Біржова справа
11.1. Суть біржового клірингу
Кліринг (англ. - очищати, вносити ясність) - це система безготівкових розрахунків за товари, послуги, різні види цінних паперів, що базуються на заліку взаємних вимог та зобов'язань. Вперше кліринг почали використовувати між англійськими банками в середині XVIII ст. через нестачу металевих грошей та з розвитком кредитних відносин. Пізніше виникають спеціальні клірингові установи, палати, які здійснювали заліки взаємних вимог банків у Лондоні в 1775 р., Нью-Йорку - в 1852, Парижі - в 1872, Берліні - у 1853 р. У сучасних умовах кліринг набув широкого розвитку. Так лише через розрахункову палату Лондона щодня проходить майже 7,5 млн. чеків на суму понад 28 млрд. фунтів стерлінгів1.
Розрахунки за укладеними угодами мають надзвичайно важливе значення в організації біржової торгівлі. Нехтування цим аспектом техніки біржової торгівлі на постсоціалістичних біржах призвело до кризи біржі як ринкового інституту в цілому. Лише ті біржі, що своєчасно подбали про запровадження розрахункових центрів або установ, вижили і сьогодні відіграють помітну роль в економіці.
В Україні цій сфері біржової діяльності донедавна не приділяли належної уваги ні вчені, ні практики. Лише після виходу розпорядження Президента України "Про заходи щодо прискореного розвитку фондового ринку України" від 19 червня 1998 р. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє проект Закону України "Про похідні цінні папери", де вперше вводиться поняття «клірингова палата», підрозділ організатора торгівлі або юридична особа, що здійснює кліринг та облік прав власності за угодами з похідними цінними паперами, укладеними під час торгів.
Однак цей законопроект не був прийнятим Верховною Радою України. Натомість 21 грудня 2001 р. у першому читанні пройшов законопроект, запропонований головою підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій С.О. Москвіним. Цей законопроект має назву "Про строкові фінансові інструменти". У ньому вводиться поняття «клірингова установа» як юридична особа або підрозділ біржі, що гарантує кліринг та розрахунки за опціонами та ф'ючерсами, які допущені до торгів на біржі.
Дану проблему висвітлено в ряді статей, посібнику та монографії. Перспективам створення в Україні клірингової установи щодо операцій з ф'ючерсами та опціонами присвячена стаття С. Геворгяна. Ознайомлення з названими законопроектами та вказаною статтею показало, що і далі серед законодавців побутує думка, що клірингова установа повинна створюватися як банківська, в той же час розрахунково-клірингова та депозитарна діяльність повинні бути винятковими. Кліринг біржовий - це процедура розрахунків за біржовими угодами, що забезпечує фінансові гарантії їх здійснення через систему депозитних та моржевих внесків учасників біржової торгівлі.
Це означає, що в кінці кожного робочого дня інформація про всі операції на біржі уточнюється, конкретизується і порівнюється. Розрахунки, що проводяться за біржовими угодами кліринговими палатами на зарубіжних товарних ф'ючерсних біржах, є безготівковими. Це невід'ємний елемент торгівлі на ф'ючерсному ринку.
Основні функції клірингової установи такі:
- оформлення рахунків, розрахунки за завершеними операціями;
- збір і зберігання гарантійних внесків за строковими контрактами для відшкодування можливої різниці між початковою ціною і поточним котируванням;
- регулювання поставок і надання інформації про торговельні операції.
Розрахункові палати не лише гарантують перевірку сальдо (залишків) рахунків за всіма операціями до відкриття наступних торгів, але й забезпечують фінансову цілісність ринку. Діяльність клірингових палат сприяла швидкому розвиткові та ефективності ф'ючерсного ринку як сегменту фінансового ринку в цілому.
З середини і до кінця другої половини минулого століття товарні біржі були по суті ринками торговельних угод з розрахунком готівкою. Покупці і продавці зустрічалися, домовлялися про ціни і здійснювали товарні поставки.
Із зростанням обсягів торгівлі прямі торговельні операції між продавцями і покупцями ставали громіздкими і малоефективними. Один і той самий товар багаторазово купувався і перепродувався до його фактичної поставки.
Подібний складний торговельний ланцюжок операцій потребував посередників між продавцем та покупцем — брокерів. Брокери почали укладати контрактні угоди, організовувати поставки та перехід грошових коштів. Брокерські фірми здійснювали рахунки клієнтів за торговельними операціями в бухгалтерських книгах подвійного запису. Сьогодні подібний метод розрахунку називається кільцевим.
Кільцевий метод розрахунків за угодами задовольняв потреби форвардних ринків до 20-х років ХХ-го століття.
Транспортні витрати за угодами з реальним товаром допускалися згідно з вимогами контракту. Витрати за зберігання товарів на біржі до їх продажу лягали на продавця, після продажу — на покупця, якщо іншого не було передбачено у контракті.
Розрахункові палати (або центри) при біржах виросли з практики торгівлі реальним товаром. Спочатку на біржах реального товару продавець та покупець регулювали питання розрахунків та поставки, як правило, при укладанні угоди. Потім з'явився брокер, який за невеликі комісійні взяв на себе функцію організації розрахунків та поставки товарів.
Ця практика дозволила платити не одразу, а в момент поставки товару. Крім цього, з'явилась можливість перепродажу однієї і тієї ж партії товарів декілька разів. Склався так званий ринок принципалів. Він передбачав, що члени біржі, які уклали угоди в кільці за дорученням клієнтів, виконають свої зобов'язання за контрактом як безпосередні учасники угоди (принципали). За такою системою клієнти членів біржі не вносили власних коштів як фінансової гарантії виконання біржових угод. Ця система збереглася сьогодні лише на Лондонській біржі металів (ЬМЕ). Вона вимагала великих фінансових коштів від принципалів і була виправданою на ринку реального товару. При переважанні на ринку спекулятивних операцій, обсяг торгівлі якими, як правило, суттєво перевищує обсяги торгівлі на фізичних ринках, такий метод розрахунків може призвести до неплатоспроможності клієнтів і самих членів біржі. Такі випадки неодноразово траплялися на тій же ЬМЕ, особливо при торгівлі оловом. Ця торгівля була припинена у 1985-1989 рр. у зв'язку з тим, що міжнародна організація з олова не змогла розрахуватися за укладені контракти, і принципали біржі зазнали суттєвих збитків. На інших біржах її замінила система клірингових розрахунків, що вимагає внесення депозитів як фінансових гарантій усіма учасниками біржової торгівлі.
Службовці брокерських фірм (принципалів) на ЬМЕ здійснюють рахунки клієнтів за торговельними операціями у бухгалтерських книгах подвійного обліку - це і є кільцевий метод. Для наочності подаємо його графічно (рис. 11.1).
Нехай брокер отримав від клієнта (Джеймса) розпорядження купити пшеницю за ф'ючерсним контрактом. Брокер виконав розпорядження, купив пшеницю у Сміта, при цьому в розрахунковій книзі з'являється запис про те, що Джеймс купив у Сміта. Потім Джеймс, бажаючи отримати прибуток внаслідок підвищення ціни, приймає рішення компенсувати, або ліквідувати свої контракти, продаючи таку ж кількість пшениці за ф'ючерсним контрактом. Він віддає своєму брокерові відповідне розпорядження. Товар знову пропонується на ринку. Його купує Рейган, який через два дні сам продає ці контракти через брокера Бейкеру, мельникові, який вирішує прийняти товар по закінченні строку дії контракту. Брокер Бейкера організовує поставку і розрахунок між ним та першим продавцем - Смітом. Всі зобов'язання Рейгана і Джеймса анульовані рівними і оберненими ф'ючерсними операціями.
У чому ж суть діяльності клірингової палати? Для чого вона існує? Щоб з'ясувати це питання зробимо невеликий екскурс в історію виникнення ф'ючерсних операцій.