Соціологія: 100 питань 100 відповідей
Які принципи формування і розвитку управлінських рішень?
Важливою складовою управлінської діяльності є виявлення сукупності принципів, на яких повинен базуватися процес формування і розвитку управлінських рішень.
• Принцип реальності: при формуванні рішення необхідно виходити з цілей, які можуть бути досягнуті, а також реально існуючих ресурсів і часу, що є реальним для формування і реалізації цього рішення.
Принцип збереження свободи вибору рішення або принцип неостаточних рішень. Свобода вибору рішення забезпечується тим, що в кожний наступний момент вироблення і ухвалення рішення кількість доступних рішень з кращих рішень, ухвалених в попередній момент і близьких до оптимального, повинна бути більше від одного.
Це дозволяє уникнути потреби в "аварійних" рішеннях при виникненні ситуації, яку не можна було передбачати в попередній момент, коли обиралося тільки одне оптимальне рішення.
Принцип своєчасності рішення, оскільки несвоєчасно ухвалене рішення може привести до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, політичного банкрутства і таке інше.
Принцип реалізованості: рішення не повинно мати положення, які можуть призвести до зриву його виконання.
Принцип системності, який має найважливіше значення в умовах ринкових відносин, коли необхідно враховувати інтереси власників різних форм на системній основі.
Принцип регуляризації рішень — наявність норми, відносно якої визначається необхідний рівень досягнення мети у відповідності в ухваленим рішенням.
Таким чином, найприйнятнішою структурою процесу формування управлінського рішення можна вважати наступні етапи:
отримання, збір, обробка і аналіз інформації про стан внутрішнього і зовнішнього середовища;
визначення на цій основі цілі;
ухвалення загального рішення, направленого на досягнення мети;
послідовна конкретизація рішення у вигляді планування (програмування, проектування);
вироблення конкретних рішень на основі завдань в підлеглих організаціях, що беруть участь в досягненні мети.
Аналіз діяльності органів управління показує, що в процесі формування і реалізації рішень вхідна інформація генерується внутрішніми (звіти про стан, заявки на матеріальні засоби, фінансування) і зовнішніми (закони, укази, ухвали) джерелами.
На цьому етапі повинна здійснюватися оцінка ситуації, шо склалася, на основі принципу реальності. Необхідно вивчити і проаналізувати всі чинники і умови, пов´язані з поточним станом організації.
На основі результатів кількісного і якісного аналізу ситуації, що склалася, формується реальна ціль (другий етап), досяжна в існуючих умовах.
Для досягнення поставленої мети необхідно (на третьому етапі) визначити спосіб її досягнення на основі збереження принципу свободи вибору рішення.
3 розроблених варіантів досягнення мети (на четвертому етапі) необхідно вибрати один — самий кращий для ситуації, що склалася на момент формування цілі. Аналіз, оцінку і визначен- ня кращого рішення необхідно здійснювати на підставі принципів своєчасності, реалізованості і регуляризації, щоб забезпечити максимальний рівень досягнення мети при мінімальних витратах ресурсів (економічних, фінансових, людських і т.п.)
Реалізація принципу регуляризації, окрім обліку, наприклад, соціальних норм, дозволяє встановлювати нормативні показники, за якими буде визначатися рівень досягнення мети при виконанні рішення структурними складовими організації.
На п´ятому етапі ухвалене управлінське рішення конкретизується, як правило, шляхом планування. Планування виконання ухваленого загального рішення полягає в розробці послідовності і способів виконання структурними складовими організації поставлених завдань, порядку їхньої взаємодії між собою і органами управління в процесі виконання цих завдань.
Шостий етап — постановка органами управління завдань підлеглим підрозділам, які є структурними складовими організації.
Вироблення конкретних рішень, направлених на виконання поставлених завдань, в структурних підрозділах організації — сьомий етап.
Введення цього етапу процесу формування і реалізації рішень обумовлено необхідністю враховувати такий закон управління, як єдність і підпорядкованість критеріїв ефективності, що використовуються в процесі управління організацією.
Восьмим і дев´ятим етапами процесу формування і реалізації рішень є. відповідно, організація діяльності і керівництво діяльністю структурних складових організації по виконанню ними загального рішення.
Останнім етапом процесу формування і реалізації рішення є етап контролю, шо дозволяє на основі принципу регуляризації рішень забезпечити своєчасну реакцію органів управління на "роз- лагодженість", що виникла, і довести хід виконання управлінського рішення до планового.
Таким чином, запропонована структура процесу формування і реалізації управлінських рішень з урахуванням об´єктивних законів управління і базових принципів складається з десяти етапів, що дозволяє забезпечити розробку, ухвалення і реалізацію об´єктивного і якісного управлінського рішення.
Процес формування і реалізації рішень повинен враховувати соціальні норми нашого суспільства, а не тільки норми індивідуумів і фірм, які в якості норми, як правило, визначають прибуток, що вони можуть отримати, використовуючи суспільні ресурси і ресурси держави.
Процес управління складається з послідовності видів управлінської діяльності, що циклічно повторюються в часі. Вони отримали назву функцій управління, до яких відносяться планування, організація, мотивація і контроль.
Підсумком (кінцевим результатом) планування є затверджений план того або іншого терміну і змісту.
Організація передбачає пристосовування існуючої організаційної структури управління під нові цілі і завдання, що сформульовані в плані, раціоналізацію розподілу завдань, відповідальності і прав, рішення кадрових питань, тобто організаційне забезпечення виконання плану.
Мотивація направлена на стимулювання ефективної праці як керівників, так і співробітників організації. Тут використовується весь арсенал сучасних методів: економічних, соціально-психологічних, чинників корпоративної культури.
Таким чином забезпечується підтримка мотивації виконання планових завдань. По суті справи, функції організації і мотивації — це функції забезпечення виконання ухваленого плану.
Контроль направлений на оцінку рівня виконання планових завдань. Дані контролю, разом з інформацією про стан зовнішнього середовища, є необхідними для розробки плану на наступний плановий період.
Отже, функція контролю є заключною у даному циклі управління і в той же час дає інформацію для початку наступного циклу управління.
В кожну узагальнену функцію управління можна "вбудувати" ці ж чотири узагальнені функції управління для функції планування.
Це означає, що необхідно планувати, організовувати, мотивувати і контролювати планову діяльність, що можна сказати і про інші функції управління.