Біржова справа
2.4. Особливості функціонування бірж в Україні на початку ХХІ-го століття
В Україні й досі не створена біржа, яка відповідала б своїй ролі регулятора стихійних процесів ціноутворення базових активів. Жодна із функціонуючих у 2002 р. в Україні бірж не відповідає за своєю суттю класичному поняттю біржі ні в економічному, ні в організаційному аспектах.
Практика біржового будівництва не створила кола біржових товарів, не запровадила торгівлі стандартизованими контрактами на жоден з базових активів. Законодавство України, що регулює біржову діяльність: Закони України “Про товарну біржу” та “Про цінні папери і фондову біржу”, прийняті у 1991 р., – не стимулюють впровадження в практику сучасного біржового механізму. Ці законодавчі акти досить поверхневі, не містять цілого ряду головних аспектів створення строкового ринку.
Із вертикальним структуруванням ринку на ринок “спот”, тобто нинішніх центральних ринкових цін базових активів: сировинних товарів, капіталу та валюти; та строковий (ф’ючерсний), ринок майбутніх цін – Україна суттєво спізнилася. Ринок строкових контрактів (форвардних, ф’ючерсних, опціонних) при нестабільній економіці, різких змінах цін на сировину, інфляції дозволяє виконувати страхові, хеджеві операції, які дозволяють істотно зменшувати фінансові ризики. Без прогнозних цін та курсів, які офіційно котируються і використовуються бізнесом розвиток промисловості й торгівлі у великих обсягах практично неможливий.
Не лише податковий тиск, що, без сумніву, є великим тягарем і поглиначем обігових коштів бізнесових структур, є причиною затяжної кризи виробництва. Одна з важливих причин – це відсутність механізмів регулювання ринкової вартості власних майбутніх матеріальних та грошових потоків. В Україні практично відсутній механізм прогнозування цін та курсів.
Перші спроби запровадження ф’ючерсних контрактів на $1000, 10000М, 5 млн. російських рублів на Українській універсальній товарній біржі точно спрогнозували початковий курс гривні напередодні грошової реформи. Однак ці контракти були нестандартизовані, неузгоджені з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, оскільки аналогічного органу для регулювання строкового товарного (ф’ючерсного) ринку в Україні не існує.
Крім цього, ринок строкових валютних контрактів без участі Національного банку, як потужного його учасника, не стане повноправним сегментом фінансового ринку, а такого наміру центральний банк нашої країни поки що не має. Проте необхідність впровадження таких контрактів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) гостро відчувають члени біржі (найбільші банки України). Але складається враження, що керівництво НБУ відважується доручити ринкові творення майбутнього курсу гривні, адже ринок – жорстка річ, курс на ньому формуватиметься внаслідок економічних та політичних кроків уряду, і це бачитиме весь світ. І все ж іншого способу структурування валютного ринку практично немає.
Набагато більше нерозв’язаних питань на сировинних ринках України, в тому числі найважливіших (аграрно-сировинному та енергетичному). Єдиної державної політики щодо структурування цих ринків на спот і ф’ючерсний (строковий) досі немає. Кожне галузеве міністерство створює у 1995-1996 рр., переломних для біржової торгівлі в Україні у ставленні до цього інституту урядових структур, свої відомчі біржі: Українську аграрну біржу (УАБ), енергетичний ринок тощо – замість законодавчої підтримки чинних бірж. Спотовий зерновий ринок України не створений також через відсутність на ньому інфраструктурних інститутів таких як приватні елеватори. Адже елеватори є настільки важливою ланкою зернового ринку, що за умови їх перебування у державній власності зерновий спотовий ринок може функціонувати лише теоретично. Цей процес знаходиться лише на початковому етапі.
Як правило, понад 20% бірж України зовсім не торгують, відбувається постійний процес реорганізації цих структур, деякі з них не можуть виконувати функцій, властивих класичним біржам. І хоч за кількістю бірж Україна випередила в цілому весь західний світ, народжуються нові й нові структури цього типу. Досі біржова діяльність не ліцензується (за винятком фондової), не сертифікуються, хоча на цьому наполягають самі біржовики, особливо Національна Асоціація бірж України (НАБУ).
Біржі України громіздкі, негнучкі і, до того ж, не забезпечують головного – гарантій виконання укладених у біржовій залі угод. Про “гарантії” з форвардами на УАБ вже говорилося, і це на біржі, появу якої схвалив президент, де на перших торгах були присутні поважні урядовці, виконання укладених угод гарантувало Міністерство сільського господарства та продовольства. Рівень виконання укладених угод, навіть, на цій біржі у ліпші місяці її роботи ледь сягав 40%. Цей тривожний симптом та висока вартість біржового місця (початкова – $20 000), без забезпечення оптимальних умов для виконання угод, відвернули від біржі тих, хто чекав від неї дуже багато, а саме сільськогосподарських виробників і потужних торговців, комерційні структури, передусім, зарубіжні.
Як бачимо, в Україні сьогодні гостро відчувається криза універсальної товарної біржі. Не кращою є доля фондових бірж. Разом із становленням ринку цінних паперів в Україні створені і розгортають свою діяльність позабіржові системи комп’ютерного котирування цінних паперів, і саме їм віддають перевагу торговці. А на фондових біржах Києва реєструються поодинокі угоди і виключно через сприяння урядових структур, наприклад, Фонду державного майна, що через Українську фондову біржу (УФБ) продає пакети акцій об’єктів, якої приватизуються.
Причинами кризи біржі реальних товарів в Україні є наступні.
Першою і головною причиною можна вважати відсутність цілісної політики держави щодо біржового руху загалом. Неможливо будувати ринкові відносини без структурування ринку на вертикалі: на ринок теперішніх цін (спот), причому саме центральні ринкові ціни на сировину, капітал та іноземну валюту; і ринок майбутніх цін (ф’ючерс) на ці найважливіші активи.
Сировинні товари, капітал, іноземна валюта - це активи, ціни та курси, яких відіграють вирішальну роль в економіці. Без визначення теперішніх цін та їх майбутніх прогнозів бізнес не може розвиватися.
Крім цього, сировина, як сільськогосподарська, так і енергоносії, що лежать в основі будь-якого виробництва – це товари, попит на які майже нееластичний за цінами. Для зменшення споживання, наприклад, енергоносіїв, необхідно змінити конструкцію двигунів або зменшити парк машин, що за короткий час зробити неможливо. Або інший, не менш красномовний приклад – споживання хліба в Україні, незважаючи на суттєве зростання цін, не зменшується. Для цього потрібно змінити раціони харчування, набір споживчого кошика, а на це потрібні роки.
Сировинний товар, а Україна, як відомо, є сировинною країною, потребує специфічних механізмів для формування прогнозних ринкових цін, де величезна кількість продавців та покупців щомиті змінюється, а саме їх рівновага робить еластичним ціноутворення і зменшує цінові коливання.
В Україні, на наш погляд, вже не потрібні біржі у тому вигляді, якими вони є сьогодні. Потрібно створити біржу ф’ючерсну (регулятор і страховий орган) для сировини та фінансових ринків.
Друга причина – недосконалість біржового законодавства. Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про товарну біржу” та інші економічні закони не створюють цілісного правового поля для структурування ринку та впровадження у біржову практику похідних фінансових інструментів. Неабияке значення у цьому аспекті матиме прийняття Цивільного кодексу. Однак і в проекті нового Цивільного кодексу, прийняття якого очікується у 2002р., також не закріплені операції з похідними фінансовими інструментами, ф’ючерсами, опціонами, свопами та відповідальність за їх невиконання, процедура судового оскарження й арбітражу.
Законодавство в Україні неоднозначне трактує статус бірж. У двох Законах статус товарної та фондової бірж різний. В одному документі біржа – некомерційна організація (Закон України “Про товарну біржу”), у другому – акціонерне товариство (Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”). Обидва законодавчі акти незначні за обсягом, до них не включені вимоги до забезпечення умов для ціноутворення методом чистої конкуренції збалансованої ринкової ціни або курсу. Не обумовлюються і не характеризуються похідні цінні папери, ф’ючерси та опціони, форвардні та ф’ючерсні угоди тощо.
Гострота питання не знята і в зв’язку з прийняттям у 2001 р. у першому читанні Закону України “Про строкові фінансові інструменти”, в якому описуються біржові ф’ючерсні та опціонні контракти на фінансові й товарні активи.
Не визначається комерційна діяльність біржі, пов’язана з організацією біржових торгів, транспортно-експедиційною, складською, інформаційно-видавничою, рекламною та іншими, що забезпечують біржові торги, ціноутворення та можливість спекулятивних, хеджевих та арбітражних операцій. Заборонятися має лише укладання самих біржових угод від імені біржі, всі інші, спрямовані на поліпшення організаційних умов торгів, спрощення розрахунків, забезпечення ліквідності тощо (повинні дозволятися).
Третя причина кризи універсальної біржі в Україні – наявність на ній небіржового товару, що робить неможливими розрахунково-клірингові операції. Тобто при загальному шахрайстві на ринку, невиконанні своїх зобов’язань поза біржами, запровадити систему відчутних грошових завдатків – депозитів і підтримуючої маржі – просто неможливо. І тому з 1991 р. брокерські контори, особливо російські, що мали місця на кількох біржах, виставляли той самий товар на різних біржах, і якщо його продавали на всіх, то обирався найкращий варіант, всі інші відкидалися.
Саме через специфічну процедуру розрахунків (кліринг) ліквідність біржових угод сягає 100%. І коли йдеться про реальний товар з негайною поставкою при значних коливаннях цін, то за спотовими операціями від продавця вимагається поставка товару на біржовий склад до торгів у залі, від покупця – 100% передоплати. За форвардними контрактами практикуються відчутні депозитні внески у розмірі 30-50% вартості товару від обох сторін. Всі ці внески надходять через розрахункові фірми до розрахункових (клірингових) палат біржі. За таких твердих фінансових умов на біржах за спотом і форвардом укладається 1-2% всіх біржових угод. А урядовці України планували через одну-дві центральні біржі здійснювати перевалку всього зерна, м’яса, цукру. Це нереальне завдання, і тому такі біржі приречені на загибель. Біржа реального товару на початку ХХІ-го ст., коли за кілька хвилин можна, не виходячи із офісу в Україні, купити цукор в Парижі, Лондоні, не може існувати у тому вигляді, в якому її створили в Україні.
Із обігу має зникнути небіржовий товар. Треба якомога швидше запровадити на цих біржах строкові контракти з системою клірингових розрахунків на основні види сировини, валюти, держоблігацій тощо. На законодавчому рівні Міністерству фінансів та Національному банку України слід визначити статус клірингових палат або центрів. Всі ми були свідками краху вже строкового (ф’ючерсного) валютного ринку Росії, спричиненого московськими міжбанківськими кризами 1995 і 1998 рр. Збанкрутували банки, що виконували роль розрахунково-клірингових центрів ф’ючерсних бірж та біржі, на яких депозитні внески просто присвоїли керівники, що призвело до краху ф’ючерсного ринку в цілому.
Четвертою причиною кризи універсальної товарної біржі в Україні було те, що біржова лихоманка відбувалася на неіснуючому ринку. Тому не дивно, що ринок і досі не функціонує належним чином, оскільки він не структурований вертикально (на спотовий та ф’ючерсний). В Україні ринок, до того ж, не структурований горизонтально. Досі нема чіткої взаємодії біржового та позабіржового ринку сировини. Те, що ми називаємо ринком нерухомого майна, практично є ринком помешкань, де еквівалентом виступає чужа валюта (долар США). Ринок землі в Україні і пов’язаний з ним іпотечний цілком відсутні. А без вартості землі, основного засобу виробництва на селі, визначити собівартість сільськогосподарської продукції і пов’язати її з ринковою ціною продукту неможливо. Аналогічний стан справ на фінансовому ринку, ринку грошей, позик і на пов’язаному з ними ринку боргових зобов’язань, де Національний банк монопольне визначає ціну грошей у вигляді облікової ставки.
Ось і виходить: бірж як справжніх індикаторів ринку немає, їх і не може бути, бо немає самого ринку (“Для чого термометр мертвій людині?”).
Скільки існує біржовий механізм, стільки ж його переслідують кризи. Велика економічна депресія США у 30-х роках виникла після жорстокої біржової кризи, відомої як “чорний вівторок” та “чорний четвер” – 24 і 29 жовтня 1929 р. Криза була настільки жахливою, спричинила стільки жертв, що й досі сприймається як найстрашніше лихо, яке спіткало американську націю за всю історію її існування. До кризи всі американці, від домогосподарки до президента, азартно грали на фондовій біржі, купуючи та продаючи акції, курси яких на очах зростали. У вересні 1929 р. було випущено на $1 млрд. більше акцій, ніж за всі вересні попередніх років.
У вівторок, 29 жовтня, о 10-й годині при відкритті біржі було запропоновано 650 000 акцій престижної корпорації по 179 доларів, тоді як 24 жовтня – по 205. Покупців не було. Крах цих акцій став початком божевілля. Усі кинулися продавати. До кінця дня збитки становили понад $10 млрд. Крах американської біржі спровокував крах європейських ринків, але наслідки тут були не такими жахливими, оскільки й ринки були значно меншими за обсягами. З кризи економіка США виходила надзвичайно важко. Понад 130 тисяч підприємств перестали функціонувати, кожен третій американець залишився без роботи, без засобів для існування. Криза біржова стала апогеєм і каталізатором економічної кризи. Про неї написано дуже багато, однак якісь паралелі з Україною 90-х років ХХ-го ст. неможливі. Там криза виникла через стихійність і безконтрольність з боку держави ціноутворення на біржовому ринку цінних паперів, коли їх курси цілком не відповідали реальному станові справ. У нас, в Україні, держава не усвідомлює політичного значення цього інституту, що спричинює неабиякі економічні наслідки.
Економічні та художні джерела, що описали біржову кризу 1929 р., підтвердили разючі відмінності цих криз. Український ринок не реагує на біржову кризу, бо ринку немає, і в кризі перебувають не інструменти центрального ціноутворення, а прості посередники місцевого значення, які зникають і виникають не помічені ніким, крім аналітиків-фахівців.
Біржова криза 1987р. була також досить болісною, особливо для Європи. Це знову був жовтень, що підтвердило слова Марка Твена:
“Особливо небезпечним для спекуляцій на біржі є місяць жовтень, але є ще інші досить небезпечні місяці...” – і він перелічив у довільному порядку всі місяці року.
Фахівці-економісти наголошують на монетарних та немонетарних причинах кризи. Це була енергетична криза в Європі, коли країни Перської затоки різко підняли ціни на нафту, і це була криза нерегульованих міжнародних подій у біржовій діяльності. Біржі стали міжнародними, розвиток комп’ютерної техніки дозволив збільшити обіг капіталів, розмах спекулятивних та арбітражних угод. На ринках з’явилися фальсифіковані фінансові інструменти. Однією з причин кризи 1987 р. був подвійний американський дефіцит (бюджетний та комерційний). Монетарною причиною називали коливання курсу долара, який вже не міг бути еквівалентом щодо інших конвертованих валют. Третя причина – фінансова, а саме збільшення відсоткових ставок за довгостроковими кредитами. Четверта – технічна (помилка комп’ютерів, програм тощо), оскільки з їх допомогою було прискорено виконання замовлень на продаж.
Криза, незважаючи на песимістичні прогнози, почала зменшувати свій вплив на реальну економіку вже через рік, адже відбувалася в період сильного зростання світової економіки.
І зараз діловий світ поволі виходить із жорсткої фінансової кризи. Розпочинаючи знову ж таки з жовтня 1997 р. фінансова криза, що зародилися в Гонконгу, завдала відчутних ударів Японії, “азійським тиграм”, США і навіть Росії, яка досить тісно інтегрувалася у світові ринки. Україну і ця криза зачепила лише на макрорівні: міжнародні валютні організації збільшили відсотки за надані кредити. Сьогодні провідні економісти й аналітики системно вивчають російську кризу серпня 1998р., яка відчутно вплинула і на ситуацію в Україні, де було девальвовано тоді зовсім нещодавно введену нову національну грошову одиницю – гривню.
Біржові кризи, які переживало людство у ХХ-му ст., свідчать, що ринкова економіка та її барометр – біржа, можуть давати збої, пробуксовувати, однак, попри все, дозволяють робити висновки, підвищувати якість регулювання цих процесів з боку і біржових структур, і держав. Тому, визначаючи напрями розвитку біржового ринку в Україні, необхідно створити належні політичні та економічні умови становлення біржі, яка допоможе структурувати сам ринок, визначати прогнозні ринкові ціни та дозволити здійснювати нові для наших учасників ринку, але вкрай необхідні операції страхування цінових та курсових ризиків.
Резюме
Біржі – як закономірний результат еволюції форм гуртової торгівлі і способів торгів – виникли в епоху нагромадження початкового капіталу. Спочатку вони з’явилися в Антверпені (1531р.), в Ліоні (1549 р.) і Тулузі (1549 p.), а потім у Лондоні (1556 р.) в особливому приміщенні, яке пожертвував торговцям королівський банкір Томас Грешем. З 1752 р. в Нью-Йорку функціонує біржа, на якій торгували продукцією внутрішнього ринку. Низка менших за обсягами ринків розвивається як у Нью-Йорку, так і в інших містах. В Японії перша біржа для торгівлі рисом з'явилася у 1730 р., у США в 1848 р. зернова біржа в Чикаго.
На Амстердамській біржі (1608 р.) вперше були встановлені середні норми, які характеризували якість товарів. Виникнення внутрішніх біржових стандартів дозволило не поставляти товарів на біржові торги. З 1720 р. тут запроваджуються ф'ючерсні угоди. На цій біржі вперше впроваджені в обіг такі цінні папери, як акції, з торгівлі якими започатковується біржова спекуляція, що потім перейшла на товари.
У 1848 р. збори 82-х крупних зерноторговців заснували Чиказьку торговельну палату (Chicago Board of Trade). Поява організованої біржі, що зводила в одному місці продавців та покупців, зробила вигідним будівництво великих елеваторів, зерносховищ для зберігання зерна протягом року. І саме біржі, що виникли в Чикаго, зіграли величезну роль у створенні необхідної інфраструктури ринку, а саме: мережі доріг, складів, холодильників, розширення гаваней, портів.
У березні 1851 р. зафіксовано укладання першого форвардного (попереднього) контракту на поставку кукурудзи в червні за ціною нижчою, ніж на спотовому ринку на моментукладання угоди.
Стандартизувавши кількісні та якісні параметри для кожного виду товарів, біржа впроваджує в торговельну практику новий вид контрактів — ф'ючерсні.
Відтепер створюється струнка ринкова система, в якій стандартні кількість та якість (сорт, марка) формували основу ф'ючерсного контракту, в якому були вказані всі аспекти угоди, крім ціни. Вона була предметом торгу в залі біржі, де збирались одночасно покупці та продавці.
Коріння російських бірж проростає від епохи Великого Новгорода, Архангельська, Москви, де купці збиралися на величезних ярмарках. Петровська біржа (заснована царем-реформатором Петром Першим 1705 р. у Санкт-Петербурзі) проіснувала одна майже сто років. Московська товарна біржі, збудована за кошти купця Никифора Лєжєва у 1839 p., працює власне як біржа лише з 1861 р.
Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям у 1796 р. Одеської товарної біржі та у 1834 р. - Кременчуцької. Становлення біржової торгівлі в Україні проходило у вісім етапів. Проте і досі не створено біржі, яка б виконувала функції макроекономічного регулювання економіки, розповсюджувала прогнозні ціни на основні сировинні товари та фінансові інструменти.
В Україні на початку ХХІ-го ст. спостерігається криза універсальної товарної біржі як інституту гуртового ринку сільськогосподарських товарів. Причинами кризи є відсутність у державі цілісної концепції становлення сучасних бірж, особливо строкових (ф’ючерсних), недосконалість біржового законодавства, наявність не біржового товару у біржовому обороті, прискорений розвиток кількості бірж на фоні повільного розвитку ринку основних активів в цілому.