Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів

27. Категорії "рух" і "розвиток" у філософії

Матерія, як ми знаємо, має різноманітні властивості: нестворюваність, незнищуваність, пізнавальність, невичерпність будови тощо. Але серед них є така, без якої матерія не може існувати. Така властивість називається атрибутом, способом існування. Це – рух.

Рух є невід´ємною, всезагальною, необхідною, вічною властивістю матерії. Матерія не може існувати поза рухом. Вона невідривна від руху. Рух – це вічний атрибут матерії. Всюди і ніколи немає і не буде жодного матеріального об´єкта, жодного явища, які б були позбавлені руху. Навіть в умовах, близьких до абсолютного нуля температури, матеріальні об´єкти не перестають змінюватися: у деяких металів з´являється властивість надпровідників, олово стає напівпровідником, гелій – надтекучим і т. д.

З філософської позиції можна стверджувати, що рух – це будь-які взаємодії, а також зміни стану об´єктів, що відбуваються в процесі цих взаємодій. Тому рух є зміна взагалі, починаючи від простого переміщення і кінчаючи мисленням.

Світ, як вже зазначалося, не може існувати без руху. Рух абсолютний. Але в загальному потоці матеріальних змін можуть бути моменти спокою, моменти рівноваги. Адже існують такі різновиди руху, які не змінюють якісних характеристик предметів. Наприклад, відомо, що всередині предметів відбувається "скажений танок" електронів та інших елементарних часток, але при цьому загальний вигляд, місцезнаходження предметів залишається незмінним. Ми сприймаємо їх як такі, що перебувають у спокої. Спокій – це стан руху, який не порушує якісну специфіку предмета, його стабільність.

Рух абсолютний. Момент спокою, рівноваги відносний. Спокій має місце відносно не всієї матерії, а лише відносно тих чи інших окремих матеріальних об´єктів. Спокій – це один із моментів руху.

Завдяки наявності відносного спокою виникають і більш-менш довго Існують якісно визначені речі, Що відрізняються одна від одної. Наприклад, людство і окрема людина. Людство знаходиться в постійному русі, зміні, взаємодії особистостей, груп тощо. Але завдяки тому, що тут одночасно спостерігається відносний спокій (окрема людина), ми можемо визначити певну, якісно визначену, конкретну особу.

За відносним спокоєм криється безперервний рух, зміна. Так, ми можемо спостерігати людину, яка знаходиться певний час в незмінному стані, спокої. Але в той же час в людському організмі відбуваються безперервні біологічні процеси, тобто зміни.

Спокій не лише відносний, а й тимчасовий. У певний час спокій порушується, ліквідується, знімається універсальним рухом.

Проте універсальний рух неминуче знову породжує спокій або рівновагу в тій чи іншій формі, але в інших умовах.

Рух має певні властивості:

– об´єктивність, вона випливає з об´єктивного існування світу;

– рух незнищуваний, бо незнищувана матерія, світ;

– загальність (універсальність) руху, бо немає таких матеріальних тіл, які б не перебували в русі, тобто без взаємодії, зміни;

– абсолютність і відносність руху, тобто він відносний в міру конкретних форм його прояву;

– суперечливість руху, яка проявляється в тому, що він абсолютний і відносний, перервний і безперервний (наприклад годинник).

Рух існує в різних формах. Спроби класифікувати форми руху матерії наштовхуються на певні труднощі. Поширеною є класифікація відповідно структурних рівнів матерії. Це такі основні форми руху, як механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна. Але цим класифікацію не можна обмежувати. Досягнення науки свідчать про надзвичайну розмаїтість і складність форм руху, їх взаємодії, переходів тощо.

Прогрес науки дав змогу сформулювати основні принципи класифікації форм руху, які цілком ґрунтуються на результатах сучасного наукового пізнання. Перший принцип: врахування насамперед специфіки матеріального носія тих чи інших форм руху.

Другий принцип: наявність загальних закономірностей певної форми руху.

Третій принцип: історична послідовність, генетичний зв´язок, який існує між багатоманітними процесами матеріального світу.

Форм руху матерії існує стільки, скільки ми здатні розрізнити рівнів організації невичерпної матерії, що розвивається. З погляду спрямованості змін виділяються три типи руху:

– прогресивний (наприклад, загальний процес пізнання);

– регресивний (наприклад, старіння живого організму);

– кругообіг.

Перший тип руху називається розвитком. Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Наприклад, у жолуді прихована можливість стати дубом, і коли жолудь попадає в сприятливі для цього умови, можливість реалізується – відбувається процес розвитку жолудя в дуб.

Розуміння розвитку як постійного виникнення чогось принципово нового, незворотного має свою історію. Адже подібне поняття розвитку складалося протягом багатьох віків. Був час, коли уявлення про розвиток як такий взагалі не існувало. Це пояснювалось низьким рівнем наукових знань і, зокрема, специфікою культури, світогляду того чи іншого народу. Так, в античності вищою цінністю вважалась насолода прекрасним, яскраве повноцінне життя. Тому не хотілося уявляти розвиток, зокрема життя, як невідворотний рух до смерті. Звідси – концепція великого колообігу. В світі, на думку греків, все підкорено циклічним, повторним змінам. Зокрема Геракліт стверджував, що світ "є і буде вічно спалахуючим і згасаючим".

Своєрідним подоланням циклічності античної моделі було розуміння розвитку в середньовічній християнській філософії історії. Тут життя розумілося як устремління вперед від минулого до майбутнього, від зародження до Страшного суду. Тобто виникає уява про часову спрямованість, неповторність подій індивідуального і суспільного життя.

Важливий внесок у поняття розвитку зробив Р.Де. карт. Він вважав, що Бог дав природі першопоштовх, імпульс, подібно тому, як годинникар, заводячи годинник, надає йому рух. Природа після цього почала "розкручувати первісний хаос", породжуючи нові форми. Але таке розуміння розвитку Декарт не поширював на суспільство. Однак низка буржуазних революцій змусила звернути увагу на історію. Французькі просвітителі Вольтер і Ж.-Ж. Руссо висунули ідею історичного розвитку, що включала й етапи революційних перетворень. Кондорсе доповнює їх погляди вченням про безперервний прогрес як найбільш поширену форму суспільного розвитку.

Вагомий внесок в ідею розвитку зробили представники німецької класичної філософії. І. Кант застосовував поняття розвиток до Сонячної системи та інших [ зоряних світів. Цілісну концепцію розвитку, насамперед Історичного розвитку людства з позицій об´єктивного ідеалізму, розробив Г. Гегель.

Концепція Гегеля була необхідною передумовою для марксистської розробки матеріалістичного вчення про розвиток природних, суспільних та духовних явищ – матеріалістичної діалектики.