Біржова справа

3.5. Фінансові інструменти

Нові умови функціонування фінансових та товарних ринків у розвинутих країнах ринкової економіки, в т.ч. у Європі призвели до потужного інноваційного прориву у розвитку фінансової теорії та практики. Ці фінансові інновації стосуються як інструментарію (фінансових продуктів та послуг), так і реалізації інноваційних стратегій як внутрішніх методів, які виробляються для задоволення цілей фірми, використовуючи ринкові неефективності.

Фінансові продути на зарубіжних ринках прийнято називати фінансовими інструментами. На нашу думку, можна дати таке визначення: фінансові інструменти – це товари та послуги фінансових, інститутів, що стають доступними для клієнтів завдяки супутнім та підтримуючим товарам. У 90-х роках ХХ-го ст. фінансові інструменти стали об’єктами біржової торгівлі. Причому настільки широко застосовуються, що для їх обігу були створені спеціалізовані біржі, крім того на існуючих товарних біржах з великим успіхом застосовуються контракти на довгострокові облігації, відсоткові ставки, валюту. До таких бірж відноситься Чиказька опціонна біржа, Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів, Європейська біржа деривативів EUREX тощо.

Фінансові інструменти можна класифікувати, беручи у якості класифікаційної ознаки природу відносин клієнта та оферента, сегмент ринку, на якому обертається інструмент, строк поставки тощо. Однак у нашому випадку в якості класифікаційних ознак оберемо ціноутворення на фінансовий інструмент та строк виконання контрактів.

Виходячи із першої ознаки фінансові інструменти класифікують на реальні (основні, базові) ціни або курси на які визначаються на ринку через взаємодію попиту й пропозиції, та похідні, ціни на які є похідними від цін базового активу (derivative instruments). За другою ознакою фінансові інструменти поділяються на інструменти з негайною поставкою – касові або спотові (spot, cash) та строкові інструменти (termine instruments), оскільки є контрактами на купівлю-продаж базових фінансових інструментів у майбутньому за цінами або курсами погодженими у момент укладання таких контрактів.

Ці дві ознаки, які по суті відповідають одним і тим же інструментам вживаються в Україні окремо не лише у наукових дослідженнях, але й у законотворчому процесі. Так, у нормативних актах та законопроектах Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку ці інструменти називаються деривативами, що є калькою з англійської мови слова “похідні”; у підготовленому нею ж законопроекті “Про похідні цінні папери”, як бачимо, уже вживається термін “похідні”.

Але цей законопроект не виноситься на розгляд Верховної Ради України. Натомість 21 грудня 2000р. у першому читанні приймається законопроект, запропонований головою підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій С.О. Москвіним. Цей законопроект має назву ЗУ “Про строкові фінансові інструменти”.

Законодавча плутанина завершується прийняттям у червні 2001р. ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, де мова йде лише про фінансові послуги, термін “фінансові інструменти” там не вживається, тобто знову порушено логічний зв’язок при ідентифікації базових фінансових активів.

Такий стан справ в Україні існує, на нашу думку, тому, що всі вказані законопроекти є перекладами аналогічних законів різних держав, де за прийнятими там правилами функціонування фінансових ринків, вживається один із названих вище термінів. У країнах ЄС не вживається термін “похідн”, там використовується термін “строкові фінансові інструменти”. До таких інструментів відносять форвардні контракти (forward), ф’ючерсні (future) біржові та опціонні option) біржові, позабіржові контракти та свопи (swap).

Фінансові інструменти, які сьогодні широко використовують у зарубіжній практиці можна поділити на п’ять груп:

1. Часткові цінні папери (акції та сертифікати інвестиційних фондів).

2. Боргові зобов’язання (облігації, казначейські зобов’язання, комерційні папери, векселі, депозитні сертифікати).

3. Похідні фінансові інструменти (форварди, ф’ючерси, свопи, опціони).

4. Гібридні інструменти (конгломерати простих інструментів, наприклад гібрид процентних та валютних інструментів).

5. Синтетичні інструменти (опціон на ф’ючерсний контракт, двовалютна облігація, синтетична акція тощо).

Характеристикам акцій (одночасно титулу власності та боргового інструмента) щодо цін, доходів та ризиків, проблемам управління портфелів акцій в Україні уже почали приділяти значну увагу як економісти-теоретики, так і практики. Однак цей ринок ще чекає ґрунтовних досліджень. Для країн ЄС даний ринок є досить важливим, оскільки за обсягами суттєво поступається американському, хоча в останні роки зростає значно швидшими темпами.

Акція (chare) – цінний папір, що засвідчує участь володаря у капіталі ділової одиниці бізнесу, що має статус юридичної особи у формі корпорації – акціонерного товариства.

Акція – це частка акціонера (chares of stocr) у всьому, що має компанія, його узаконене право на частину капіталу, майна, доходу. Вона існує стільки, скільки існує сама корпорація, хоча за цей час може мати різних власників. Акціонер, як правило, не має права повертати акцію корпорації, що їх випустила. Акціонерний капітал є неподільним.

Акція – це єдиний вид цінних паперів, що за певних умов дозволяє збільшити свої капітали, захищати їх від інфляції.

Акція – це одночасно боргове зобов’язання корпорації перед її акціонерами та титул власності.

Це цікаво!

У 1553 р. група лондонських купців на чолі із Себастьяном Коботом утворила перше публічне акціонерне товариство з промовистою назвою “Загадкові подорожі купців для відкриття невідомих регіонів, домініонів, місць та островів”.

На кошти, отримані від реалізації акцій було споруджено три кораблі, які відпливли від берегів Великобританії з метою пошуку північно-східного шляху до Китаю. Два із них затонули в арктичних льодовиках, а третій успішно досяг Архангельська, потім Москви, де було укладено торгівельну угоду з царем Іваном Грозним, після чого корпорація отримала монопольне право на торгівлю з Росією і її почали називати “Руською”. Після такого успіху компанія випускає додаткові акції номіналом25 фунтівстерлінгів, що одинадцять років (в 1564 р.) продавалася по200 фунтівстерлінгів.

Емісія акцій здійснюється у таких випадках:

при акціонуванні акціонерного товариства;
при реорганізації існуючої компанії в акціонерне товариство (наприклад, в процесі приватизації);
при змінах статутного фонду існуючого акціонерного товариства.

Статутний капітал – це дозволений до випуску капітал. Він може бути поділеним в свою чергу на такий, який знаходиться в обігу (привілейовані та звичайні акції акціонерів) та такий, що залишається в портфелі цінних паперів компанії.

Корпорація має право викупу власних акцій. Однак у законодавстві багатьох країн є положення про те, що неплатоспроможна корпорація втрачає право викупу власних акцій. Така ж вимога передбачена і у випадку, якщо подібний викуп призведе до неплатоспроможності. Законодавством усіх країн світу, де мають обіг акції допускається їх дроблення або консолідація.

Акції бувають іменними чи на пред’явника залежно від способу передачі акції від одного акціонера до іншого, звичайні (common stocr) і привілейовані (preferred stocr), залежно від права участі в управлінні корпорацією.

Корпорація випускає лише ті акції, що вказані в її Статуті. Акція має такі фундаментальні якості й ознаки:

акція – це титули власності на майно акціонерного товариства, але не позика;
відсутність кінцевого строку погашення; у класичному понятті, акція - це негасимий цінний папір;
обмежена відповідальність. Інвестор не може втратити більше ніж він вклав в акцію. Інвестор не відповідає за зобов’язаннями акціонерного товариство в цілому, це положення стало діяти з початку ХІХ-го століття.
акція неділима – права, котрі вона представляє є неподільними.

Більшість країн використовують іменні (зареєстровані акції), однак у Німеччині, Швейцарії переважну більшість складають акції на пред’явника (вільно обертаються, не зареєстровані в емітента на конкретну особу, дивіденд виплачується за купоном, тому власнику, який у ньому зазначений).

Використання іменних акцій передбачає якісно іншу технічну інфраструктуру фондового ринку – існування розвинутої реєстраційної мережі (ведення реєстрів, поіменний облік переходу права власності, розвиток функції номінального утримувача).

Акції на пред’явника не реєструються корпорацією (АТ). Як правило, вона не знає, хто є їх володарем. Лише фактичне володіння цими акціями служить юридичною основою того, що перед вами акціонер товариства.

З боку акціонерного товариства більш зручно випускати іменні акції. Це дає йому можливість контролювати процес руху акціонерного капіталу, концентрацію пакетів в руках окремих осіб, регулювати їх обіг, в т.ч. і поза межами країни. Іменна акція дещо утруднює для акціонера можливість у будь-який момент перетворитися у готівкові кошти.

Існують різні способи продажу іменних акцій. Володар іменної акції, як правило, отримує при купівлі один сертифікат на всі акції, який засвідчує їх наявність у володаря. При продажі цих акцій, на зворотній стороні сертифікату робиться індосамент про передачу з підписами обох сторін. Після чого сертифікат відсилається у корпорацію або реєстратору, де вносяться зміни у список акціонера, а володарі отримують нові сертифікати.

Перепродаж акцій на пред’явника полягає у прямій передачі цього цінного паперу від одного власника до іншого. Акції на пред’явника випускаються, як правило, з невисоким номіналом, але великим тиражем. Для іменних акцій проблеми номіналу не існує.

У ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” 1991 р. акціонерні товариства “мають право” випускати акції тих видів, які обумовлені даним законом, тобто: “акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими”. Цей же закон визначає й розмір випуску тих чи інших видів акцій. Так, наприклад, “привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства” (в Росії - 25%). Як бачимо, діяльність акціонерних товариств по випуску цінних паперів обмежена законом і не надає прав акціонерним товариствам самостійно вирішувати питання випуску необхідних їм цінних паперів, зокрема акцій, відповідно тій кон’юнктурі, яка склалася в даний час на ринку, і яка є найвигіднішою.

Привілейовані акції дають їх володарям право, яке не мають інші власники товариства, а саме:

дивіденди на привілейовані акції, як правило, встановлюються за фіксованою ставкою, розмір дивіденду, виражений у відсотках до номіналу акції;
дивіденди на привілейовані акції виплачуються до виплати дивідендів за звичайними акціями;
володарі привілейованих акцій мають право на першочергове отримання певної частки активів товариства при його ліквідації.

Участь в акціонерному товаристві несе певний ризик і відповідальність. Ризик полягає в тому, що при відсутності гарантії отримання фіксованих дивідендів в результаті діяльності акціонерного товариства, є потенційні можливості знецінення заощаджень, вкладених в акції і навіть їх повної втрати. Відповідальність акціонера пов’язана з неможливістю вимагати від акціонерного товариства повернення коштів, внесених при купівлі акцій.

Оскільки привілейовані акції не мають такої степені ризику, в них відібрано один привілей, притаманний лише простим акціям – право голосу, тобто власники привілейованих акцій є співвласниками акціонерного товариства, але не мають права брати участь у керівництві.

Привілейовані акції бувають різних видів, а саме:

1. Кумулятивні привілейовані акції. Передбачається, що будь-які належні, але необов’язкові дивіденди накопичуються і виплачуються по цим акціям до об’яви про виплату дивідендів по звичайним акціям.

2. Некумулятивні привілейовані акції. Володарі цих акцій втрачають дивіденди за будь-який період, за який рада директорів не оголосила про виплату дивідендів.

3. Привілейовані акції з долею участі. Ці акції дають їх володареві право на отримання додаткових дивідендів понад оголошеної суми, якщо дивіденди по звичайним акціям перевищують оголошену суму (тобто вони дають право їх володарям на участь у залишку прибутку).

4. Конвертовані привілейовані акції. Ці акції можуть бути обмінені на встановлену кількість звичайних акцій по обумовленій ставці.

5. Привілейовані акції з коректованою ставкою дивідендів. На

відміну від привілейованих акцій з фіксованою ставкою дивідендів, дивіденди за цими акціями коригуються (як правило щоквартально) на основі врахування динаміки процентних ставок по короткостроковим державним паперам.

6. Відкликані привілейовані акції. Випускаючи ці привілейовані акції, акціонерне товариство залишає за собою право “відкликати”, тобто викупити їх по ціні з надбавкою до номіналу.

Усі вище вказані види привілейованих акцій можуть комбінуватися; наприклад, можуть існувати конвертовані, кумулятивні привілейовані акції з часткою участі.

І, нарешті, прості (звичайні) акції. Це акції, дохід яких залежить від чистих прибутків товариства і від його дивідендної політики. Володар звичайних акцій має право приймати участь в управлінні акціонерним товариством (право голосу на зборах акціонерів). Розподіл прибутку між володарями даних акцій проводиться пропорційно вкладеному капіталу, в залежності від кількості куплених акцій. Мінімальна величина вкладеного капіталу – номінальна вартість акції.

Акції дають право їх володарям на отримання частини прибутку акціонерного товариства в формі дивідендів. Дивіденди – частина прибутку акціонерного товариства, розподілена між акціонерами у вигляді певної частини від вартості їх акцій. Дивіденди за звичайними акціями виплачуються лише після сплати податків, відсотків за облігаціями та дивідендів за привілейованими акціями.

Малодосліженою є й сфера обігу боргових зобов’язань, що, на наш погляд, і спричинило боргову кризу у 1998 р., коли збудована державними фінансистами фінансова піраміда короткострокових державних облігацій ОВДП зруйнувала і без того слабку банківську систему в Україні. Лише з 2001 р. поступово цей ринок починає відновлюватися.

В західних країнах ринок боргових зобов’язань, особливо державних, складає основну частину фондового ринку. Боргові інструменти є головними складовими інвестиційних портфелів портфельних інвесторів, у той час, коли частка акцій, як ризикових цінних паперів є незначною.

До боргових цінних паперів належать:

облігації (державні та корпоративні);
казначейські зобов’язання та векселі;
депозитні сертифікати банків;
векселі.

Боргові цінні папери історично виникають першими. Згадки про векселі датуються XII ст., облігаційні позики королів різних європейських держав дозволяли знаходити кошти для ведення воєн, колоніальних завоювань тощо. Боргові цінні папери класифікують за різними ознаками. До основних ознак належать:

1) терміни існування боргового зобов’язання;

2) характер отриманого доходу;

3) забезпеченість повернення суми боргу тощо.

За першою ознакою боргові цінні папери поділяються на:

короткострокові (термін існування до одного року);
середньострокові (від одного року до п’яти);
довгострокові (від п’яти років до двадцяти, тридцяти й далі).

За другою ознакою богові цінні папери поділяються на процентні, коли дохід нараховується у твердофіксованих відсотках на суму номінального боргу і виплачуються у терміни та розмірах, передбачених умовами емісії та дисконтні, коли дохід одержується у вигляді різниці між ринковою ціною боргового зобов’язання та номінальною сумою боргу. За третьою ознакою боргові цінні папери поділяються на забезпечені іншими ліквідними активами та незабезпечені.

Дамо короткі визначення облігації, векселя та депозитного сертифікату банків.

Облігація – це цінний, папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього паперу у передбачені строки з виплатою фіксованого проценту. Облігації бувають державними та корпоративними. Облігації належать до процентних цінних паперів.

Вексель – встановлена законом форма боргового зобов’язання про безумовне повернення боргу. Векселі бувають прості та переказні (соло-векселі та тратти). Векселі належать до дисконтних цінних паперів.

Депозитний сертифікат – письмове свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані у сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих. відсотків доходу, нарахованих на номінал. Ці цінні папери широко застосовують у біржовій торгівлі, причому, як вказувалося вище, в основному торгівлі проводиться значними кількостями та крупними номіналами.

Третю, четверту та п’яту групу фінансових інструментів в Україні майже не вивчають, хоча спроби впровадження форвардних та ф’ючерсних контрактів час від часу трапляються. Більше того, у вітчизняних наукових публікаціях такої класифікації не дається. У кращому випадку можна зустріти лише третю групу, яку різні автори називають або спеціальними або похідними цінними паперами. Саме вивчення суті цих інструментів, особливо біржових, поставлено у якості основного завдання даного підручника.

Лише ліквідні фінансові інструменти є об’єктами біржової торгівлі, причому для запровадження нових контрактів для них також проводиться своєрідна біржова експертиза. Для таких цінних паперів як акції на фондових біржах проводиться процедура лістингу, включення їх до котирувального списку біржі. Ця процедура передбачає виконання компанією – емітентом ряду вимог щодо вартості основних активів, прибутку, одержаного впродовж останніх років, розкриття інформації про діяльність. Обов’язковою у цьому випадку є проведення аудиторської перевірки, причому аудитором, який співпрацює з біржею. Все це робиться для того, щоб на біржі котирувалися надійні масові фінансові інструменти.