У пізнанні реальної дійсності істинним має бути не лише кінцевий результат, тобто сукупність знань, а й шлях, який веде до нього, тобто метод.

Проблема методу завжди була в центрі філософської та наукової думки. Її прагнули вирішити майже і всі філософські напрямки та школи. Особливої актуальності вона набуває, починаючи з Нового часу, коли спостерігається бурхливий розвиток суспільного виробництва на основі використання досягнень науки та техніки. На сьогодні методологічні проблеми цікавлять такі основні течії філософії, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, герменевтика, структуралізм, позитивізм та інші.

Метод – це сукупність певних правил, прийомів, способів, норм наукового пізнання і практичної діяльності. Можна сказати, що це система приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб´єкта у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату j в певній сфері діяльності. Зокрема, у сфері наукового пізнання – це така послідовність операцій, яка дає змогу знайти загальне, закон, необхідність в певній сфері, що вивчається.

Будь-який метод формується на основі певної теорії, яка виступає як необхідна передумова методу. Ефективність, успішність кожного методу залежить від того, наскільки теорія істинна, змістовна, глибока, фундаментальна. Адже всі ці характеристики проявляються в способах, прийомах, принципах, нормах, які становлять метод наукового пізнання. У свою чергу, успішний розвиток, поглиблення теорії залежать від правильного регулятива в процесі пізнання, яким є метод пізнання.

За масштабами застосування можна виділити такі види методів:

– філософські або гранично загальні методи, які застосовуються як у науковому, так і в інших видах пізнання;

– загальнонаукові методи, до яких належать, наприклад, спостереження, експеримент, моделювання, аксіоматичний метод тощо;

– частково наукові методи, які застосовуються в окремих науках або в групі наук. Метод мічених атомів – у фізиці, метод опитування та анкетування – у соціології, закон збереження і перетворення енергії – в фізиці і хімії, але застосування його в соціальних науках уже втрачає смисл;

– методики, які застосовуються для вирішення специфічних задач в конкретній галузі певної науки, їх застосування залежить від тієї чи іншої ситуації, того чи іншого експерименту.

Методи всіх рівнів наукового пізнання повинні характеризуватися такими властивостями: чіткість, або загальнозрозумілість; детермінованість, тобто відсутність необґрунтованості в застосуванні того чи іншого принципу; підпорядкованість певній меті; результативність, тобто забезпечення досягнення наміченої мети; надійність; здатність давати результат з найменшими витратами засобів і часу та інше.

Доцільно більш детально розглянути такі філософські методи, як діалектичний і метафізичний.

Адже ці методи досить широко розроблялися і розробляються в історії філософії та науці. Разом із тим слід зауважити, що філософські методи не вичерпуються діалектикою і метафізикою. До філософських методів можна віднести також такі методи: аналітичний (властивий сучасній аналітичній філософії); інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний (розуміння) та інше.

Діалектика (гр. dialektik – веду бесіду, спір) – це вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання і сформований на цьому вченні універсальний метод мислення та діяльності.