Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів
48. Єдність чуттєвого і раціонального пізнання
Питання про шляхи пізнання істини давно цікавить філософію. Але це питання виявилось досить складним.
У XVII–XVIII ст., коли в філософії на перший план виступили проблеми теорії пізнання, філософи у своїх поглядах розділились на емпіриків і раціоналістів.
Емпірики стверджували, що чуттєвий досвід людини є єдиним джерелом пізнання. Але вони недооцінювали значення теоретичного, абстрактного, раціонального мислення і вважали, що вирішальними в пізнанні є показники наших чуттів (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Дідро та інші).
Раціоналісти, на противагу емпірикам, вирішальним джерелом істинного знання визнають розум. Для раціоналізму характерна абсолютизація мислення, відрив абстрактного мислення від чуттєвого досвіду. Раціоналісти стверджують, що наукове розуміння світу можна створити власне умоглядним шляхом, без будь-якої допомоги чуттєвого досвіду, незалежно від нього (Б. Спіноза, Р. Декарт, Г. Лейбніц та інші).
Процес пізнання слід розуміти як єдність чуттєвого і раціонального. Але цю єдність не слід розуміти як поділ людського пізнання на два ступеня: чуттєвий та раціональний. Почуття та мислення в людському пізнанні не є двома ступенями, роз´єднаними часовим інтервалом: спочатку людина пізнає чуттями без допомоги розуму, а потім – розумом без чуттів.
Чуттєве і раціональне не два ступеня, а два моменти, з яких складається знання про зовнішній світ.
Єдність чуттєвого і раціонального в процесі пізнання означає не проходження одного за другим, а обов´язкову участь того й іншого в нашому пізнанні. На якому рівні не знаходилося б наше знання, воно завжди є єдністю чуттєвого і раціонального.
Навіть тоді, коли ми просто спостерігаємо явище дійсності, ми мислимо, переводимо результати наших спостережень на мову думок. Тобто, весь процес пізнання є взаємозв´язком і взаємовпливом чуттєвого і раціонального.
Про чуттєвий та раціональний ступені пізнання е сенс говорити в генетичному, а не в логічному плані,
Пізнання здійснюється на основі суспільної практики людини, йде від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього – знову до практики.
Таким чином, першим моментом пізнання є живе споглядання або чуттєве пізнання – відчуття, сприйняття, уявлення. Саме з живого споглядання, і насамперед з відчуттів, починається пізнання об´єктів дійсності. Живий організм не може існувати без зв´язку з навколишнім середовищем. Формою цього зв´язку із зовнішнім світом є відчуття.
Відчуття – перетворення енергії зовнішнього подразнення у свідомості.
Впливаючи на органи чуття, предмети і явища зовнішнього світу збуджують нервову систему. Органи чуття (їх є п´ять: зір, слух, смак, нюх, дотик) – це щупальці мозку, звернені в зовнішній світ, це канали, по яких зовнішній світ проникає в нашу свідомість. Без відчуттів за допомогою органів чуття ніяке знання про зовнішній світ неможливе (незрячі від народження нічого не знають про світло, колір; глухі від народження не можуть мати знань про музику, взагалі про звуки).
Межі чуттєвого знання безмежно розширюються завдяки розвиткові науки та техніки, застосування людиною різних технічних засобів, спеціальних приладів та апаратів (наприклад, телескоп, мікроскоп, компас, сейсмограф, штучні супутники Землі, космічні ракети, синхрофазотрони тощо).
Відчуття як результат дії матеріального світу на наші органи чуття є адекватним відображенням зовнішнього світу, копією, знімком, суб´єктивним образом об´єктивних речей. Образ (відчуття) є суб´єктивним, ідеальним тому, що він існує лише в свідомості, є функцією нервової системи людини, а його носієм є людина, суб´єкт.
Не дивлячись на всю суб´єктивність, чуттєвий образ правильно відтворює дійсність. Між образами (відчуттями) і предметами зовнішнього світу е подібність, збіг. (Маркс: ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в свідомість людини і перетворене в ній.)
Різниця між предметом і образом полягає в тому, що образ є вторинним відносно предмета, є відображення предмета в свідомості людини. Цей образ не можна ототожнювати з простим фотознімком, тому що фотознімок – зображення нерухоме, а образ є відображенням об´єктивного світу в його рухові, розвиткові, зміні.
Відчуття – означає відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об´єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів. Фізичні, хімічні та інші об´єктивні властивості предметів відображаються в свідомості як відчуття: колір та його відтінки (за допомогою очей); твердість, гладкість, шершавість (за допомогою дотику); голосність, висота, тембр звуку (за допомогою слуху); запах (за допомогою нюху); солоне, кисле, солодке, гірке (за допомогою смаку) тощо.
Більш високим ступенем пізнання порівняно із відчуттям є сприйняття.
На відміну від відчуття, яке є відображенням окремих властивостей чи сторін предметів, сприйняття є відображенням предмета, який діє в певний момент на органи чуття в цілому.
У сприйняття і відчуття є спільна риса: вони виникають внаслідок безпосереднього впливу предметів на органи чуття.
Сприйняття не можна відривати від відчуттів, адже воно виникає на ґрунті відчуттів, які є результатом певного впливу предметів на органи чуття людини. Разом із тим сприйняття не можна зводити до простої механічної суми відчуттів.
Сприйняття – це якісно новий ступінь у пізнанні, це образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін. Наше сприйняття є цілісним образом, в ньому відчуття форми, кольору, величини та інших властивостей перебувають в органічній єдності, перероблені й об´єднані в єдине ціле. У зв´язку з цим необхідно підкреслити, що процес сприйняття пов´язаний з діяльністю всієї кори головного мозку, а не лише центрів зору, слуху, нюху дотику, смаку.
Сприйняття, поряд із відчуттям, належить до чуттєвого ступеня пізнання. Воно означає відображення в нашій свідомості лише окремого матеріального предмета, є зображенням, знімком, образом конкретного певного предмета, тобто відчуття і сприйняття – це предметне мислення.
Перехідним ступенем від живого споглядання у формі відчуттів та сприйняття до абстрактного (раціонального) мислення, середньою ланкою, в якій готується перехід від одиничного, окремого до загального – є уявлення.
Уявлення – це конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів.
Уявлення виникають із чуттєвих сприйняттів, їх основою є минулий досвід людини, її попередні відчуття і сприйняття.
В уявленні, яке є простішою формою узагальнення чуттєвих даних, висуваються на перший план більш узагальнені образи дійсності, деякі суттєві, постійні риси схожих предметів і явищ. Уявляючи одиничний предмет, подібний до інших, наприклад, раніше бачену сосну, людина може відволікатися від конкретної ситуації місця і часу, тобто тут на перший план можуть виступати навіть загальні, типові риси, властиві загальній групі сосен, сосні взагалі: форма стовбура, крони, хвої тощо. Тут намічається перехід від живого споглядання певної конкретної сосни до узагальненого відображення в свідомості людини цілого виду дерев з властивими йому загальними ознаками. Уявлення пов´язане з пам´яттю.
Процес пізнання об´єктивного світу не обмежується живим (чуттєвим) спогляданням. Від живого споглядання процес пізнання йде до раціонального (абстрактного) мислення, яке розширює та поглиблює наші знання про оточуючий нас матеріальний світ.
Як вже зазначалося, чуттєве та раціональне нерозривно пов´язані одне з одним, є складовими моментами єдиного процесу відображення природи В свідомості людини.
Раціональне в пізнанні дає людині можливість при вивченні явищ розкривати їх сутність, пояснювати внутрішній зв´язок, закон їх існування та розвитку. Об´єктивна дійсність постає перед людиною в безкінечному розмаїтті окремих предметів та явищ. У процесі пізнання людина йде від цих явищ до їх сутності, від одиничного до загального, від чуттєво-сприйнятливого до раціонально-пізнаваного, від конкретного до абстрактного.
При цьому пізнання загального, суттєвого, внутрішньої закономірності можливе лише шляхом відволікання від конкретно-чуттєвих речей (предметів), їх особливостей шляхом абстрагування суттєвого від несуттєвого, загального від часткового.
Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження, умовивід.
Поняття – це така форма людського мислення, в якій відображаються загальні, найбільш суттєві ознаки предметів, явищ об´єктивної дійсності, їх внутрішні, вирішальні зв´язки і закони.
Поняття – результат узагальнення емпіричного знання, чуттєвих даних, досвіду. Ці чуттєві дані, необхідні для формування понять, надають відчуття, сприйняття та уявлення. В процесі формування понять людина відволікається, абстрагується від усього випадкового, індивідуального, несуттєвого, з´ясовує суттєве, основне, вирішальне, головні властивості, ознаки предметів, явищ.
Поняття як і відчуття, сприйняття та уявлення, є суб´єктивним образом об´єктивного світу, але цей образ, на відміну від живого споглядання не є наочним образом одиничного предмета. Це розумовий (раціональний) образ звільнений від конкретних чуттєвих предметів, він поєднує в собі різноманітність, є єдністю цієї різноманітності.
Поняття формуються за допомогою суджень. Щоб склалось поняття, люди уважно вивчають предмети і явища, виявляють у них наявність чи відсутність тих чи інших ознак.
Судження – це форма думки, в якій відображається наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв´язків. У судженнях виражається зв´язок між поняттями, розкривається їх зміст дається визначення. Власне, зв´язок між поняттями виражається в судженнях, а самі поняття є наслідком діяльності мислення в формі суджень, їх системи. Будучи формою виразу змісту понять, окреме судження не може повною мірою розкрити цей зміст. Формою всебічного розкриття змісту понять може бути лише система суджень, що виражає їх необхідний і закономірний зв´язок, тобто умовивід.
Умовивід – це така форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, В якому міститься нове знання про предмети та явища.
Перехід до нового знання в умовиводі здійснюється не лише шляхом звернення до даних чуттєвого досвіду, а опосередковано, на основі логіки розвитку самого знання, його власного змісту. Наприклад: "Всі рідини пружні, вода – рідина". Робиться умовивід: "вода – пружна".
За характером одержання нового знання умовиводи поділяються на такі основні види:
– індуктивні – виведення із суджень менш загального характеру знання більш загального за змістом;
– дедуктивні – виведення із суджень більш загального характеру знання менш загального за змістом;
– умовиводи за аналогією – умовиводи, в ході яких на основі подібності чи відмінності деяких точно виявлених властивостей ряду об´єктів доходять висновку про подібність чи відмінність інших властивостей цих об´єктів.