діяльність.
Суб´єкт пізнання – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Суб´єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництвам певний історичний рівень розвитку культури і науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдського, надіндивідуального органу пізнання. Суспільство виступає суб´єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але вони формуються як суб´єкти пізнання лише в їх спільній діяльності, яка обумовлена певною системою суспільних відносин, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання.
Коли ми говоримо, що суб´єктом пізнання є людина, то мається на увазі людина не лише як біологічна істота, а насамперед як продукт суспільно-історичної практики. Людина як суб´єкт пізнання формується в процесі практики і пов´язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність реалізується лише в суспільстві і через суспільство.
Отже, суб´єкт пізнання – це людина, включена в суспільне життя, в суспільні зв´язки та відносини, яка використовує суспільно-виробничі форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні, так і духовні; це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, набуваючи нові суспільно необхідні знання про дійсність.
Об´єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб´єкта. Об´єктом пізнання може бути вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб´єкта.
Поняття "об´єкт" та "об´єктивна реальність" пов´язані, але не тотожні за своїм змістом. Об´єктом є не вся об´єктивна реальність, а лише та її частина, що і вже включена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів.
Об´єктом пізнання виступають не лише явища природи, але й суспільство, і сама людина, і стосунки між людьми. Об´єктом пізнання можуть бути і психічні явища: свідомість, пам´ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі. Пізнання може бути спрямованим не лише на дослідження об´єктивного світу, але й на дослідження ідеальних об´єктів, наприклад, число, площина, абсолютно чорне тіло, ідеальний газ, рівномірно-прямолінійний рух тощо. Ідеальні об´єкти – це ідеальні образи об´єктивно існуючих предметів та явищ) які одержує суб´єкт в результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об´єктів.
Отже, об´єкт пізнання – це частина об´єктивної або суб´єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб´єкта. Об´єкт не є чимось раз і назавжди даним, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання. Це пояснюється тим, що змінюється, розширюється та поглиблюється та частина матеріального та духовного світу, яка належить до сфери діяльності суспільства і тому стає об´єктом інтересів суб´єкта.
Представники сучасного матеріалізму розглядають суб´єкт та об´єкт в діалектичному взаємозв´язку, взаємодії, єдності, де активною стороною є суб´єкт пізнання. Проте активність суб´єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні творення об´єктивного світу та законів його розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та виразу мовною наукою, у формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.
Проблема взаємодії суб´єкта й об´єкта має свої особливості в соціальному пізнанні. Тут суб´єкт і об´єкт пізнання збігаються. Суспільство само себе пізнає. Внаслідок цього соціальне пізнання має свої характерні риси.
По-перше, соціальні закони мають в основному статистичний, вірогідний характер. Це зумовлено тим, що суспільство як об´єкт пізнання для науки – це система законів, а соціальні закони є результат діяльності людей, тому вони завжди принципово статистичні.
По-друге, в основі соціального пізнання лежить вивчення суспільних відносин, які розділяються на матеріальні і духовні. Відповідно функціонують два різних типи законів: матеріального життя і суспільної свідомості. Перші становлять базову основу, а другі збігаються з ними за змістом як відображення перших.
По-третє, саме суспільне життя змінюється відносно швидко, тому розвиток соціального пізнання відбувається на основі, в основному, відносних істин. Це означає, що на кожному рівні розвитку людства має місце своє розуміння того, що відбувається, свій підхід до цінностей, до теорій, до методів, що застосовуються в пізнанні.
По-четверте, соціальне пізнання завжди пов´язане з інтересами людей. Істиною володіє, в основному, те знання, яке формується представниками прогресивних верств суспільства. Знання, що отримується і використовується реакційними соціальними групами, утилітарне, має однобічну спрямованість, відображає інтереси лише певної верстви населення, не об´єктивне, і тому помилкове.