Біржова справа
5.2. Еволюція розвитку основних економічних теорій ф’ючерсних ринків
Розглянемо еволюцію становлення основних теорій строкових ринків, знайомлячись з працями зарубіжних авторів. Дореволюційну біржову літературу колишньої Російської імперії ми вже згадували окремо у другому розділі.
Впродовж ХХ-го століття теорія і практика ф’ючерсних ринків Заходу отримує небувалий розвиток, однак власне вибуховий ефект, про який згадувалося вище, на цих двох напрямах досягається лише після другої світової війни.
До 1945 р. було опубліковано лише кілька ґрунтовних робіт, в яких вченими, визнаними сьогодні класиками економічної науки, висвітлювалися деякі аспекти функціонування ф’ючерсних ринків. До них належать відомі праці А. Маршала (Marshall) “Промисловість і торгівля”, Дж.М.Кейнса (Keynrs) “Трактат про гроші”, Дж.Р.Гікса (Hicks) “Вартість і капітал”, в яких від декількох сторінок до цілого розділу було присвячено дослідженню ф’ючерсних ринків, в основному валютних. Крім цих робіт помітне місце займала монографія Г.В.Гофмана (Hoffman) “Ф’ючерсна торгівля на організованих товарних ринках Сполучених Штатів”, опублікована у Філадельфії в 1932 р. Окрім вказаних робіт, в журналах було опубліковано лише кілька статей окремих маловідомих авторів.
У роботі “Трактат про гроші” Дж.М.Кейнс вважає, що у країнах із нестійкими валютними курсами можна досягти пом’якшення їхніх коливань через запровадження строкового (ф’ючерсного) валютного ринку. Він пропонував центральним банкам самим виходити на ринок валютних ф’ючерсів в якості агентів ринку, купуючи та продаючи значну кількість валюти на строк, тим самим формувати майбутні валютні курси. Не дивлячись на сімдесятилітню давність такої поради, актуальності вона не втратила, в тому числі і для України, де в центрі процесів становлення строкового валютного ринку має бути Національний Банк України. Це дасть можливість узгодити два процеси “знизу” та “зверху”, тобто організує стихійний строковий ринок, який неодноразово виникав впродовж 1994-1998 рр. Але для цього НБУ потрібно скасувати власну “тимчасову” заборону на проведення строкових операцій з валютою, яка суттєво стримує становлення ф’ючерсних ринків.
Дж.Р.Гікс у десятому розділі “Рівновага та нерівновага” своєї книги “Вартість і капітал”, виступаючи послідовником А. Маршала, намагається перекинути місток від статичної неокласичної системи економіки до динамічних моделей. До того ж головним елементом у Гікса виступають індивідуальні сподівання учасників господарського процесу. Головною ідеєю книги є теза про нестійкість (нестабільність) капіталістичної економіки, що не лише свідчить про підтримку автором ідей Кейнса, але й, як показує практика, абсолютно підтверджується розвитком сучасної світової економіки.
Поняття “економіка теперішнього стану” (Spot Economy) та “економіка майбутнього” (Futures Economy) були введені у наукову лексику саме Дж.Р.Гіксом. Він підкреслює, що “ринкові агенти знають, що визначені заздалегідь попит та пропозиція в якийсь із днів можуть виявитися зовсім на такими, якими дійсно будуть попит та пропозиція в той день, вони, зокрема, знають, що точно не зможуть передбачити скільки товарів самі забажають купити або продати в майбутньому”.
Дж.Р.Гікс підкреслює можливість проведення страхових (хеджевих) операцій на строковому ринку, який уже на той момент більше ста років активно функціонував у США та Європі. На його думку, ціни при укладанні строкових угод майже завжди до певної міри встановлюються спекулянтами. Вони намагаються виграти за рахунок купівлі за ціною, яка є найнижчою при укладанні угод з негайною поставкою, але завдяки сподіванням спекулянтів через відповідний час може підвищитися. Саме завдяки таким діям з’являється тенденція підвищення цін до помірного рівня при укладанні строкових угод.
Цитуючи Дж.М.Кенса, Дж.Р.Гікс ілюструє один із видів біржової спекуляції на строкових ринках, а саме гри на різниці в цінах – арбітражу. Кейнс першим застосував такі характеристики станів ринків, як перевернутий ринок, або ринок, який забезпечує різницю між спотовою та ф’ючерсними цінами у вигляді нормальної скидки (normal backwardation) та нормальний ринок, при якому різниця між вказаними цінами існує у вигляді надбавки (contango). Він вважав, що гіпотеза раціональних точних сподівань щодо майбутніх спотових цін та теперішніх ф’ючерсних не є вірною.
Кейнс висунув власну гіпотезу, що хеджери продають ф’ючерсні контракти, змушуючи спекулянтів купувати їх. А оскільки купівля контрактів пов’язана з ризиком, то, вважає Кейнс, має існувати очікувана дохідність, яка повинна бути вищою від безризикової ставки, тобто ф’ючерсна ціна має бути нижчою від сподіваної майбутньої ціни спот:
Pf< Ps.
Це означає, що можна очікувати зростання ф’ючерсних цін впродовж терміну дії контракту, а різниця між ф’ючерсною та сподіваною ціною спот у майбутньому і буде “нормальним беквардейшн”.
У протилежній ситуації, коли сподівання учасників ринку схиляються до тенденцій падіння ф’ючерсних цін впродовж терміну дії контракту, спекулянти будуть продавати ф’ючерси з надією їх викупу на дату поставки за нижчою ціною, а відповідно хеджери будуть купувати ф’ючерси, страхуючись від зростання цін в майбутньому. Винагородою для спекулянтів буде позитивна різниця між вказаними цінами, яка і є “нормальним контанго”, або:
Рf > Рs
Послідовник Кейнса Гікс вважає, що ф’ючерсні угоди займають особливе місце, він вперше показує можливості укладання хеджевих угод на всіх строкових складових ринків, товарних та фінансових. “Окремі особи, а також концерни беруть участь у діяльності, що потребує значного часу для свого завершення, або, можливо, планують розвиток неперервного виробництва, яке передбачає постійну потребу у надходженні ресурсів для випуску продукції; виробництва, яке не може бути зупиненим на тій чи іншій стадії. Ці особи побажають “хеджувати” поступлення позичкового капіталу в майбутньому так само, як вони побажали “хеджувати” постачання сировини”.
Як бачимо, уже в 30-40-х роках ХХ-го століття питання використання ф’ючерсів для страхування цінових ризиків на товарних ринках сумнівів не викликало, вчені доводили учасникам господарських процесів можливість здійснення аналогічних операцій із страхуванням валютних та ризиків зміни відсоткових ставок.
Аналіз праць класиків підтверджує, що на момент появи перших ґрунтовних наукових досліджень функціонування ф’ючерсних ринків, їхні інструменти уже досить успішно, зокрема на товарних ринках, використовувалися для страхування цінових ризиків. Піонерами у цьому процесі виступали фермери, землевласники, власники плантацій, переробні фірми, торговці сільськогосподарською та промисловою сировиною тощо. Науковці лише започаткували відповідне пояснення стихійних процесів. Тобто процес становлення ф’ючерсних ринків проходив в результаті еволюції на товарних до вибухового розвитку у наші дні на фінансових ринках.
В Україні ж, як зазначалося вище, як зрештою в усіх постсоціалістичних країнах, зокрема Польщі, Угорщині, Росії, більш обізнаними з ринковими механізмами виявилися учасники фінансових ринків. Саме вони розпочали впровадження у торговельну практику ф’ючерсних контрактів на іноземну валюту, фондові індекси, державні короткострокові цінні папери тощо. А так необхідні учасникам товарних сировинних ринків строкові контракти впроваджуються досить повільно, або не впроваджуються взагалі.
Така хибна позиція викликає здивування і жаль. Аналіз дореволюційної вітчизняної літератури свідчить, що наукові та законотворчі дискусії у ХІХ-му столітті, які точилися навколо строкових угод, стосувалися лише угод з цінними паперами і закінчилися вони на користь законодавчого закріплення таких угод. Ф’ючерсні угоди з сільськогосподарською сировиною були надзвичайно популярними, центрами їх укладання були Саратов, Нижній Новгород, Москва та Київ.
Дж.М.Кейнс, Дж.Р.Гікс, Г.В.Гофман, Н.Калдор (Kaldor), Г.Блау (Blau) змальовували ф’ючерсні ринки як економіку майбутніх цін, які прогнозуються спекулянтами. Адже саме вони беруть на себе ризики від хеджерів, які в свою чергу репрезентують реальні ринки товарів, цінних паперів та іноземної валюти. Підзаголовок роботи Гофмана звучав так: “Хеджування – це уникнення ризику”. Калдор стверджував, що спекулянти беруть на себе ризики, а ті, що хеджуються, позбуваються їх. Найсміливішою була Герта Блау, чия стаття у 1944 р. ознаменувала закінчення певного етапу у дослідженні ф’ючерсних ринків. Вона стверджувала, що товарні ф’ючерсні біржі було спеціально створено для сприяння уник-ненню ризиків, зумовлених невідомими майбутніми змінами товарних цін, або ризиків, чия природа унеможливлює їх покриття за рахунок звичайного страхування. Тобто до закінчення другої світової війни економісти почали говорити про ф’ючерсні ринки так само, як досі говорили бізнесмени та товарні дилери, тобто визнали їх унікальну роль у страхуванні цінових риків.
Одразу ж у повоєнні роки кількість публікацій із проблематики ф’ючерсних ринків різко зростає, з’являються спеціалізовані журнали. Наприклад, у Journal of Futures Markets за час його існування з 1981-1996 рр. було опубліковано більше 750 статей, в яких висвітлювалися різні аспекти функціонування ф’ючерсних ринків всіх видів активів, стратегії арбітражу, спекуляції та хеджування на провідних ф’ючерсних біржах світу.
Перші повоєнні публікації стосувалися суті хеджування, прогнозування цін та статистики ф’ючерсних ринків. Так Г.Воркінг (Working), у вказаній та наступних своїх роботах намагається змінити класичні погляди на ф’ючерсні ринки. Він представляє хеджування різновидом арбітражу, показуючи, що хеджери будуть відкривати ф’ючерсні позиції лише за умови отримання можливих прибутків від різниці між спотовими та ф’ючерсними цінами – базису (basis), тобто хеджування ним подавалося як форма спекуляції. Через двадцять років Воркінг сам відмовиться від таких кардинально відмінних від класичного поглядів на хеджування, однак його роботи – це суттєвий внесок в теорію строкових ринків. Починаючи від нього, на ф’ючерсних ринках розрізняють три види учасників, а саме: спекулянтів, хеджерів та арбітражерів.
Після 60-х років ХХ-го століття і до цього часу у зарубіжній економічній літературі переважає підхід до ф’ючерсних ринків, як до ринків, основною функцією яких є забезпечення механізму для перерозподілу ризику. У Флоренції у 1983 р. професор Манфред Страйт (Streit) спільно з Інститутом Європейського університету видає збірник наукових статей з питань функціонування ф’ючерсних ринків під назвою “Ф’ючерсні ринки. Моделювання, управління та моніторинг ф’ючерсної торгівлі”. Цей збірник було видано на основі матеріалів однієї із багаточисельних конференцій, які проводилися у Європі з цих питань напередодні започаткування активної торгівлі фінансовими ф’ючерсами на новостворених європейських біржах, Лондонській біржі фінансових ф’ючерсів (LIFFE) та Німецькій строковій біржі (DTB). В такий спосіб було підведено своєрідний підсумок досліджень функціонування цих ринків на всіх континентах земної кулі.
Зокрема у вступній статті М.Е.Страйта наголошувалося на успіхах ф’ючерсних ринків у США, підкреслювалося, що науковцями цієї країни проводяться інтенсивні емпіричні та теоретичні дослідження, в той час як у континентальній Європі такі дослідження були відсутні. Тому автор не зовсім вірив, що діяльність Лондонської біржі фінансових ф’ючерсів буде успішною. Прогнози автора не справдилися, сьогодні ця біржа за обсягами торгівлі фінансовими ф’ючерсами займає суттєву частку світового строкового ринку, яка стане найбільшою в результаті злиття з інтегрованою фондовою біржею Euronext NV, про що уже йшлося в попередньому розділі підручника.
Статті у збірнику були підібрані так, щоб показати ф’ючерсні ринки у трьох взаємопов’язаних аспектах:
- моделювання ф’ючерсної торгівлі;
- управління ф’ючерсними ринками на макро- та мікрорівнях;
- моніторинг ф’ючерсної торгівлі.
У розв’язанні проблем моделювання ф’ючерсних ринків обговорювалися такі питання:
1) торговельні мотиви та їх відповідність існуючим інструментам;
2) формування ф’ючерсних цін та меж, у яких сподівання учасників регулюють ціну;
3) важливість інформації як елементу ефективності ф’ючерсних ринків.
Всі названі проблеми досі є предметом ґрунтовних досліджень сучасних зарубіжних вчених та практиків ф’ючерсних ринків, які відіграють значну роль у світовій економіці.
Автором підтримується думка деяких зарубіжних вчених, що ф’ючерсні ринки є складовою міжнародного фінансового ринку, причому їх уже не можна включати до ринку грошей. Це самостійний сегмент ринку. Якщо на первинному ринку обертаються щойно випущені фінансові інструменти, на вторинному досягається підвищення їх ліквідності, то ф’ючерсні ринки (як ринки цінових прогнозів) утворюють третинний ринок. На третинному ринку торговці купують і продають цінові ризики окремо від купівлі та продажу реальних товарних і фінансових активів, формуючи свої власні раціональні сподівання, тим самим створюють майбутній. профіль економіки (рис. 5.1).
