Біржова справа

3.2.Види біржових контрактів

Біржові товари реалізовуються на біржах через укладання біржових контрактів або угод. Через цю обставину біржі називають контрактними ринками. Угода вважається біржовою, якщо вона відповідає таким вимогам:

укладена на товар, допущений до котирування на даній біржі;
укладена у торговельному літі (pit), ямї, спеціально відведеному місці у торговельному залі біржі;
укладена між членами біржі, або сертифікованими біржовими брокерами;
укладена в межах часу, відведеного для біржової сесії.

Всі угоди, укладені на біржах, які не відповідають хоча б одній із перерахованих вимог, не є біржовими.

Біржові контракти укладаються як на перераховані вище товари та фінансові інструменти, передбачаючи реальний перехід активу від продавця до покупця, так і на купівлю та продаж зобов’язань або прав на купівлю-продаж цих активів.

З огляду на цю обставину біржові контракти поділяють на контракти з реальними активами і зобов’язаннями поставки та правами на ці активи , які називаються похідними інструментами (ф’ючерсами та опціонами).

Біржові контракти з реальними активами (товарами, фінансовими інструментами) в свою чергу поділяються на дві групи:

1) контракти на купівлю-продаж реальних активів з негайною поставкою, які у зарубіжній практиці називаються спотовими (stot) або касовими (cash), передбачають виконання укладених у біржовій залі під час біржової сесії у найкоротші терміни, тобто негайно.

Ці терміни встановлюються біржами індивідуально, однак є уже прийняті на світових ринках конкретні строки виконання, наприклад, для валютних контрактів, це, як правило, другий робочий банківський день, коли повинен здійснитися обмін валютами банками – контрагентами; на товарних біржах США – 3 робочих дні після біржових торгів, на біржах Великобританії – 7 робочих днів, Японії – до 15.

2) контракти на купівлю-продаж реальних активів з поставкою у строки, вказані у контракті за цінами, погодженими в момент укладання угоди. Ці контракти прийнято називати форвардами (forward).

Форвардний контракт – це угода, за якою продавець поставляє конкретний актив покупцеві на обумовлену дату у майбутньому. На момент укладання угоди погоджується ціна на товар або фінансовий інструмент, якого ще може не бути у продавця. Сторони домовляються про строки поставки, обсяги, беручи за основу щодо якісних характеристик біржовий стандарт.

З часу свого заснування і до ХІХ-го ст. включно біржі залишалися біржами реальних товарів та фінансових інструментів. Це були постійно діючі гуртові ринки основних активів. Товарна біржа реального товару у найвищій своїй формі характеризується такими рисами:

торгівля відбувається без пред’явлення товару, за біржовими контрактами;
біржові товари масові, однорідні, стандартизовані, взаємозамінні;
біржова ціна визначається під час біржових торгів через постійну реєстрацію та наступну публікацію у засобах масової інформації;
біржові угоди можуть проводитися як з метою купівлі-продажу товарів, так і з спекулятивними цілями;
торгівля проводиться за Правилами біржової торгівлі, виконання яких є обов’язковим для продавців та покупців.

Не дивлячись на те, що бірж реальних товарів на світових ринках залишилося зовсім мало, на наш погляд, доречно було дати ці характеристики, хоча б для того, щоб визначити рівень розвитку сучасних бірж України. Поки що всі українські біржі є біржами реальних активів, тому такий аналіз є актуальним. Як бачимо, із вказаних вище характеристик для вітчизняних бірж невиконаною залишилася друга, але саме її відсутність не дає змогу біржі стати справжньою.

Біржові контракти з реальним товаром з негайною поставкою (physical transactions, actual transactions) укладаються на товар, який уже є в наявності на одному із біржових складів, що можуть входити до організаційної структури біржі, або бути самостійними підприємствами і працювати з біржею на договірних засадах.

Сучасні біржі реальних товарів дозволяють доставляти товар лише у ті місця, де виконуються всі вимоги біржі щодо зберігання. Це можуть бути склади, елеватори, сховища, холодильники, банки, депозитарії, які мають спеціальні угоди з біржею і виконують всі її приписи. Вони, як правило, знаходяться недалеко від біржі, але й можуть розташовуватися за межами країни, де розміщена біржа. На деяких біржах передбачається поставка, наприклад, цукру не зі складу, а на умовах, визначених міжнародними правилами “Інкотермс-2000”.

Навіть на біржах, де поставка здійснюється тільки через уповноважений склад, дозволяються також інші умови. Наприклад, на Чикаго Борд оф Трейд в останні три дні місяця дозволяється поставляти товар у вагонах за умови, що вони знаходяться на станції Чикаго, де можна взяти проби якості, які робить офіційна агенція з перевірки якості товару.

Склади мають відповідати таким вимогам:

надавати біржі послуги, передбачені її керівництвом;
надавати тарифи всіх видатків, пов’язаних із обробкою та зберіганням вантажів;
вивозити товар зі складу лише за умови подання варранту — складського свідоцтва, проти якого здійснюються всі операції на біржі та проводяться розрахунки;
повідомляти біржу про зміну власника складу;
відповідно до вимог законодавства, що регулює біржову діяльність, робити облік, складати звіти, дозволяти необхідні інспекції;
забезпечувати зберігання товару.

Склади приймають товар на відповідальне зберігання, видаючи складські розписки – варранти, – що вільно обертаються. Варрант є товаророзпорядчим документом. До речі, у новій версії законопроекту України “Про цінні папери і фондовий ринок” до переліку цінних паперів введено групу “товаророзпорядчі”, до яких віднесено коносаменти, вантажні свідоцтва, заставні. Тобто, нарешті і на нашому товарному ринку з’являться відповідні цінні папери, які допоможуть спростити процес купівлі-продажу товарів.

Покажемо традиційну процедуру укладання спотового контракту на біржі. Продавець, який вперше звертається через біржового брокера з пропозицією щодо продажу партії товару, повинен привести свій товар на біржову експертизу якісних параметрів, скомплектувати партію, кратну біржовим лотам. Доставити партію на сертифікований біржею склад, отримати варрант та передати його брокеру для пред’явлення на біржу. Брокер на основі варранту заявляє товар до продажу на наступні торги. Якщо товар продається, то брокер віддає варрант своєму контрагенту – брокерові покупця, який отримує його взамін на банківський чек. Така процедура повністю виключає невиконання укладених у біржовій залі угод як для продавця так і для покупця.

Спотові угоди є базовими угодами для ринку активів, вони визначають рівноважну ринкову ціну або курс на сьогодні. Однак для учасників ринку такої інформації недостатньо. Спотова ціна змінюється впродовж біржового дня, не кажучи уже про тижні, місяці, квартали, роки тощо. Для виробників та споживачів товарів, банків та їх клієнтів, експортерів та імпортерів важливо знати, якими будуть спотові ціни у майбутньому, коли вони будуть продавати або купувати товар, надавати кредит, проводити зовнішньоекономічну діяльність. Саме така потреба і призвела до появи форвардних угод. Вважається, що перша форвардна угода була укладена на рисовій біржі “Доджима” у 1730 р. і отримала назву “завчасна контрактація”.

Вище уже вказувалося, що на Чиказькій торговельній палаті перший форвард укладено у березні 1851 р. Березневий термін поставки пов’язаний з тим, що торговці кукурудзою, закупивши її у фермерів восени, сушили її у своїх елеваторах до весни, коли зійде лід та ріками можна буде доставити зерно покупцям. Однак за цей час ціни могли суттєво змінитися і торговці знайшли вихід з цього становища. Вони завчасно зустрілися з своїми контрагентами і домовилися про ціни, за якими будуть весною поставляти кукурудзу.

Проте форварди, як правило, були ризиковими для однієї із сторін контракту, не були стандартизовані і за умови різких цінових коливань, не виконувалися. Покажемо на конкретних прикладах можливі виграші та програші для двох сторін форвардного контракту, використавши розміри контрактів та ціни як зарубіжних бірж, так і українських, для яких укладання форвардів на зерно майбутнього урожаю завдало удару по біржовому ринку взагалі, відлякнувши з нього зарубіжних учасників.

Приклад.

Нехай фермер уклав з елеваторником форвардну угоду у квітні на продаж 30.000 бушелів пшениці у липні (після збирання врожаю) за ціною $3 за бушель. На середину липня спотові ціни на пшеницю становили: а) $2,5; б) $3,5. Як бачимо у першому випадку виграш отримав фермер ($0,5 х 30.000 = $15.000) У другому випадку його втрачена вигода також склала $15.000, відповідно виграш отримав власник елеватору. Ми не кажемо, що у другому випадку фермер отримав прямі збитки, адже укладаючи форвардну угоду за ціною $3 за бушель обидві сторони вважали її оптимальною, оскільки кожен рахував власну собівартість, однак показуємо недоотриману вигоду.

Як видно із наведеного прикладу форвардні угоди дають можливість продавцям та покупцям зафіксувати ціну, яка на момент домовленості їх влаштовує, однак несуть у собі ризик втрати додаткової вигоди, або і навіть збитків, що спостерігається за умови різких перепадів цін або курсів. Так було літом 2000 р. на ринку нафти, коли ціна різко виросла від $19 до $40 за барель, а її експортерам потрібно було виконувати форвардні контракти.

На сучасних зарубіжних ринках форварди укладаються на декількох біржах, наприклад, Лондонська біржа металів, і в основному на позабіржових ринках. Загалом будь-який контракт, який укладається між продавцями та покупцями на різноманітні товари або активи є форвардним, адже ціну, як правило, погоджують у момент підписання контракту, а поставка відбувається через кілька днів, місяців, років тощо.

Еволюція біржової торгівлі пішла шляхом повної стандартизації форвардів та введення системи маржевого забезпечення виконання цих угод. Стандартизація форварда дозволила здійснювати купівлю-продаж не товарів, а зобов’язань щодо їх купівлі або продажу. Так виникають унікальні контракти - ф’ючерсні. Суть ф’ючерсних контрактів та їх наступників опціонів буде розглянуто у наступних розділах.