Біржова справа
2.1. Історія формування бірж у Європі, Великобританії та США
Біржі – як закономірний результат еволюції форм гуртової торгівлі і способів торгів – виникли в епоху нагромадження початкового капіталу. Однак за даними американської енциклопедії, їх попередником була контора при дворі Франції, заснована у 1138 р. Якщо не враховувати початкових об’єднань грошово-міняльних контор, то першими біржами були товарні. Спочатку вони з’явилися в Антверпені (1531 р.), в Ліоні (1549 р.) і Тулузі (1549 р.), а потім у Лондоні (1556 р.) в особливому приміщенні, яке пожертвував торговцям королівський банкір Томас Грешем. В Японії перша біржа для торгівлі рисом з’явилася у 1730 р., у США в 1848 р. зернова біржа в Чикаго.
На цих біржах контракти укладалися на основі взірців до того, як вся партія закупленого товару надходила морським або іншими видами транспорту. На цю обставину вказує Ф.Шварц, сучасний дослідник ф’ючерсних ринків Заходу. У зв’язку з тим, що ціну на товари погоджували в момент укладання угоди, покупець та продавець в такий спосіб страхувалися від можливого підняття або спаду цін на момент поставки товару.
У ХVІ-му ст. в Японії імператорська династія Шоган запровадила систему карток, що надавали право власності на урожай рису, який ще був на полях, або навіть не сіявся. Ці картки фактично були першими ф’ючерсними (строковими) контрактами. Їх купували і багаторазово перепродували торговці в розрахунку на майбутні потреби рису. Були відпрацьовані правила, які уточнювали строки поставки рису, визначали сорт і кількість для кожного контракту. Найголовнішим було те, що торговці обов’язково користувалися кредитом у кліринговій палаті, через яку ці картки поширювалися.
Поруч з розквітом такого виду торгівлі бурхливо розвивалася торгівля векселями в іноземній валюті. Іноземний вексель продавався за гроші країни імпортера. Продавали ці векселі купцям у своїй країні для імпортних закупів. Завдяки такій торгівлі визначався курс векселів у різних валютах, як сьогодні прийнято вважати — встановлювався валютний курс.
На Амстердамській біржі (1608 р.) вперше були, встановлені середні норми, які характеризували якість товарів. Виникнення внутрішніх біржових стандартів дозволило не поставляти товари на біржові торги. З 1720 р. тут запроваджуються ф’ючерсні угоди.
На цій біржі вперше було введено в обіг такі цінні папери, як акції. Торгівля акціями започатковує біржову спекуляцію, яка потім переходить на товари.
З XIX ст. розпочинається торгівля зерном і бавовною між США та Європою. Виникає необхідність встановити систему угод, аналогічну “lettres de faire”. Від укладення контракту до поставки товарів через Атлантику могли змінюватися і фактично змінювалися ціни. Тому товари продавались та купувались за договірними цінами, чинними доти, доки товари були у дорозі. Саме відтоді зароджується ф’ючерсна торгівля на біржах США.
З 1752 р. в Нью-Йорку функціонує біржа, на якій торгували продукцією внутрішнього ринку. Низка менших за обсягами ринків розвивається як у Нью-Йорку, так і в інших містах. Цих ринків зараз немає, але вони започаткували деякі нинішні Нью-Йоркські товарні біржі. Ці перші ринки були не тільки місцем торгівлі. Вони виконували також інші функції, а саме: приваблювали брокерів, бізнесменів, судновласників, фінансистів, спекулянтів із ризиковим капіталом, виробників та споживачів, концентруючи попит на сировину, фонди та гроші.
Колишні товарні ринки існували переважно для грошових операцій з негайною поставкою. Вони відчутно збільшували свободу і масштаби торгівлі всіма видами товарів: харчовими, текстильними, металами, шкірою, пиломатеріалами. Але практика торгівлі реальним товаром з негайною поставкою та строковими угодами (форвардами) не відповідала раптовим змінам попиту та пропозиції.
До початку 1800-х років американським фермерам було властиво звозити зерно та худобу на регіональні ринки у визначений час року. Зібравши врожай, вони збиралися в Чикаго, щоб продати своє зерно, яке доставляли тільки восени, оскільки зимою ріки замерзали, а навесні дороги розвозило так, що фургони не могли проїхати. В роки великих врожаїв зерна було стільки, що деякі фермери топили його в озері Мічиган. Але в період весняної сівби практично щороку відчувалася нестача посівного зерна. Восени ціни спадали, навесні, навпаки, підіймалися до астрономічних цифр. Фермери бачили, що одноразова пропозиція м’яса та зерна набагато переважала нетривалі потреби фабрикантів та мельників. Ці особи пропонували меншу ціну, якщо бачили високу пропозицію. Як правило, короткостроковий попит не міг поглинути надлишку товарів за будь-якою ціною, навіть мінімальною. Всі ці сезонні коливання цін стали головним поштовхом для створення бірж, що могли торгувати щоденно. Одним із найбільших центрів де створюються такі біржі стає Чикаго.
У 1848 р. на зборах 82 крупні зерно-торговці заснували Чиказьку торговельну палату. Поява організованої біржі, що зводила в одному місці продавців і покупців, зробила вигідним будівництво великих елеваторів, зерносховищ для зберігання зерна протягом року. І саме біржі, що виникли в Чикаго, зіграли величезну роль у створенні необхідної інфраструктури ринку, а саме: мережі доріг, складів, холодильників, розширення гаваней, портів.
У березні 1851 р. зафіксовано укладання першого форвардного контракту (попереднього контракту) на поставку кукурудзи в червні за ціною нижчою, ніж на спотовому ринку на момент укладання угоди. Таким чином фермери намагалися зробити мінімальною цінову невизначеність. Це були приватні домовленості, товар не переходив з рук в руки до обумовленого строку, ціни для обох сторін фіксувалися.
Проте при різких перепадах цін за період дії угоди виникали порушення як з одного боку, так і з другого. Для розв’язання даної проблеми застосовували відому ще з глибокої давнини практику застави у третьої особи певної суми завдатку як гарантії виконання зобов’язань (це особливо стосувалося золота). У цьому випадку, при порушенні зобов’язань, друга особа отримувала як компенсацію суму завдатку, що її залишала перша. Саме ця практика стала прообразом системи маржевого забезпечення, а пізніше системи клірингових розрахунків.
Це трохи стабілізувало формування цін впродовж року. Практика форвардних контрактів дозволила знизити ризик зміни цін, однак не розв’язала проблеми їх непередбачених змін у зв’язку з неврожаєм, посухою чи, навпаки, високими врожаями. Саме біржі взялися за цю роботу. Стандартизувавши кількісні та якісні параметри для кожного виду товарів, біржа впроваджує в торговельну практику новий вид контрактів — ф’ючерсні.
Відтепер створюється струнка ринкова система, в якій стандартні кількість та якість (сорт, марка) формували основу ф’ючерсного контракту, в якому були вказані всі аспекти угоди, крім ціни. Вона була предметом торгу в залі біржі, де збирались одночасно покупці та продавці. На відкритому аукціоні через рівновагу попиту та пропозиції формувалася ринкова ціна.
Ф’ючерсні контракти стали справжньою революцією у торгівлі. Як уже згадувалося, прообрази цих контрактів виникли у середні віки одночасно в Європі та Японії, проте саме в період розквіту капіталізму в США вони відіграли вирішальну роль для успішного розвитку біржової торгівлі. До кінця ХІХ-го ст. століття ф’ючерсні контракти, в основному, були стандартизовані, розроблені правила торгів, сформувалася система клірингових розрахунків та процедура доставки товарів.
Саме завдяки поширенню ф’ючерсів на біржу прийшли спекулянти – особи, прямо не зв’язані з виробництвом та торгівлею. Це були люди, що бажали за допомогою біржі ризикнути і збільшити свої доходи від основної роботи: юристи, лікарі, службовці. Вони використали суттєву різницю між ф’ючерсним контрактом і форвардним, а саме можливість його погашення (ліквідації) шляхом зустрічної (офсетної) угоди — купівлі проданого контракту або продажу купленого на той же місяць поставки.
При правильному прогнозуванні зміни ціни контракту можна було отримати суттєвий дохід, який приваблював спекулянтів. Вони почали відігравати одну з найважливіших ролей на біржі, завдяки їм збільшився приплив капіталу, зменшилися цінові коливання.
Питання біржової спекуляції надзвичайно актуальне, неоднозначне трактується у вітчизняній економічній літературі, тому в одному з розділів підручника спробуємо проаналізувати це явище і обґрунтувати доцільність його впровадження на біржовому ринку України.
Наприкінці ХІХ-го – початку ХХ-го ст. кількість товарних та фондових бірж зростає. Формується асортимент біржових товарів, широко котируються контракти на м’ясо, зерно, каву, бавовну, срібло, золото, нафту, ліс тощо.
З руйнацією Бреттон-Вудської системи міжнародні фінансисти відчули гостру необхідність виробити механізм страхування цінових коливань, пов’язаних із коливанням курсів іноземних валют. На ринку ф’ючерсних контрактів з’являються фінансові інструменти, а саме: відсоткові ставки за кредити, векселі, облігації, акції, індекси акцій фондових бірж.
З 80-х ХХ-го ст. років до біржової практики додаються опціони. Все це відчутно змінює характер біржової торгівлі. На біржі, крім спекулянтів, з’являються хеджери, які намагаються застрахувати капітали та інвестиції своїх клієнтів від можливих втрат на фінансових ринках. Ф’ючерсний ринок дає роботу величезній армії професіоналів, а всьому населенню – найоперативнішу інформацію про прогнозні ринкові ціни, що суттєво знижує ціновий ризик, допомагає захистити від інфляції доходи бізнесу та населення.