Соціологія: 100 питань 100 відповідей
Які основні риси суспільства як соціальної системи?
Всі соціальні системи можна класифікувати на тих же підставах, що і інші різновиди систем.
• По-перше, за генетичною ознакою вони діляться на матеріальні і ідеальні. До матеріальних Соціальних систем відносяться: малі соціальні групи (сім´я, професійні групи, партійні осередки тощо); середні (сільський загал, муніципалітет і таке інше); складні системи (союзи держав, військово-політичні блоки, економічні союзи та інші). Ідеальні системи пов´язані з усвідомленням і пізнанням людиною навколишнього світу, вони також можуть підрозділятися на малі (індивідуальна свідомість, духовний світ особистості), середні (система поглядів певної групи індивідів, традиції і звичаї етнічної групи і таке інше), великі (економічна теорія, соціологічна наука і т.п.) і універсальні (світогляд, міфологія, релігія тощо). По-друге, за формою вони поділяються на малі, середні, великі і складні соціальні системи. До малих систем відносяться окремі соціальні об´єкти, внутрішня структура і функціонування яких відносно прості, а взаємодія елементів, що їх складають, носить координаційний характер (індивід, сім´я, мала група і таке інше). Середні системи мають в своїй структурі дві чітко виділені групи елементів, між якими зв´язки носять субординаційний характер (наприклад, структура місцевої влади, економічна структура району тощо). Великі системи включають складну структуру взаємодій між складовими елементами, що їх утворюють, (наприклад, держава, партія, економічна система країни). До складних систем відносяться такі, які мають багаторівневу систему існування з внутрішньою регуляцією підсистем (Співдружність незалежних держав, Міжнародна валютна фундація, Європейський союз, цивілізації тощо). По-третє, за характером взаємодії соціальні системи поділяються на відкриті і закриті. Повністю закритих (жорстких) систем не буває, а бувають такі, що обмежено взаємодіють з іншими конкретними системами. Наприклад, система виправних (пеніцитарних) установ в державі. Відкриті (м´які) системи сприйнятливі до впливу зовнішніх умов і самі мають на них зворотну дію (наприклад, міжнародні спортивні, культурні та інші асоціації).
У четверте, за характером своїх закономірностей соціальні системи бувають вірогіднісними і детермінованими. У вірогіднісних системах їхні компоненти можуть взаємодіяти в невизначеній кількості варіантів (наприклад, суспільство у стані війни). Детерміновані системи мають точно визначений результат взаємодії (наприклад, правова, законодавча).
Разом з функціями соціальної системи, пов´язаними з підтримкою порядку і розвитку, в соціологічній теорії існує напрям, що формулює поняття соціальної системи, тобто її можливостей. Виділяють екстрактивні можливості (залучення ресурсів); регулятивні (регулювання поведінки індивідів і груп); дистрибутивні (розподіл статусних позицій та матеріальних благ), а також атрибутивні, тобто такі, що забезпечують захист у суспільстві.
З системної точки зору, суспільство являє собою сукупність людей, пов´язаних між собою спільною діяльністю по досягненню спільних для них цілей.
Початковою клітинкою суспільства є живі діючі люди, спільна діяльність яких, набуваючи більш або менш стійкого характеру, формує суспільство. Таким чином, індивід — це елементарна одиниця суспільства.
Суспільство — це сукупність людей, що здійснюють спільну діяльність і вступають у відносини. Люди є головним елементом структури суспільства, а джерелом їхнього об´єднання і подальшого формування в спільноті виступає соціальна взаємодія. "Що таке суспільство, яка б не була його форма? Продукт взаємодії людей", — писав Карл Маркс. Пітірим Сорокін також вважав, що суспільство не існує "поза" і незалежно від індивідів, воно виступає як "система взаємодіючих одиниць, без яких, зовні яких воно немислиме і неможливе, як неможливе всяке явище без його складових елементів". Найважливішими елементами формування суспільства є зв´язок людей, спільність, солідарність та єдність.
Суспільство — це універсальний спосіб організації соціальних зв´язків, взаємодії і відносин людей, які утворюються на якійсь загальній основі. Еміль Дюркгейм вбачав основу стійкої єдності суспільства у "колективній свідомості". Згідно Максу Веберу, суспільство — це взаємодія людей, що є продуктом соціальних1, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Толкотт Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, зв´язую чим початком якої є цінності і норми.
З точки зору Карла Маркса, суспільство — це сукупність відносин, що розвиваються, між людьми, складаються в процесі їхньої спільної діяльності.
Загальним для всіх підходів є розгляд суспільства як цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв´язку. Такий підхід до суспільства і є системним. Основне завдання системного підходу в дослідженні суспільства полягає в об´єднанні різних знань з приводу суспільства в цілісну систему, яка могла б стати єдиною теорією суспільства.
Важливою рисою соціальної системи є інтеграція, що являє собою процес і механізм об´єднання частин. Процес розвитку системи відображає ще одну її властивість — структурованість. Структура, тобто внутрішня будова системи, визначається складом і співвідношенням елементів. У взаємодії із зовнішніми умовами свого існування система здатна змінювати свою структуру. Такі системи відносять до розряду найскладніших, які здатні самоорганізовуватися.
Крім того, будь-яка система, не зважаючи на її цілісність, може бути розглянута як компонент системи більш високого порядку. Разом з тим, будь-який компонент системи є системою більш низького порядку. В цьому виявляється ще одна властивість системи — ієрархізованість і багаторівневість. Ієрархічно збудовані відносини людей являють собою структуру суспільства. Суспільство, як і будь-яка жива система, є відкритою системою, яка знаходиться в стані неперервного обміну з навколишнім середовищем (обміну речовиною, енергією, інформацією).
Важливою рисою соціальної системи виступає також наявність цілі, яка визначає структуру суспільства і закономірності його функціонування. Суспільство має більш високій ступінь організації, ніж навколишнє середовище. Щоб зберегти себе як цілісність, воно повинне задовольняти потреби людей, які мають об´єктивний і разом з тим історично мінливий характер. Ступінь задоволення потреб (матеріальних, соціальних, духовних) виступає най наочнішим доказом ефективності функціонування суспільства як системи. Якщо не досягти мінімального задоволення потреб, то суспільство може розпадатися і загинути, що являє собою "управлінську катастрофу", оскільки суспільство не впоралося з управлінням процесами діяльності людей.
Отже, суспільство як система, що функціонує, має телеологічну природу, тобто прагне досягнення мети, яка конкретизується з безлічі під цілей. Суспільство може не замислюватися про ціль, невірно її визначати, заперечувати, але воно все рівно виступає як цілісна самоврядна система. Кибернетико - інформаційний аспект розгляду суспільства якраз і полягає в тому, що суб´єкт управління на основі інформації про навколишнє середовище і суспільство формує ко- манди об´єкту управління, посилає свого роду "сигнали" (прямий зв´язок) і одержує інформацію про результати і відповідність цілям (зворотний зв´язок) — від цього залежить доля суспільства як системи. Таким чином, основними рисами суспільства як соціальної системи є: цілісність, інтеграція, відкритість, структурованість, ієрархіезованість і наявність цілі.
Які компоненти складають соціальну систему?
Соціальні системи — це системи вищого ступеня складності, яким притаманні безліч компонентів, надзвичайне багатство взаємозв´язків між ними, між системою в цілому і середовищем. Соціальна система, як відзначає Толкотт Парсонс, — це перш за все система взаємодій (інтеракцій) індивідів, де кожний учасник є одночасно і дійовою особою (має певну мету, ідеали, установки тощо.), і об´єктом, на який зорієнтовані і інші дійові особи, і він сам. В той же час індивіди є і живими організмами, і особистостями, і належать до певних культурних систем.
Все людське суспільство, за Т. Парсонсом, можна розглядати як одну велику систему людської дії, в якій можна виділити самі загальні підсистеми цієї дії (поведінки): організм, особистість, соціальна система і культурна система. При такому підході кожна з трьох систем дії індивідів (поведінкові: організм, культура, особистість) складають частину оточуючого їх середовища або, точніше, одне з навколишніх середовищ соціальної системи. За їхніми межами знаходиться оточуюче середовище самої системи дії (космічне, фізичне, органічне середовище).
Основними компонентами соціальної системи є:
—людський компонент — ураховуючи, що специфіка соціальної системи складається на базі спільності людей, то її ядром виступає саме людина як суспільна істота, здатна до свідомого ціле покладання, яка діє в системі соціальних зв´язків, виступаючи членом певної групи, верстви; соціальний процес соціальні, політичні і духовні процеси, що мають прогресивну або регресивну спрямованість, які впливають на стан системи і підсистем; предмети, залучені в орбіту господарського і суспільного життя; предмети "другої природи" (будівлі, техніка, засоби зв´язку і управління); духовний компонент — ідеї, теорії, культурні і етичні цінності, ритуали, традиції.
Індивіди взаємодіють з іншими людьми, об´єднуючись в спільноти. Колектив, навколишнє середовище здійснюють системний вплив на індивіда, а він, у свою чергу, — зворотний вплив на інших членів соціальної групи. В результаті дана спільнота людей стає соціальною системою, цілісністю, якій притаманні системні якості, тобто якості, яких немає ані у жодного з включених в неї елементів окремо.
Виходячи із структурних елементів, можна дати таке визначення: соціальна система — це впорядкованість індивідуумів, груп, речей, процесів, що взаємодіють в певному відношенні і утворюють інтегративні якості, не притаманні її компонентам окремо. Структуру соціальної системи утворюють індивідууми, які займають певні соціальні позиції (статуси) і виконують соціальні функції (ролі) у відповідності з прийнятою в суспільстві сукупністю норм і цінностей.
Види соціальних структур:
ідеальна структура, що пов´язує воєдино вірування, переконання, уявлення;
нормативна, що включає цінності, норми, ухвалені суспільством соціальні ролі;
організаційна, що визначає спосіб взаємозв´язку позицій або статусів і детермінує характер повторення систем;
випадкова, що складається з елементів, які включені в її функціонування і є в даний момент в наявності.
Ідеальна і нормативна структури утворюють блок культурної структури, а організаційна і випадкова — соцієтальної. Нормативна і організаційна структури представляють собою єдине ціле, а їхні елементи мають стратегічне значення. Ідеальна і випадкова структури можуть викликати і позитивні і негативні відхилення в поведінці системи, внаслідок чого виникають певні розузгодження, дисфункції.
Структура соціальної системи як функціональна єдність сукупності елементів регулюється тільки їй властивими законами і закономірностями, визначається своєю власною детермінованістю. Внаслідок цього існування, функціонування і зміна структури визначається не законом, що стоїть ніби "поза нею", а має характер саморегулювання, що представляє собою: по-перше, підтримку рівноваги елементів всередині системи; по-друге, відновлення функцій при порушеннях; по-третє, спрямовані зміни елементів і самої структури.
Процес управління вважається таким, що відбувся за умови передачі команди суб´єктом та її сприйняття з боку об´єкта. Соціальні системи одночасно є і суб´єктом, і об´єктом (в ній є система керуюча і система керована).
В соціальній системі виділяють системи меншого рівня:
технічна система — обладнання, технічні засоби;
технологічна система — правила і норми функціонування в матеріальній і духовній сферах;
організаційна — інструкції; що суттєво впливає на технічну і технологічну системи, дозволяє раціонально використовувати технологічні та технічні засоби, площі;
економічна система — єдність господарських і фінансових процесів і зв´язків;
соціальна система — сукупність соціальних відносин, що утворюються в результаті сумісної діяльності; разом з Економічною системою визначає цілі матеріального і духовного виробництва, політики, формує принципи і методи їх організації.
Всі системи взаємопов´язані і складають цілісний соціальний організм. При цьому технічна, технологічна і організаційна системи забезпечують організаційно-технічну сторону управління, а економічна і соціальна — відповідно, соціально-економічну. Кожна з систем може в певний період домінувати або, навпаки відходити на задній план. Це можна проілюструвати при аналізі стадій менеджменту: спочатку центральною фігурою на виробництві вважався інженер, що виконує функції удосконалення раціоналізації і механізації виробництва; на другому етапі з метою отримання підвищеного прибутку стали висувати на передній край організації виробництва фінансистів, економістів; потім у зв´язку з необхідністю формування норм і законів діяльності центральні функції поклали на юристів; але в останні десятиріччя головна відповідальність за розвиток виробництва покладається на так званих персоналознавців, що пов´язано з розвитком кадрового менеджменту.