Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів
51. Ідея, проблема, гіпотеза, теорія як гносеологічні поняття
Основними структурними елементами теоретичного пізнання як вищої і найбільш розвиненої форми пізнання є ідея, проблема, гіпотеза, теорія. Разом з тим, вони виступають як "вузлові моменти" побудови і розвитку знання на теоретичному рівні.
Ідея. У загальній формі можна сказати, що ідея – це єдність відображення дійсності і цільового устремління.
Тобто це думка, що осягає явища, процеси об´єктивної реальності і одночасно формує мету, прогнозує подальший хід пізнання та практичного перетворення світу.
У науковому пізнанні ідея набуває важливого значення. По-перше, вона підсумовує досвід попереднього розвитку знання в певній галузі науки. По-друге, слугує основою для узагальнення, об´єднання знання в цілісну систему. По-третє, формує конкретні принципи та шляхи подальшого розв´язання проблем, що виникають перед науковим пізнанням.
Проблема – це форма знання, змістом якої є те, що ще не пізнано людиною, але треба пізнати. Іншими словами, це знання про незнання, питання, яке виникає в процесі пізнання і вимагає відповіді. Разом із тим, проблема – це процес, а не застигла форма знання. Процес, який включає два основних моменти або етапи розвитку пізнання: постановку і вирішення.
Проблема як знання про незнання відображає негативний момент проблемної ситуації, який свідчить . про обмеженість пізнавальних та практичних можливостей суб´єкта на певному етапі розвитку пізнання. Але вона є одночасно також засобом і методом пошуку нових знань. Самі проблеми виникають або як наслідок зіткнення теорії зі спостереженням, або як результат протиріч в певній теорії.
Слід відрізняти наукові проблеми від ненаукових, псевдопроблем (наприклад, проблема створення вічного двигуна). Поряд із науковими проблемами існують і практичні проблеми.
Вирішення якої-небудь конкретної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, в ході якого виникають нові проблеми, а також висуваються ті чи інші концептуальні ідеї, в тому числі і гіпотези.
Гіпотеза – це наукове припущення про причину яких-небудь явищ, істинність яких за сучасного стану пізнання і виробництва не може бути перевірена і доведена. Наприклад, гіпотези про походження Сонячної системи.
Гіпотеза завжди висувається в процесі розвитку пізнання для вирішення певної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або усунення протиріч теорії з негативними результатами експериментів. Оскільки гіпотетичне знання має ймовірний, а не достовірний характер, то воно вимагає перевірки, обґрунтування. В процесі доказу висунутих гіпотез одні з них стають істинною теорією, інші видозмінюються, уточнюються і конкретизуються, треті відкидаються, перетворюються в оману, якщо перевірка дає негативний результат.
Висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки старої, навіть у тому випадку, коли ці результати були негативними. Більш того, заміна будь-якої гіпотези іншою, більш підходящою, зовсім не означає, що попередня гіпотеза була абсолютно хибною і некорисною на певному етапі наукового пізнання. Формування гіпотези в кінцевому підсумку виявляється необхідним історичним і логічним етапом становлення іншої, нової гіпотези. Так, шлях становлення і розвитку гіпотез пройшли і відкритий Менделєєвим періодичний закон, і теорія Дарвіна тощо.
Перевірена і доведена гіпотеза переходить у розряд достовірних істин і стає науковою теорією.
Теорія – Це вища форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв´язки певної сфери дійсності. В широкому розумінні – це комплекс уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення якого-небудь явища.
Будь-яка теорія – це цілісна система істинного знання, система, що розвивається і яка має складну структуру та виконує ряд функцій.
Основні структурні елементи теорії:
– вихідні основи, тобто фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми тощо;
– сукупність законів та тверджень, виведених з певної теорії відповідно до певних принципів;
– ідеалізований об´єкт, тобто абстрактна модель суттєвих властивостей і зв´язків предметів, що вивчаються (наприклад, "ідеальний газ", "абсолютно чорне тіло" тощо);
– логіка теорії, спрямована на пояснення структури і зміну знання.
Найважливішим базовим структурним елементом теорії є закон. Тому теорію можна розглядати як систему законів, які виражають сутність досліджуваного об´єкта.
Основні функції теорії:
– синтетична функція – об´єднання окремих достовірних знань в єдину, цілісну систему;
– пояснювальна функція – виявлення причинних залежностей, зв´язків певного явища, суттєвих характеристик його походження та розвитку тощо;
– методологічна функція, тобто на основі теорії формуються різні методи, способи й прийоми дослідницької діяльності;
– передбачувальна функція – на основі теоретичних уявлень про стан відомих явищ робляться висновки про існування невідомих раніше фактів, об´єктів або їх властивостей, зв´язків між явищами і так далі. Передбачення про майбутній стан явищ називають науковим передбаченням;
– практична функція – кінцевим призначенням будь-якої теорії є втілення її в практику, перетворення реальної дійсності, враховуючи інтереси людини.