Соціологія: 100 питань 100 відповідей
В яких формах можуть протікати соціальні зміни?
Однією з найважливіших проблем соціології управління є проблема соціальних змін, їхніх механізмів, основних форм і спрямованості. Поняття "соціальна зміна" носить досить загальний характер.
Соціальна зміна — це перехід соціальних систем, спільнот, інститутів і організацій з одного стану в інший. Зміни притаманні всім елементам соціальної структури суспільства і виявляються на всіх етапах його існування. Під соціальними змінами розуміються перетворення, що відбуваються з часом в організації, структурі суспільства, зразках мислення, культурі і соціальній поведінці. Це: перехід соціального об´єкта з одного стану в інший; істотна трансформація соціальної організації, соціальних інститутів; зростання різноманіття соціальних форм і таке інше. Типи соціальних змін багатоманітні, вони можуть охоплювати всю соціальну систему, а можуть віддавати "пріоритет" якому-небудь аспекту (елементу), можуть бути короткочасними і довгостроковими, можуть спонукати систему до розвитку або занепаду.
Соціальні зміни являють собою процес, що має багато чинників на який впливають "виклики" зовнішнього середовища, зміни в економіці, культурі, ідеології і т.п.
Потік подій, модифікацій, трансформацій, соціокультурних змін, тобто будь-який вид руху, зміни стану якогось об´єкта або явища, охоплюється поняттям "соціальний процес". Без процесу, що обумовлює зміни в суспільстві, соціальна система існувати не може. Процеси, які відбуваються, реально осмислюються, оцінюються, інтерпретуються в людській свідомості, що приводить до "конструювання" в свідомості людей нової соціальної реальності.
В своєму розвитку процеси можуть набувати наступні форми:
спрямовані — передбачають певну мету або тенденцію в своєму русі; є передбачуваними або явними (наприклад, процес створення єдиного європейського співтовариства, процес глобалізації, процес реформації економіки, шлюборозлучний процес і т.п.);
не спрямовані процеси — носять випадковий, хаотичний і непередбачуваний характер (процеси збудження, що охоплюють натовп; процеси мобілізації в соціальних рухах; емоційні сімейні конфлікти і таке інше);
зворотні процеси — приводять систему до певного роду змін (навіть радикальним), але потім відбувається повернення до колишнього стану; причому таке повернення не означає, що система повертається до своєї повної ідентичності: відновлюються лише основні структурні елементи, а багато конкретних аспектів змінюються безповоротно (наприклад, в 1861 року в Росії було скасовано кріпацтво і селяни стали вільними громадянами, але колективізація селянських господарств в СРСР (1929-1932 р. р.) по суті знов зробила їх кріпосними);
незворотні процеси відображають той факт, що зміни, які відбуваються, не можна повернути назад (процес старіння людини, процес урбанізації, розпад СРСР і т.п.);
висхідні процеси, які передбачають прогресивний розвиток системи;
низхідні (регресивні) процеси, що приводять систему до негативних дисфункціональних змін;
—лінійні процеси — поступові, безперервні висхідні або низхідні зміни в системі;
східчасті процеси, які передбачають поступове нарощування кількісного потенціалу змін, що в певний момент приводить до якісного стрибка або прориву (наприклад, в СРСР багато десятиріч нагромаджувалися суперечності, які трансформувалися в перебудову і демократизацію суспільства);
циклічні процеси — періодичне повторення певних фаз розвитку системи (наприклад, процес економічного зростання зміняється спадом, за яким слідує чергове оздоровлення економіки; вибори і перевибори президента та інших органів влади також представляють собою циклічні процеси);
спіралеподібні процеси, що являють собою висхідний або низхідний циклічний рух: зміни, пройшовши коло, повертають систему до початкового стану, але вже на якісно іншому рівні (наприклад, послідовне просування студента з курсу на курс).
В реальності різні форми соціальних процесів можуть накладатися одна на одну, суперечити одна одній, можуть охоплювати основні елементи системи (домінувати) або проявлятися в численних її фрагментах. При цьому одні процеси можуть виступати передумовами подальших соціальних змін, інші залишаються нейтральними до цих змін, треті сприяють відтворенню (збереженню), а не трансформації системи.
На основі змін здійснюється процес соціального розвитку, тому поняття "соціальний розвиток" конкретизує поняття "соціальна зміна". Соціальний розвиток — незворотна, спрямована зміна соціальних систем, спільнот, інститутів і організацій. Розвиток передбачає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого і т.д. Соціальний розвиток — це процес незворотних змін соціальних об´єктів, в результаті яких виникає їх якісно новий стан, що втілюється в трансформації його складу або структури, виникненні нових елементів і зв´язків, а також у відповідній зміні функцій.
До основних рис соціального розвитку відносяться:
безповоротність — постійність процесу накопичення кількісних і якісних змін;
спрямованість — лінії, по яких відбувається накопичення;
закономірність — не випадковий, а незворотний процес накопичення змін.
Соціальний розвиток відбувається як в масштабах суспільства в цілому, так і в рамках окремих його ланок і осередків, в інших соціальних спільнотах. Соціальний розвиток може бути еволюційним (поступовим) і революційним (швидким, одноразовим). Залежно від швидкості протікання соціальних процесів соціальний розвиток може бути як екстенсивним, так і інтенсивним.
У свою чергу, поняття "соціальний розвиток" уточнюється в соціології такими якісними характеристиками, як "соціальний прогрес" і "соціальний регрес".
Соціальний прогрес — це особливий тип розвитку суспільства, при якому суспільство в цілому або окремі його елементи переходять на більш високий рівень, стадію зрілості відповідно до об´єктивних критеріїв.
Відповідно, соціальний регрес означає рух соціальних систем по низхідній лінії від більш розвинених до менш розвинених. Прогрес розглядається як синонім розвитку. Якщо сума позитивних наслідків великомасштабних змін в суспільстві перевищує суму негативних, то говорять про прогрес суспільства. Якщо ж сума негативних змін перевищує, то вважають, що має місце регрес.
Проте поняття "соціальний прогрес" частіше за все використовується для оцінки спрямованості суспільного розвитку. Соціальним прогресом в цьому розумінні називається глобальний, всесвітньо-історичний процес сходження людського суспільства від нижчих рівнів до вищих (від стану дикості до вершин цивілізації — при цивілізаційному підході і від первісної формації до комуністичної — при формаційному підході). Об´єктивні показники соціального прогресу пов´язують з вдосконаленням знарядь праці і інших засобів виробництва, що постійно підвищують продуктивну потужність людини як родової істоти.
Регрес може охоплювати окремі соціальні структури суспільства, окремі сфери суспільного життя (виробничу, політичну та інші), він може уразити окремі держави, цивілізації і формації, але при цьому людство в цілому в своєму русі, не дивлячись на всі зигзаги, занепади і руйнівні моменти, продовжує розвиватися по висхідній лінії.
Розрізняють поступовий (реформістський) і стрибкоподібний (революційний) види соціального прогресу. Реформи і революції розрізняються залежно від масштабу, суб´єкта реалізації та історичної значущості.
Питання про те, які чинники є причинами соціальних змін, вважається одним з найскладніших і дискусійних. Огюст Конт вирішальним чинником еволюційних змін вважав прогрес в наукових знаннях, Герберт Спенсер вбачав причини соціальних змін суспільства в його ускладненні і посиленні диференціації, Еміль Дюркгейм в якості вирішальних чинників еволюційного процесу виділяє розподіл праці і соціальну диференціацію. Карл Маркс найважливі- шим чинником соціальних змін вважає зростання продуктивних сил суспільства, яке веде до зміни способу виробництва і суспільно-економічної формації. Згідно з Марксом, нова суспільно-економічна формація може виникнути лише в результаті соціальної революції.
В якості основного чинника еволюційного розвитку Макс Вебер виділяє ідею прогресуючої раціональності, яка всупереч волі і бажанню людей пробиває собі дорогу. Раціональна економіка, раціональна релігія, раціональне право і управління, раціональний грошовий обіг, раціональна поведінка в господарській сфері дозволяють домогтися максимальної економічної ефективності. Така раціональність притаманна, перш за все, капіталістичному суспільству з його раціональною релігією (протестантизмом). Аналізуючи зародження, розвиток і занепад соціальних систем, Арнольд Тойнбі виділяє два основні чинники: 1) "виклик" — вплив навколишнього природного і соціального середовища; 2) "відповідь" — здатність і можливість суспільства адекватно відповідати на кожний черговий виклик.
Пітірим Сорокін основною причиною соціальних змін називає "збільшення пригнічених базових інстинктів більшості населення, а також неможливість навіть мінімального їх задоволення". Наприклад, травний інстинкт "подавляється" голодом, інстинкт самозбереження — деспотичними екзекуціями, масовими вбивствами. Не задовольняються в мінімальному обсязі потреби в житлі, одязі тощо.
Толкотт Парсонс виділяє чотири основні механізми еволюційних змін:
—диференціація, пов´язана з ускладненням суспільства;
збільшення адаптивної здатності суспільства, пов´язане з розвитком виробництва;
збільшення обсягу членства в суспільстві і ускладнення соціальних структур;
генералізація цінностей, суть якої полягає в тому, що в помилкових соціальних системах "для забезпечення соціальної стабільності потрібно, щоб цінності отримали більш узагальнене виявлення".
Таким чином, соціальні зміни вельми різноманітні, тому і причини, що їх породжують, також різноманітні. При цьому одні причини можуть стимулювати виникнення інших і/або накладатися одна на одну. Серед основних причин соціальних змін можна виділити наступні:
прогрес в науці, техніці і технологіях;
розвиток виробництва і зростання продуктивних сил;
ускладнення структури суспільства і його диференціація;
підвищення адаптивної здатності суспільства і раціоналізація всіх сфер життєдіяльності;
постійно зростаючі потреби людей; суперечності і конфлікти, боротьба за різні ресурси між соціальними класами і верствами суспільства;
вплив навколишнього природного і соціального середовища.
Все різноманіття причин можна розділити на дві основних групи: внутрішні і зовнішні. Внутрішні виникають в результаті функціонування самої соціальної системи; зовнішні — в результаті взаємодії соціальної системи із зовнішнім середовищем. Соціальні зміни можуть протікати в наступних основних формах. функціональні зміни, реформа, революція, модернізація, трансформація, криза.
Функціональні зміни в соціальних системах носять адаптивний характер і являють собою своєрідні "ремонти" для підтримки системи в "робочому стані". В завдання функціональних змін не входять радикальні реформи, що передбачають якісні структурні перетворення. їхньою метою є пристосування до мінливих умов навколишнього природного і соціального середовища і внутрішніх потреб соціальної системи.
Реформа — перетворення, зміна, перевлаштування будь-якої сторони суспільного життя або всієї соціальної системи. Під реформою розуміються часткові удосконалення якихось сфер суспільного життя, ланцюг поступових перетворень, що не зачіпають основи існуючого суспільного устрою. Наприклад, реформи Петра І корінним чином змінили систему державного управління країною, але основи самодержавства залишилися незмінними.
Реформа — це спрямоване, радикальне, фронтове, всеохоплююче перевлаштування, що передбачає зміну порядку сутнісного функціонування соціальних інститутів. Реформам протипоказані: деструктивність (не руйнуй, а облаштовуй); революційність (уникати переривання часів, поколінь); не патріотичність, адже патріотичність пересилює кон´юнктурність, класовість).
Значущим видом соціальних змін є соціальна трансформація, яка представляє собою перетворення в суспільстві в результаті певних соціальних змін, як цілеспрямованих, так і хаотичних.
Соціальна трансформація — нерозчленоване поняття, що описує перетворюючі соціальні ефекти. Теорія пояснює, а соціальна дія чинить, творить реальність.
Перехідний стан соціальної системи, який передбачає радикальні зміни для вирішення існуючих проблем, — це соціальна криза. Соціальна система функціонує і розвивається до тих пір, поки вона здатна розв´язувати свої внутрішні суперечності і відповідати на зовнішні "виклики".