Біржова справа

2.2. Розвиток бірж у дореволюційній Росії

Дореволюційна Росія надзвичайно важко сприймала біржу. Гострої потреби у цьому інституті тут не було до ХVІІІ-го ст. У 1703 р. цар Петро Перший, подорожуючи Голландією під виглядом майстрового, відвідав Амстердамську товарну біржу, що вразила його своїм розмахом. За його наказом через два роки у Санкт-Петербурзі на Васильєвському острові було збудовано величну споруду для першої російської біржі. Іноземне походження та державний характер першої в Росії біржі визначили її долю. На ній котирувалися товарні векселі державних мануфактур, спеціально заснованих для потреб армії та флоту.

У Регламенті для головного магістра, який написав Петро Перший, всім портовим, губернським та іншим містам було наказано будувати біржі і купців змусити використовувати їх. Однак, призвичаєні залагоджувати свої торговельні справи на значних за розмірами ярмарках купці ігнорували біржу. Після смерті царя-реформатора Санкт-Петербурзька біржа, одна на всю Російську імперію, проіснувала понад сто років. Реальних економічних передумов для розвитку біржової торгівлі не було, а пряме копіювання іноземних форм явно не враховувало самобутності господарського середовища колишньої Росії. То був час розквіту дрібногуртових ярмарків. Товарний ринок у Росії розвивався значно повільніше, ніж в інших країнах, внаслідок чого російське село традиційно потерпало. І лише після промислового перевороту у 80-90-х роках ХІХ-го ст. у Росії відбувається перший біржовий бум, що суттєво прискорює ліквідацію товарного голоду.

Розвиток капіталізму в Росії зумовлює економічну необхідність біржі. Особливо велику роль на той час відіграє експорт зерна. Наступною після Санкт-Петербурзької виникає Одеська біржа (1796 р.), потім Кременчуцька (1834 р.), Рибинська (1842 р.), і тільки після того – біржі у Москві, Києві, Миколаєві, Харкові, Ризі, Варшаві. Як бачимо, біржі засновувалися у багатьох містах на теренах України. До кінця ХІХ-го ст. у Російській імперії налічувалося 114 бірж.

Російське законодавство у Торговельному Статуті (1857 р.) визначає біржу як місце зустрічі, засноване для необхідних за торговельним обігом побачень, для отримання інформації про ціни на товари, про прибуття та відбуття суден, а також для встановлення вексельного курсу, прейскурантів і аксекурацій.

У В. Даля, на якого ми посилалися вище, слово “біржа” трактується як “будинок, або місце, де у визначений час збираються купці за торговельними справами, і самі ці збори”. Тут же наводиться цікава цитата: “Зачекаю продавати, що біржа скаже...”. Як бачимо, торговець аналізував можливість зміни цін і приймав відповідне рішення.

У престижному 86-томному виданні Енциклопедичного словника Брокгауза-Ефрона, що друкувався на рубежі століття, суть біржі трактується так: “Центр тяжіння біржі полягає у централізації попиту та пропозиції. Купець довідується негайно і до найменших подробиць про все, що стосується його інтересів; він легко і вільно схоплює тут настрої та бажання торговельного світу. Завдяки цьому біржа є ареною спекуляції, що утримуючись у визначених межах і не впадаючи у біржову гру позитивно впливає на торгівлю та промисловість”. Показово, що так у словнику трактується економічна роль біржі у 1892 р., саме тоді, коли точилися гострі дискусії про доцільність законодавчої легалізації біржової спекуляції, самих ф’ючерсних контрактів на фондові цінності.

У монографіях кінця ХІХ-го ст., написаних економістами, біржовиками та законодавцями, гостра полеміка точилася навколо узаконення угод на строк і на різницю, угод з преміями. В дореволюційній російській економічній літературі не було термінів “ф’ючерс” та “опціон” — ці терміни самочинно внесли як кальку з англійської мови економісти, які працювали з зарубіжною біржовою літературою вже в наші дні. Досі наші філологи не сказали свого слова з цього приводу, так само, як і щодо термінів “менеджмент”, “маркетинг” тощо.

Російські біржові структури того часу відставали від західних з таких показників, як участь в біржових операціях середнього класу підприємців. Вони переважно не опанували секретами біржової справи. Для ліквідації цього недоліку тоді видавалися досить доступно написані посібники для громадян. У них популярно пояснювалися вигоди біржових операцій з цінними паперами (фондами), товарами. Економічно обґрунтовувалася різниця між біржовими операціями і грою.

Наприклад, у монографії А. Ратькова, яка має промовисту назву “Кратчайший й доступний каждому путь к богатству. Биржевые операции. Популярноє руководство”, виданій у 1909 р., даються чіткі рекомендації пересічним інвесторам. Там так яскраво і точно описується стан росіянина, забитого злиднями, приниженого й озлобленого, що забуваєш про час видання, здається писане сьогодні і про нас. “Крах у торговельному світі настає лише тоді, коли у потрібний момент ніде купити потрібного товару, або нікуди збути заготовлені запаси”. Хіба не вірно? Хіба не відповідає сучасній ситуації на ринку зерна, цукру, інших сільськогосподарських продуктів та й не лише їх?

Або ще, нібито про наших сьогоднішніх “нових” бізнесменів: “Ми, росіяни, не використали благодійної сили біржі. На просторах нашої неосяжної країни у кишенях 150 млн. населення пропадають без користі величезні капітали. Лежать вони мертвим пластом. У кращому випадку власники їх “стрижуть” грошові купони, а в гіршому тратять свої або дідівські капітали у пияцтві, клубах за зеленим столом або перевозять їх за кордон і там витрачають на рулетку. А на батьківщині занепадає землеробство, гинуть в агонії фабрики і заводи, всюди й скрізь сум та злидні”. Погодимося, що справді, як про нас сьогоднішніх сказано. А як повторюється ситуація на економічних теренах України майже через сто років. Влучно підкреслено і те, що “сірий” покупець створює і ринок “сірий”, убогий. І це було сказано тоді, коли ціни на російських біржах були світовими. З величезною гіркотою, проте гостро, автор критикував невігластво населення, його упередження до ф’ючерсної біржової торгівлі, особливо, на ринку цінних паперів, при бажанні, справді, доступного широким верствам населення, яке тоді, як, да речі, й тепер, боялося біржі, асоціювало її з казино. А в Європі та США жоден цент чи сантим не лежав мертвим капіталом, працював на економіку.

Ризик у біржовій діяльності не вищий, ніж у фермера, який навесні кладе останнє зерно у землю і чекає врожаю, не знаючи, що готує йому природа і доля: сніг, мороз, посуху, врожай чи голод.

Полеміка серед вчених та законодавців закінчилася до 1913 р. на користь законодавчого утвердження ф’ючерсних угод, про що свідчать роботи тодішніх провідних біржових юристів, таких як К. Гаттенбергер, Н. Васильєв, А. Кофман. Біржова практика Росії розпочала їх активне впровадження.

Про ставлення до біржі на теренах тодішньої України свідчить видана у 1916 р. у Києві “Біржова енциклопедія”, де зокрема сказано: “І донині панує погляд, що біржа є інститут винятково небезпечний і злісний, котрий потрібно тримати обіруч, з одного боку, оберігаючи державний кредит від зловмисних посягань на курси фондів, з другого — оберігаючи обивательських карасів від біржових щук і акул, турботливо закриваючи їм, що не доросли до розуміння власних інтересів, доступ до забороненого капища золотого тільця”.

Коріння російських бірж проростає від епохи Великого Новгорода, Архангельська, Москви, де купці збиралися на величезних ярмарках. Московська товарна біржа, збудована за кошти купця Никифора Лєжєва у 1839 р., працює власне як біржа лише з 1861 р.

Саме з 1861 р. починається справжня історія російських бірж як яскравих представниць ринкової економіки, що після скасування кріпосного права завойовували місце під сонцем у Росії. На цих біржах спочатку проводилися операції з реальним товаром, цінними паперами та валютою. До першої світової війни на фондових біржах забороняли строкові операції, саме цей фактор виявився вирішальним в уповільненому розвитку російського фондового ринку і біржового взагалі.

У своїй монографії “Біржа, спекуляція та гра” присяжний повірений Судової Палати Санкт-Петербурзької біржі М. Студентський аналізує всі засоби заборонної дії, що застосовувались проти біржі в країнах Європи з часів Джона Ло (початок ХVІІІ-го ст.). Він зауважує, що всі спроби підпорядкувати біржу поліцейському наглядові, оголосити поза законом строкові (ф’ючерсні) угоди, не давали жодного ефекту. Мало того, закриття бірж згубно впливало на фінансові ринки. Неможливість законодавчої заборони строкових біржових угод юрист порівнює з неможливістю заборони продати бочку води водовозові до того часу, поки він привезе її знову. “Строкові угоди називають біржовою грою, порівнюють з договором парі, становище осіб, що уклали таку угоду, порівнюють з становищем двох звичайних гравців. Точка зору, надзвичайно поширена серед публіки, є цілком хибною і неправильною. Адже гра у рулетку – це надія на випадок, особливе щастя, дарунок долі. Це гра, це азарт”.

Теоретичні та законотворчі дискусії того часу дозволяють зрозуміти аргументи обох сторін. Вони актуальні й сьогодні при впровадженні ф’ючерсної торгівлі на біржах України, законодавчої легалізації біржової спекуляції, своєчасних і розумних обмежень нечесних біржових маніпуляцій. Як справедливо відзначали тоді економісти і юристи, вже при заснуванні біржі необхідно наперед змиритися з думкою, що на ній час від часу відбуватимуться й небажані, шкідливі дії. Строкові угоди, насправді, є головною зброєю торговельної та промислової спекуляції. Користь їх у цьому аспекті величезна. Так вважали тоді і біржовики, і юристи. В Україні ж сьогодні економічна наука знову змушена повертатися до вивчення суті цього питання, сучасних досліджень практично немає.

Отже, строкові біржові угоди.

необхідні для нормального функціонування державного кредиту;
відіграють величезну роль у розміщенні цінних паперів великих акціонерних товариств, промислово-фінансових груп;
без строкових угод державі надзвичайно важко виділяти значні суми на військові витрати;
без строкових угод неможливо поповнювати стратегічні запаси сировини та продовольства;
без строкових угод неможливо точно і своєчасно отримувати необхідну інформацію про ринки сировини, капіталів і валюти у просторі та часі;
строкові угоди вигідні й тим, що рівномірно розподіляють прибутки і збитки між учасниками ринку.

Із тодішньої дискусії випливає незаперечний висновок: на біржі нічого робити дилетантові. Для людей не обізнаних це заняття небезпечніше, ніж найазартніша гра. Підтвердженням є величезна кількість банкрутств, після невдалих біржових операцій. Найближча до нас історія відбулася у 1995 р., саме тоді збанкрутував один із найстаріших банків Лондона “Беріте”, що існував на Лондонському Сіті понад 230 років. Безконтрольність з боку керівництва банку призвела до катастрофічного програшу на фінансових ф’ючерсах на Токійській фондовій біржі дилера Сінгапурської філії банку Ніка Лісона.

Сьогодні в Україні законодавці повинні зрозуміти незаперечну істину: захистити людей від їх власної некомпетентності неможливо. “Не повинно бути напівзаходів, напівшляхів. Або свобода, що сама себе захищає від можливих зловживань і ризиків та надає величезні переваги і незліченні вигоди, або повне знищення свободи особи, заміна її державним втручанням. Припиниться дія ризику, випадку, але й зникне дух підприємництва, винаходу, відкриття, зупиниться виробництво”. Написано це в 1890 р., проте й нині актуальне. Біржовика, а особливо спеціаліста із строкових угод, потрібно готувати фахово. Для цього треба виробити та впровадити систему підготовки біржових кадрів різних рівнів.

Дискусія в науці і практиці Росії кінця ХІХ-го ст. стосувалася в основному строкових угод з цінними паперами. На інших ринках, особливо на ринку такого важливого товару, як зерно, ф’ючерсні угоди були надзвичайно популярними. Саратов, Нижній Новгород, Москва, Київ — були тоді центрами ф’ючерсної хлібної торгівлі.

З 1882 р. одне з провідних місць займала зернова біржа Саратова, який розміщений на перехресті водних та залізничних шляхів всього зернового Півдня та Південного Сходу тодішньої імперії. Саратов постачав хліб обом столицям та експортував за кордон. Біржа відіграла надзвичайно важливу роль у торговельно-промисловому розвитку Поволжя. Угоди на зерно стали цивілізованими, втратили “базарний” характер. Були впроваджені у практику торговельні угоди під майбутній урожай, строковий фрахт суден та залізничних вагонів. Саратовська біржа організовувала з’їзди борошномельників, опікувалася розширенням русла річки Волги, сприяла будівництву залізниць, складів, елеваторів. Жоден великий проект не обходився без консультацій або іншої участі біржі.

Особливістю всіх російських бірж була велика представницька діяльність, доброчинство, сприяння розквіту культури та мистецтв. Саме така їх діяльність мала в майбутньому підняти до розряду почесних професію біржовика. Однак події 1917 р. не лише не дозволили здійснити заплановане, навпаки, декільком поколінням у наших країнах довелося жити в суспільстві, повній протилежності минулому. Була знищена економічна свобода, її основа – приватна власність. Вони були замінені державним розподілом ресурсів, вічним дефіцитом усього. Непотрібними виявилися дослідження вчених та юристів, до яких знову звертаємося ми сьогодні, в період ринкового реформування економіки в Україні через понад 80 років. Все ж таки актуальності ці дослідження й досі не втратили, їх можна використовувати і вченим, і законодавцям в процесі законотворчого забезпечення становлення строкового (ф’ючерсного) ринку.