Соціологія: 100 питань 100 відповідей
В чому сутність конфліктного підходу у соціології?
Широкого розповсюдження набув конфліктний підхід як методологічна основа для аналізу суспільства з позицій теорії конфлікту. Як напрям в соціології теорія конфлікту досліджує явища винагород втрат, зразки соціальної боротьби і конкуренції, які систематично повторюються в суспільстві, для того, щоб встановити, хто виграє, а хто, навпаки, програє від існування в суспільстві соціальні нерівності.
Теорія конфліктів вивчає соціальну поведінку і феномени суспільного життя через такі поняття, як "боротьба за владу", "стратифікація", "залучення в політику" тощо. Теорія стверджує, що політична нерівність в суспільстві неминуче приводить до конфлікту як передбаченого результату соціальних взаємин.
На відміну від функціоналізму теорія конфліктів не акцентує увагу на соціальній стабільності як основі пояснення соціальної поведінки, суспільних явищ і процесів. Аналіз соціальних явищ, процесів і суспільної поведінки з точки зору теорії конфліктів передбачає, що люди під час взаємодії з іншими людьми майже завжди "маневрують" і вдаються до хитрування, оскільки, перш за все, прагнуть досягти певної переваги — особистої або суспільно-класової — над іншими людьми або соціальними групами. Представники кожного соціального класу докладають своїх зусиль до того, щоб задовольнити свої потреби або звести до мінімуму особисту незадоволеність.
Теорія конфліктів виходить з припущення, що всі учасники соціальних взаємин — класи, групи або представники соціальних груп — знаходяться в стані певної конкуренції. За допомогою таких конкурентних взаємин представники соціальних груп і класів визначають свій статус в суспільстві, усвідомлюють свої інтереси, потреби і шляхи їх реалізації.
Аналіз суспільства з точки зору теорії конфліктів може бути також застосований для дослідження матеріальних передумов тих або інших соціальних взаємин:
- по-перше, більшість ситуацій містять в собі певний тип нерівності між сторонами, які вступають у взаємні відносини;
- по-друге, даний вид аналізу може оцінювати ресурси, до яких мають доступ сторони, а також рівномірність розподілу цих ресурсів;
- по-третє, теорія конфліктів, перш за все, прагне встановити, яка сторона має перевагу, яким чином вона цю перевагу реалізує у відносинах з іншою стороною, і розглядає відповідні дії сторони, яка знаходиться в менш вигідних умовах, її можливості і ресурси.
Основні ідеї конфліктного підходу були сформульовані Карлом Марксом, який вважав, що суспільство представляє собою об´єднання різно-направлених сил, які викликають суспільні зсуви за рахунок постійного напруження і боротьби.
Класова боротьба, згідно Маркса, — це істотна сила, яка служить основою соціального розвитку. Маркс був переконаний у тому, що людина — це "завжди незадоволена тварина". Навіть якщо первинні потреби задоволені, відзначав Карл Маркс, це викликає нові потреби. Він був упевнений, що люди, перш за все, прагнуть задовольнити свої власні потреби, ніж працювати разом заради того, щоб задовольнити потреби всіх людей.
Ті, хто володіє капіталом або має владу, витягають з такого положення максимум вигоди, експлуатуючи і пригноблюючи інших людей. Саме це Маркс вважав головною причиною експлуатації людини людиною, а також соціально-класової диференціації в суспільстві.
Конфліктний підхід отримав подальшого розвитку в дослідженнях М. Вебера і Р. Дарендорфа. М. Вебер говорить про три лінії соціальної нерівності: багатство, престиж і влада. Дарендорф головну причину конфлікту убачає у владі одних груп над іншими.
Значний внесок у розвиток конфліктного підходу зробив Роджер Міллз. Саме він є автором поняття "пануюча еліта", тобто певна група людей, яка посідає особливе місце в суспільстві, і завдяки власному положенню має можливість контролювати діяльність і ресурси великої кількості людей. Пануюча еліта створюється з груп людей, здатних на все заради того, щоб зберегти свою владу або досягти ще більшої влади в суспільстві. Міллз вважав, що для будь-якого усвідомленого розуміння суспільства аналіз необхідно починати з визначення ключових особистостей, яким належить влада, а також з розуміння того, як вони її використовують (тобто над ким і за яких обставин).