Історичне краєзнавство
2. Археологічні дослідження на території Україні
Одним із перших археологічних досліджень на території України вважають розкопки Десятинної церкви у Києві в 30-х роках XVII ст., проведені з ініціативи митрополита П.Могили. А перші наукові розкопки в Україні були здійснені поблизу с. Кучерівка, де в 1763 р. за наказом Новоросійського губернатора О.Мельгунова розкопали скіфський курган.
У 1771 р. російський сенат дав вказівку землемірам відзначати на топографічних планах залишки старовинних курганів, руїн, валів тощо, завдяки чому багато археологічних пам´яток було документально зафіксовано ще у XVIII ст. Велике значення мала також організація "вчених подорожей", у тому числі й по Україні. Результати таких подорожей відбиті, наприклад, у публікаціях академіка П. Палласа (їздив по Криму в 1793-1794), англійської письменниці Марії Гюртрі, яка побувала в Південній Україні, у творах "Дозвілля кримського судді" П.Сумарокова (1803-1805), "Подорожі по Тавріді в 1820 р." І.Муравйова-Апостола.
У 1821 р. відомий поет В.Капніст після подорожі по Криму звернув увагу міністра народної освіти Росії А.Голіцина на руйнування археологічних пам´яток. У відповідь на це до Криму були відряджені академік Е.Келер та архітектор Е.Паскаль. Після поїздки вони домоглися від уряду асигнувань для реставраційних робіт у Керчі та Херсонесі.
Першими археологами тоді виступали не науковці, а військові. Й серед них - дослідник керченських курганів начальник флотилії Н.Патініоті (1812), катеринославський генерал-губернатор В.Каховський, який описав старовинні руїни між Південним Бугом і Дністром. Розкопками займалися здебільшого іноземці, що перебували на російській службі й були обізнані з досягненнями археології в Європі. Це, наприклад, грек П. Ніковул, голландець І. Бларамберг (Одеса), француз П.Дюбрюкс (Керч). Останній у 1811 р. почав дослідження пантікапейського некрополя.
Важливим етапом у розвитку археології в Україні було створення гуртка археологів в Одесі, до якого входили І. Стемпковський, І. Бларамберг, А. Левшин та ін. Бларамберг одним із перших визначив місце розташування Неаполя Скіфського (під Сімферополем) і надрукував у Парижі в 1822 р. працю, що знайомила європейську науку зі старожитностями Тавриди.
В 1839 р. було створено Одеське товариство історії та старожит- ностей - одне з перших наукових історичних товариств в Європі. Воно видавало "Записки Одесского общества истории и древностей" (з 1844 по 1919 рр. вийшло 33 томи), реставрувало археологічно-архітектурні пам´ятки тощо.
В 1824 р. в Києві почалися розкопки Десятинної церкви. В 1838 р. були розкриті руїни Золотих воріт. У 1834 р. в Києві відкрився університет, а через рік у ньому вже діяв "Тимчасовий комітет пошуків старожитностей". Зібрані ним знахідки надходили до Київського університету, де 17 березня 1837 року був організований археологічний музей. У 1859 р. була заснована Археологічна комісія (діяла до 1917). Поряд із розкопками проводилося й вивчення історії Києва. Активну діяльність із фіксації археологічних пам´яток України розгорнула створена в 1843 р. у Києві Тимчасова комісія для розбору стародавніх актів. В 1845-1846 рр. співробітником цієї комісії був Т.Шевченко. Це йому належать слова: "Люблю археологію - таємничу матір історії". Шевченко зафіксував чимало стародавніх курганів, пам´яток козацької старовини, в тому числі й руїн столиці Б.Хмельницького - Чигирина. Шевченко був знайомий і подорожував Україною з О.Капністом, який зі своїм батьком - В.Капністом - створював програму збереження античних пам´яток Криму. Серед знайомих поета були також відомі археологи та історики І.Забєлін, М.Іванишев, О.Вельтман, П.Шафарик.
Археологічні дослідження другої половини XIX ст. - початку XX ст. охопили майже всю територію України. Археологія стала однією з провідних навчальних дисциплін в університетах Києва, Одеси, Харкова, Львова. Почалося дослідження пам´яток епохи палеоліту, трипільської культури, курганів епохи міді, бронзи, розкопки античних міст Північного Причорномор´я. Досліджувалися городища раннього залізного віку, скіфські, так звані "царські" кургани - Чортомлик, Солоха та ін., слов´янські та давньоруські пам´ятки (Чорна могила в Чернігові).
Після революції 1917 р. археологічні дослідження не припинилися. В 1918 р. на Полтавщині виникло Українське наукове товариство дослідження й охорони пам´яток старовини та мистецтва, що ви давало свої "Записки". В 1919 р. була створена Комісія зі складанню археологічної карти України - перша археологічна установа Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). В той же час у Києві продовжувало працювати Українське наукове товариство зі спеціальною секцією археології.
Найдавнішим істориком на території України вважається один із античних науковців Сириск. У 1908 р. на території античного міста Херсонес, археологи знайшли стелу з текстом III ст. до н.е. Напис вдалося розшифрувати, і з´ясувалося, що стелу було встановлено на честь херсонесіта Сириска, сина Геракліда, увінчаного за історичні дослідження золотим вінком Нині стела зберігається в Херсонеському історико-архітектурному заповіднику в Севастополі.
В 1921 р. у складі ВУАН була організована Археологічна комісія - вища наукова установа республіки в галузі не тільки археології, а й мистецтвознавства, архітектури, музеєзнавства, етнографії.
В 1923-1924 рр. її перетворили на Всеукраїнський Археологічний комітет (ВУАК), котрий одночасно був головним органом української науки у справі охорони та реставрації стародавніх пам´яток. Комітет мав широке представництво як в Україні, так і за кордоном.
Масштабні польові й дослідницькі роботи розгорнула Одеська комісія краєзнавства (1923-1930), яка видавала свій "Вісник...". В 20- 30-х рр. ВУАК організував дослідження пам´яток різних епох, в тому числі неолітичної стоянки на р. Смячка (поблизу Новгород-Сіверського), території, прилеглої до Софійського собору в Києві, трипільських поселень. Тривали розкопки Ольвії, античного поселення на о.Березань, ранньослов´янських і давньоруських старожитностей.
Крім ВУАКу, в структурі АН УРСР діяв Кабінет антропології ім. Ф.Вовка, заснований у 1921 р. В 1934 р. на базі ВУАКу і Кабінету антропології був створений Інститут історії матеріальної культури. В 1938 р. він був реорганізований в Інститут археології АН УРСР (нині - Інститут археології АН України).
В повоєнні роки Інститут археології, крім польових експедицій та широкомасштабних розкопок, підготував історію розвитку археології та спеціальну археологічну бібліографію пореволюційного періоду в СРСР та Україні: "Нариси стародавньої історії Української РСР"; "Археологія Української РСР (1918-1980)", "Археологія Української РСР (1971-1975)".
Крім Інституту археології АН України, археологічні дослідження в нашій державі проводять й інші установи Академії наук: відділ археології Інституту суспільних наук у Львові, Інститут зоології АН України, Археологічний музей АН України (Київ), Одеський археологічний музей АН України, а також наукові колективи університетів, педагогічних інститутів, музеїв Міністерства культури України.
У березні 2004 року Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про охорону археологічної спадщини". Цей Закон регулює відносини, пов´язані з охороною археологічної спадщини України - невід´ємної частини культурної спадщини людства, вразливого і невідновлюваного джерела знань про історичне минуле нашої країни. Закон також визначає права та обов´язки дослідників-археологів, державних та наукових установ, міжнародне співробітництво щодо археологічної спадщини, подає науково обґрунтовану термінологію багатьох понять, таких як археологічні розкопки, розвідка, дослідження, наукова експертиза, пам´ятки археології тощо.
Закон про археологічну спадщину має допомогти краєзнавцям у вивченні історії свого краю, їх співробітництві з археологами-дослідниками, організувати охорону та збереження археологічних пам´яток, вести роботу з так званими "чорними" археологами.