Соціологія: 100 питань 100 відповідей
В чому виявляються особливості соціологічного прогнозування?
Ефективності соціального управління прямо або побічно служить соціологічне прогнозування, яке набуває особливої актуальності в періоди системних криз і особливо в перехідні періоди розвитку суспільства.
Прогнозування представляє собою наукове передбачення ходу соціальних процесів, змін в системі суспільних відносин, перетворення соціальних об´єктів і їхніх структур, динамічного розвитку соціальних систем.
Це комплексне передбачення перетворень соціального середовища під впливом об´єктивних і суб´єктивних чинників.
Це також визначення перспектив розвитку соціальної сфери, тобто всього, що пов´язано з життєдіяльністю суспільства і є предметом соціального управління або соціального регулювання. Завданням прогнозування може бути і визначення соціальних наслідків прийняття економічних і політичних рішень, що безпосередньо впливають на шляхи розвитку суспільства.
Розвиток прогностичних досліджень в суспільних науках (особливо економічних) привів на початку 60-х років XX ст. до формування прогностики як особливої наукової дисципліни, яка розвивалася у взаємозв´язку з теоріями наукового передбачення, ціле покладання, планування, програмування, проектування, управління.
В широкому розумінні прогностика — це теорія і практика прогнозування, а у вузькому — наука про закони і способи розробки прогнозів.
Основне завдання прогностики — розвиток методології прогнозування з метою підвищення ефективності методів і техніки розробки прогнозів. В проблематику вивчення прогностики входить:
- вивчення особливостей прогнозування як форми конкретизації наукового передбачення і як специфічного різновиду наукового дослідження;
- вивчення принципів оптимального підбору і поєднання методів прогнозування;
- вивчення способів оцінки і перевірки, а також оцінки достовірності прогнозів;
- вивчення принципів використання для розробки прогнозів висновків кібернетики, теорії вірогідності, теорії ігор, дослідження операцій, теорії ухвалення рішень.
До джерел інформації про майбутнє, що лежить в основі соціологічного прогнозування відносяться:
- оцінка шляхів розвитку і перспектив прогнозованого явища, здійснена на основі досвіду і на аналогіях;
- соціологічна модель стану явища в майбутньому з урахуванням змін основних показників в ході трансформації;
- екстраполяція відомих тенденцій.
Для отримання інформації про майбутнє використовуються три основної групи методів, а саме:
- опитування населення (експертів) з метою систематизації, впорядкування суб´єктивних оцінок прогнозного характеру;
- екстраполяція і інтерполяція, тобто побудова динамічних рядів показників прогнозованого процесу;
- моделювання, тобто побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням вірогідної або бажаної зміни прогнозованого явища на основі наявних даних про масштаб і напрям змін.
Залежно від рівня соціологічне прогнозування розрізняється за масштабом охоплення соціальних явиш, комплексності, конкретності і адресності. За просторовим критерієм соціологічне прогнозування розрізняють на державному, регіональному і місцевому рівнях. За критерієм часу розрізняють короткострокове (оперативне), середньострокове (тактичне) та довгострокове (стратегічне) соціологічне прогнозування.
В соціальних науках короткостроковим вважається прогнозування на 1—2 роки, середньостроковим — до 5 років, довгостроковим — до 10—15 років.
Прогнозування особливо актуально під час переходу від однієї форми економічних відносин до іншої, при розробці не тільки так званих прогнозів-маяків, але і прогнозів-наслідків — позитивних або негативних для життєдіяльності суспільства і окремих його сфер.
Розробка питань методології і методики прогнозування інтенсифікувалася на Заході з початку 50-х років XX століття (роботи Г. Тейлора, Б. де Жувенеля, Д. Белла, Е. Янча, Ф. Полака та інших дослідників). З кінця 1960-х років (роботи М. Моісєєва, В. Ковди, В. Тимофєєва-Ресовського, М. Боголюбова та інших) доводиться безперспективність використання ядерної зброї, несумісність науково-технічної революції з її соціально-економічними наслідками.
На перший план висуваються екологічні проблеми, проблеми гармонізації паливно-енергетичної, матеріально-сировинної, продовольчої, демографічної та інших сфер (Д. Медоуз, Дж. Форрестер та інші).
Виділяють два основні види прогнозів — пошукові і нормативні.
Пошукові (дослідницькі, пошукові, трендові) — це такі розробки майбутнього стану соціальних процесів, систем і об´єктів, які засновані на виявленні тенденцій їхнього розвитку, за допомогою метро і інтроспективних методологій, і прогнозуванні цих тенденцій при дотриманні певних соціально-економічних і політичних умов.
Нормативні, переважно економічні прогнози розробляються на основі попередньо визначених, спеціально розроблених, вивчених соціальних цілей, ідеалів, норм, стандартів і т.п.
Якщо пошукові прогнози відповідають на питання, що є можливим, яким може бути стан соціального процесу, системи, об´єкта, то нормативні прогнози відповідають на питання: як досягти майбутнього, шо передбачається, вони істотно відрізняються один від одного по розподілу вірогідності на умовній шкалі можливостей.
Якщо в пошукових прогнозах цей розподіл йде у напрямку від виявленої тенденції до заданої перспективи, то в нормативних все будується в зворотному порядку: від заданого (ідеального) зразку до спостережуваних тенденцій з розрахунком їхньої послідовної зміни, аж до досягнення заданої перспективи.
Специфіка нормативних прогнозів полягає в їх прагматичному характері: вони більшою мірою, ніж пошукові, використовуються в управлінській практиці і служать для обґрунтовування перспективних цілей, завдань, програмних і планових розробок, середньострокових і довгострокових рішень.
Оцінка ступеня достовірності пошукових і нормативних прогнозів здійснюється за допомогою соціологічної експертизи.