Порівняльне літературознавство
4.4. Проблеми тлумачення поетичного тексту
Особливо складні завдання чекають на перекладача в царині поезії. Якщо інтерпретатор бажає зосередитися на досконалій передачі не лише концептуального змісту, а й конотативних нюансів і версифікаційної архітектоніки оригіналу, тоді мусить враховувати вимоги фонічної, лексичної, фразеологічної, синтаксичної відповідності, еквіметричності, еквіритмічності та еквілінеарності (тобто збереження в перекладі метру, ритму й однакової кількості віршів, строфічної будови).
Митці використовують величезні виражальні можливості рідної мови, для яких годі підшукати рівноцінний іншомовний відповідник. Скажімо, античний гекзаметр українською мовою можна передати лише імітативно, засобами силабо-тоніки: довгі склади замінюються наголошеними, а короткі - ненаголошеними. Однак майстер-перекладач шукає і знаходить у ресурсах власної мови такі просодичні засоби, які відтворюють Гомера розміром, найближчим до оригіналу і водночас позбавленим одноманітності та заколисування, до якого обов´язково призводить повторюваний у гекзаметричній структурі дактиль.
У перекладацькому арсеналі Бориса Тена дослідники відзначили такі засоби урізноманітнення ритміки українського гекзаметра, як використання пауз, хореїчних стоп на місці дактилічних, ослаблення наголосів, закінчення фраз на різних стопах рядка, що відповідали б темпоритмові дії. Як спостеріг Д. Павличко, цей віртуоз-перекладач чергує в українському гекзаметрі дактилічний ритм із хореїчним залежно від змісту, як-от у мові старого Пріама, котрий випрошує в Ахілла труп свого сина Гектора:
Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле! Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі. Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
«"Канонічний" гекзаметр, - відзначив Дмитро Павличко, - тут вжито у двох останніх рядках, а перші два побудовані за дещо іншим принципом - у них бракує по одному складові, але, власне, зміна ритміки, уривчастість і несинхронність тих рядків з іншими рядками надають словам Пріама більшої емоційної сили»
Або, наприклад, витончене відтворення ритму у сцені Сізіфової праці:
Камінь вгору, важкий, вхопившись обіруч, котив він, - Всю напруживши міць, руками й ногами упершись, Камінь вгору котив він; коли вже його через гребінь Перекотити лишалось, назад весь тягар обертався, И знов аж в долину навально той камінь летів безсоромний.
Критик-перекладознавець коментує: «Легко відчути, що паузи, хореїчні стопи на місці дактилічних у перших трьох рядках посилюють зоровий образ людини, що котить камінь під круту й нерівну гору, а швидке "перекочування" суцільних дактилів останнього рядка витворює ілюзію каменя, що стрімко скочується в долину, підстрибуючи на горбочках схилу...».
Іноді перекладач намагається розкодувати «неясний» образ оригіналу, і ця спроба може виглядати ефектно. Приміром, поезія Павла Тичини «La bella Fornarina» створює настрій за допомогою самого звукового ефекту, без семантичного значення слів. Перекладач цього твору російською мовою Ніколай Ушаков прагнув зберегти звукову оркестровку (тобто фоніку оригіналу, розраховану на мистецький ефект), надавши неясним словам семантичної окресленості. Наведемо три строфи оригіналу й перекладу, в яких особливо виразно видно настанову перекладача:
Гуляв над Тібром Рафаель в вечірній час в іюлі.
- Се сум, се сон, лелію лю, люлюні я, люлюні -
Забилось серце. Слухать став: О, як вона співає!
- Чи лю, чи ні, ламає руч, а він затоном чале -
Все ближче пісня. З-за дерев пурхнула голубина. - О хто ти, дівчино, скажи! - (несміло): - Форнаріна.
Гулял над Тибром Рафаэль в июне ли, в июле. «О синь, о сон лелею ли лю-лю, люблю, люблю ли».
Забилось сердце. Слушать стал: она поет в печали! «Люблю иль нет, скажи мне, чей челнок волна качает».
Все ближе с песней. Вот она в сиянье-голубином. «О кто ты, девушка, скажи!» (Несмело): «Форнарина».
Така інтерпретація спершу видається знахідкою перекладача. Але, вдумуючись, бачиш певні втрати. В оригіналі човен дівчини далеко від Рафаеля, тому він чує лише відгомін її голосу, не вловлюючи значення слів, і лише коли човен наблизився, виразно почув ім´я дівчини. У перекладі відразу все зрозуміло, немає таємниці - нема й того враження, яке дає оригінал.