• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Соціологія: 100 питань 100 відповідей

Що означає цілісність суспільства?

В сучасній соціології провідними системними уявленнями про суспільство є:

• структуралістські концепції єдності суспільства (функціоналізм), які розвиваються в працях Е. Дюркгейма, А. Малиновського, Г. Мертона. К. Еріксона, Н. Смелзера і Т. Парсонса;
• концепції боротьби в суспільстві (конфліктологія), представлені в працях К. Маркса, М. Вебера, Г. Дарендорфа, Ф. Перкіна та інших.

Системно-структурні концепції суспільства розкривають його як певну єдність, цілісність. Еміль Дюркгейм, розвиваючи ідеї Томаса Гоббса про спільний договір як засіб зупинити війну всіх супроти всіх, розглядав соціальні системи як моральні цінності. Всі людські асоціації як соціальні цілісності будуються на зразках поведінки. Внаслідок того, що загальне сприйняття, відчуття і дії, а також їхні оцінки складають колективну свідомість, суспільство предстає як моральна цінність, цілісність, що стоїть над людиною, де основу порядку утворюють неписані правила, загальні цінності. Зміна суспільства пов´язана із зміною консенсусу (взаємної згоди між його членами), що порушує рівновагу в суспільстві. Щоб її відновити, необхідно відновити соціальну організацію суспільства.

Важливу роль в системних дослідженнях суспільства зіграв А. Малиновський, який розглядав суспільство як соціальну систему, елементи якої пов´язані з основними потребами людей в їжі, житлі, захисті, сексуальному задоволенні. В ході об´єднання людей для задоволення своїх потреб виникають вторинні потреби — в зв´язку, кооперації, контролі над контактами, що сприяє розвитку мови, норм, правил, організації. Це у свою чергу вимагає координаційних, управлінських і інтеграційних інститутів. Отже, суспільство як система породжено самою природою людини, а будь-яка властивість суспільства пов´язана з деякою потребою і функцією. Функції реалізують потреби в соціальному середовищі. Система підтримує на різних рівнях потреби людей, обслуговує їх, забезпечуючи цілісність і збереження.

Вивчаючи пуританську спільноту XVII століття в Массачусетс з точки зору зміни хвиль злочинності, Карл Еріксон приходить до висновку, що злочинність є спробою змінити межі суспільства, що ці відхилення потрібні, оскільки допомагають іншим членам суспільства розуміти необхідність дотримуватися норм поведінки для збереження єдності суспільства, тобто підтримувати соціальний консенсус. Таким чином, Карл Еріксон розглядав суспільство як соціальну систему, що само розвивається, межі, єдність якої треба підтримувати методами соціального контролю (наприклад, за злочинністю).

З точки зору системного підходу, суспільство — це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв´язки і відносини утворюють нову системну якість як особливий якісний стан, який не можна розглядати як просту суму елементів.

Суспільні взаємодії і відносини носять над індивідуальний, над особистісний характер, тобто суспільство — це деяка самостійна субстанція, яка по відношенню до індивідів первинна. Кожний індивід, народжуючись, успадковує певну структуру зв´язків і відносин і в процесі соціалізації включається в неї. Найхарактернішими є корелятивні зв´язки, взаємодії і відносини, що включають координацію і субординацію елементів. Координація — це певна узгодженість елементів, той особливий характер їхньої взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи. Субординація — це підлеглість і співпорядкованість, що вказує на особливе, специфічне місце, неоднакове значення елементів в цілісній системі.

Отже, в результаті суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає окремо в жодного з включених в нього елементів. Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система набуває певної самостійності по відношенню до складових елементів, що її утворюють, а також відносно самостійного способу свого розвитку.

Соціальна система може бути представлена у п´яти основних аспектах:

• як цілеспрямована взаємодія окремих особистостей, кожна з яких має свої власні мотиви та інтереси і виступає носієм індивідуальних якостей;
• як соціальна взаємодія окремих особистостей, що має як наслідок формування і становлення соціальних відносин і утворення соціальної групи;
• як групова взаємодія, в основі якої лежать спільні обставини, мотиви і інтереси (місто, село, трудовий колектив тощо);
• як ієрархія соціальних позицій (статусів) і ролей особистостей, які включені в діяльність системи;
• як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст діяльності елементів даної системи.

Кожний з аспектів пов´язаний з певним поняттям:

• перший — "індивідуальність";
• другий — "соціальна група";
• третій — "соціальна спільнота";
• четвертий — "соціальна організація";
• п´ятий — "соціальний інститут і культура".