Паблік рілейшнз
Використання ПР в лобістських цілях
У процесі своєї діяльності будь-якому суб´єктові соціальної практики доводиться долати опір зовнішнього середовища, неузгодженість, недосконалість законодавства, консерватизм певних бюрократичних утворень. Нерідко він опиняється перед необхідністю узгодження інтересів зі своїми партнерами, опонентами, конкурентами. Виникають такі проблеми і на регіональному, галузевому, національному рівнях. Тому в демократичному суспільстві вважається цілком цивілізованою практика впливу на процеси законотворчості, ухвалення управлінських рішень. Таку діяльність називають лобізмом і вона є однією із функцій ПР, які застосовуються в соціальному управлінні.
Лобізм (англ. lobbyism) — співробітництво з органами, представниками влади з метою впливу на процеси ухвалення певних законів.
Першим термін «лобізм» використав наприкінці XIX ст. американський президент генерал В. Грант, назвавши лобістами кількох членів уряду, бізнесменів і журналістів, які збиралися в холі нижнього передпокою його резиденції для «проштовхування» своїх інтересів. У колишньому Радянському Союзі таку діяльність піддавали критиці, вважаючи одним із «порочних явищ капіталістичної системи», хоч за планово-розподільчої економіки теж існувало лобіювання інтересів міністерств, відомств, підприємств. Здебільшого воно полягало у непідвладній законові боротьбі за ресурси, вигідні показники, місця у соцзмаганні тощо.
У 1946 р. в США було ухвалено закон, який регламентував лобістську діяльність. Відтоді вона отримала юридичну основу і стала професійною справою. Професійне лобіювання здійснюють фахівці, які мають розгалужені зв´язки і досвід роботи в органах влади, уміло використовують легітимні засади їх діяльності. Лобісти і лобістські фірми зобов´язані реєструватися, звітувати про свою клієнтуру перед органами влади, при яких вони акредитовані, декларувати свої доходи. Значного розвитку лобізм набув у Великій Британії, ФРН, Канаді, Австралії, інших країнах. Останнім часом він активно розвивається в Україні, однак потребує законодавчого регулювання.
За способами здійснення розрізняють безпосередню (пряму, без проміжних ланок), опосередковану (з використанням можливостей інших осіб), сплановану (за певним планом), спонтанну (зумовлену внутрішніми причинами), плюралістичну (багатоманітну), корпоративну (відповідно до інтересів певної групи фізичних і юридичних осіб) лобістську діяльність.
В американській лобістській практиці розрізняють «лобізм взаємин» (донесення лобістом до адресата необхідної інформації) і «технічний лобізм» (ініціювання діяльності на основі законів та інших нормативних актів), а також роботу з людьми, донесення їхньої думки до органів влади.
Лобістську діяльність здійснюють також групи особливих інтересів — формальні (громадські організації) або неформальні групи людей, об´єднані однією ідеєю. Вони збирають інформацію з певного питання і передають її журналістам з метою привернення уваги громадськості і формування громадської думки; аналізують діяльність політиків для визначення серед них союзників або опонентів; формують «комітети політичних дій» з метою легального збору коштів на політичні (виборчі) кампанії; залучають лобістів для просування своїх ідей в органах влади.
Деякі лобістські групи діють лише за допомогою телефону. Реалізація лобістських програм відбувається: у процесі взаємодії з парламентом, іншими органами влади і місцевого самоврядування завдяки поширенню послань від імені зацікавлених структур (осіб) до законодавців, від яких залежить вирішення конкретного питання; під час зустрічей законодавців з представниками зацікавлених структур (прийоми, обіди, презентації) для обговорення актуальних проблем; унаслідок цілеспрямованих кампаній (публікацій у пресі, демонстрації відеоматеріалів на ТБ, надсилання листів, звернень тощо), в результаті роботи з громадськими об´єднаннями і партіями.
Як професійна діяльність лобізм має такі характерні ознаки:
— легітимне (законне) обслуговування, узгодження на всіх рівнях суспільного життя специфічних інтересів окремих груп, об´єднань, галузей;
—забезпечення зворотного зв´язку між законодавчими органами і суспільством, соціальними групами;
—захист прав, законних інтересів клієнтів, відбиття, нейтралізація атак на них;
— відкрите здійснення діяльності відповідно до чинного законодавства і норм моралі.
Лобізм як цивілізовану форму просування соціальними суб´єктами своїх (корпоративних, галузевих тощо) інтересів, ідентифікацію їх з інтересами суспільства справедливо вважають одним із засобів соціального управління. Однак для цього повинен бути відповідний рівень розвитку демократії і політичної системи.
Ефективна лобістська діяльність передбачає:
—глибоке усвідомлення суб´єктом діяльності своєї мети, законодавчих і моральних обмежень. Іноді його мета може відрізнятися від інтересів і цілей замовника, лобістських програм, акцій;
—всебічне знання історії питання, яким доводиться займатися (цілком можливо, що раніше хтось уже брався за таку справу);
—міцні контакти із своїми контрагентами на всіх рівнях влади, використання різноманітних можливостей для зустрічей з ними;
—готовність до дискусії і вміння ефективно діяти в проблемних ситуаціях, оскільки нерідко потрібно доводити, що інтереси, які виражає фаховий лобіст, важливі і для представника органів влади;
—уміння знаходити союзників. Чим більше суспільних сил залучено до захисту певних інтересів, тим вища ймовірність досягнення очікуваного результату;
—опору на ключових фігур, які відповідають за сфери, розв´язують актуальні для конкретного лобістського проекту проблеми;
—активне використання експертів під час аналізу певних проблем, а у створенні громадської думки — впливових засобів масової інформації тощо.
Соціально-відповідальна лобістська діяльність вигідна не лише її ініціаторам, а й суспільству, оскільки вона сприяє розв´язанню актуальних проблем, відкриває простір для реалізації корисних ініціатив, унаслідок чого поліпшується соціальне самопочуття індивідів і груп, отримує нові імпульси суспільний розвиток. Така діяльність узгоджується із функціональною специфікою, завданнями ПР.