Соціологія: 100 питань 100 відповідей
Які існують види соціальних інновацій?
Явища суспільного життя, що виникли в результаті ініціативних дій індивідів або соціальних груп і отримали визнання в даному суспільстві, одержують статус інновацій.
Інновації являють собою упровадження вперше створених елементів або моделей в певну сферу діяльності. Поняття "інновація" не тотожно поняттям "новина" або "новшество".
В розвиненій соціальній структурі новинки різного роду з являються постійно, проте далеко не всі вони проходять через суспільний "фільтр" відбору. Інноваціями стають тільки ті новинки, які одержують "соціальне схвалення", визнання, інтегруються в загальний масив культури і з часом стають його органічними компонентами.
В ході своєї інституціоналізація соціальні інновації звичайно проходять наступні стадії:
селекції (неформальний відбір серед власних соціальних новин і запозичених культурних зразків);
пристосовування (пристосування до специфіки існуючої соціальної структури);
інтеграції, коли форми поведінки, що склалися, оснащуються формальними механізмами організаційно-правового регулювання.
Таким чином, інновація еволюціонує, поступово трансформуючись в традиції. Інновація, що виникає в певній сфері життєдіяльності, в тій або іншій мірі зачіпає і інші соціальні сфери, створюючи "ефект хвилі". Наприклад, постійні виробничі інновації, що здійснюються в індустріально розвинених країнах, призводять до якісних змін в структурі робочої сили, що, у свою чергу, змінює соціально-економічну стратифікацію суспільства і привносить нові елементи в його культуру.
Різні критерії задають відповідну шкалу варіації ознак:
Залежно від інтенсивності реалізації інновації її характеристика може коливатися в діапазоні "еволюційна — революційна".
За критерієм широти упровадження характеристика інновації варіює у межах "локальна — глобальна".
— Залежно від кінцевої цілі виділяються інновації, що направлені на оновлення принципу здійснення діяльності в тій або іншій сфері або на створення нового продукту діяльності.
Перші "процес-інновації" — видозмінюють спосіб створення різних благ. Йдеться про перетворення методів організації та інструментального забезпечення виробничих процесів. Другі — "продукт-інновації" — породжують нові об´єкти матеріальної і духовної культур.
Ініціативний тип індивідуальної або колективної поведінки, пов´язаний з систематичним освоєнням соціальними суб´єктами нових способів діяльності в різних сферах суспільного життя або створенням нових об´єктів матеріальної і духовної культур, отримав назву "інноваційна поведінка".
Інноваційна поведінка, шо є засобом здійснення соціальних інновацій і відноситься до активних типів поведінки, виступає основним способом розвитку індивіда, колективу, співтовариства.
В умовах повноцінного функціонування соціально-економічного закону розподілу праці і закону зміни праці, а також їх "каталізатора" — закону конкуренції, інноваційна поведінка забезпечує його носіям широкі можливості для легального розвитку.
В ситуації ж жорсткого штучного обмеження з боку держави існує небезпека трансформації інноваційної поведінки в псевдоінноваційну. Тоді йде постійний пошук нелегальних або напівлегальних тактичних поведінкових моделей, які відповідають істинним інтересам конкретного соціального суб´єкта і забезпечують йому можливість індивідуального виживання при збереженні автономності і відносної незалежності від регламентуючих його діяльність над систем.
В умовах дії універсального закону конкуренції необхідною передумовою виживання і розвитку індивідів і соціальних груп стає інноваційний спосіб мислення, тобто притаманний людині активний спосіб сприйняття і оцінки об´єктів зовнішнього світу, пов´язаний з необхідністю постійної розробки і освоєння нових моделей взаємодії з ними.
Інноваційний спосіб мислення представляє собою скоріше специфічний підхід до організації діяльності, ніж набір вже готових висновків відносно способів здійснення нововведень. Такий спосіб мислення виступає джерелом інноваційної культури, ціннісно-нормативна сфера якої включає найпоширеніші вданому суспільстві уявлення про типи поведінки і методи їх реалізації.
Можна виділити наступні типи суб´єктів, шо ініціюють зміни:
окремі люди, що виступають з інноваціями (вчений, який розробляє новий метод; політик, що проводить правові реформи; винахідник нових технологій і т.п.). Ці люди заслужили певне визнання, вони авторитетні, можливо, наділені харизмою;
інноваційні ролі (художник, мудрець, шаман, інтелектуал, експерт та інші). Творчість таких людей стає суспільним очікуванням, входить в обов´язок, незалежно від суб´єктивних якостей;
інноваційні організації(законодавчі комітети, парламенти "мозкові трести" і т.п.). Обов´язок ініціації і проведення інновацій в цьому випадку є конституційною складовою самого статусу або "уставу" таких організацій;
групи, колективи, соціальне середовище, або соціальні кола новаторського характеру (артистична "богема", студенти, джазові музиканти, майстри кіно, релігійні секти і т.п.). Відкидаються ухвалені норми, практики; цінності і символи таких соціальних кіл новаторського характеру перетворюються в своєрідну ідеологію даного середовища. На її основі пропонуються альтернативні зразки і правила, формується новий спосіб життя, стиль одягу і т.п.;
соціальні рухи, спрямовані на зміни соціальних норм і цінностей (екологічні, феміністські, релігійні, молодіжні і т.п.). Вони формуються навколо чіткої, обґрунтованої і усвідомленої цілі. Такою метою виступає позитивне, конструктивне перетворення норм і цінностей в будь-якій окремій, конкретній сфері (реформаторські рухи) або у всій цілісній структурі (революційні рухи); звичайні люди, які в своєму повсякденному житті виробляють якийсь новий спосіб мовлення, звернення до інших, одяг, зачіски, готують нові блюда, заповнюють вільний час новими способами розваг. їхні практики освоюються спочатку в близькому колі, потім — в середовищі "знайомих знайомих" і стають загально прийнятними в широкому середовищі.
Потреба у нововведеннях на різних рівнях діяльності соціуму, у тому числі і нижчих організаціях, обумовлює технологічні зміни, модернізацію системи управління, оновлення механізму взаємодії організації із зовнішнім середовищем. Це у свою чергу передбачає перетворення структури діяльності і управління організацією.
Соціальні інновації — це явища в соціальній сфері суспільства, яких не було на попередній стадії його розвитку і які виникли природним чином або введені за ініціативою суб´єктів управлін- ня — держави, церкви і т.п.
Органічне поєднання інновацій обох типів виступає необхідною передумовою суспільного прогресу і є ключовим завданням соціального управління.
Відносно закономірностей розвитку конкретного суспільства розрізняються інновації: органічні — внутрішньо обумовлені, з властивим цьому суспільству змістом (еволюційні соціальні перетворення в глибоко традиційному англійському суспільстві);
запозичені— внутрішньо обумовлені, із зовнішнім змістовним джерелом (реформи Петра І в Росії кінця XVII — початку XVIII ст.);
стимулюючі (наприклад, Чорнобильська катастрофа, що послужила зовнішнім природним чинником ряду соціально-територіальних, соціально-структурних і соціально-рольових трансформацій в Україні);
експансивні — зовнішньо обумовлені, із зовнішнім змістовним джерелом (кардинальна зміна американського етносу, що почалася в XVI ст. в результаті освоєння європейцями Нового світу).