• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Порівняльне літературознавство

4.1. Переклад і його різновиди

Переклад - це відтворення тексту іншою мовою, перекодування його з мови оригіналу на мову сприймача. В сучасному світі розвиваються науковий, технічний, діловий, мистецький (художній) та інші види перекладу, які виконують інформативну, просвітницьку, культурну, естетичну функції. Розрізняють такі форми перекладу, як усний (у тому числі синхронний), письмовий, опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника - перекладу цього тексту на третю мову), автоматичний (машинний). Відома також класифікація Романа Якобсона, котрий у праці «Про мовознавчі аспекти перекладу» (1958) виділив три види перекладу: внутріиіньомовний (інтерпретація вербальних знаків іншими знаками тієї ж мови, як-от у метафразі - прозовому переказі змісту поетичного тексту), міжмовний (інтерпретація вербальних знаків однієї національної мови засобами іншої мови, наприклад переклад Шекспіра французькою чи українською), міжсеміотичний (інтерпретація вербальних знаків засобами невербальних знакових систем, скажімо, екранізація літературного твору).

Мистецький (художній) переклад - це відтворення літературного тексту засобами іншої мови з якомога повнішим збереженням його мистецьких якостей.

Існують неоднакові ступені наближення до оригіналу, різні типи «присвоєння» іншомовних текстів - власне переклад, переспів, адаптація, переробка тощо, кожен з яких виявляє певне співвідношення свого і чужого. Скажімо, опускання епізодів та розширення тексту, забарвлення його іншим стильовим і національним колоритом, зміна епохи, місцевості, імен персонажів та інші значні відхилення характерні для переспіву й переробки, які творчо змінюють оригінал відповідно до концепції інтерпретатора, а також адаптації — суто ужиткового пристосування стилістики, композицій «а-змісту оригіналу до культурно-історичних, вікових, професійних особливостей і естетичних уподобань читацької авдиторії. Така практика поширена в жанрі байки (сюжети Езопа у переробках Лафонтена, Лессінґа, Красіцького, Крилова, Глібова), в галузі сучасної молодіжної та навчальної лектури (адаптації для дітей романів «Ґарґантюа і Пантаґрюель», «Робін- зон Крузо», «Мандри Ґуллівера» та інших популярних творів).

Адаптація, переспів, переробка - це межові явища між рецепцією і перекладом, бо перекладач вільно трактує оригінал відповідно до власних творчих інтенцій. Численні переклади Горація у російській (Ломоносов, Фет, Брюсов, «Пам´ятник» Державіна, «Пам´ятник» Пушкіна) та інших літературах, багато перекладів «Міньони» Ґете мають характер адаптації чи переспіву. Адаптацію трактують як наближення оригіналу до власної літературної традиції за допомогою різноманітних засобів, як-от: випущення епізодів, розширення тексту, надання йому ознак національного колориту. Ця тенденція була особливо поширена в добу романтизму. Саме так за «Ленорою» (1773) Г.-А. Бюргера постала «Світлана» (1812) В. Жуковського (водночас російський поет дав і точний переклад цього твору), а на основі балади Жуковського постала «Маруся» (1829) А. Боровиковського. Ознаки адаптації мають переспіви П. Гулака-Артемовського: його романтична балада «Рибалка» («Вестник Европьі», 1827) була талановитим переспівом балади Ґете, а «Твардовський» («Вестник Европьі», 1827) - переспівом романтичної балади «Пані Твардовська» А. Міцкевича, здійсненим у бурлескному стилі.