• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історичне краєзнавство

РОЗДІЛ ХІІ. ІСТОРІЯ ПОДОРОЖІ ІМПЕРАТРИЦІ КАТЕРИНИ ІІ НА ПІДВЕНЬ УКРАЇНИ

У 1768 році почалася російсько-турецька війна. В районі Причорномор´я діяли дві армії: перша, основна, кількістю 80 тис. чоловік під командуванням князя А.Голіцина і друга, допоміжна, (40 тис. чоловік), на чолі якої стояв граф П.Румянцев.

У складі першої було 3 тис. козаків Переяславського, Прилуцького і Київського полків; у другій - 6 тис. козаків Чернігівського і Ніжинського полків під орудою полковників Петра Милорадовича, Петра Розумовського і бунчукового товариша Олександра Безбородька.

Перша армія повинна була наступати на Хотин і взяти фортецю. Ця операція намічалася на квітень. Військо другої - на ріку Буг і там прикривати тил і комунікації Голіцина.

У березні в Ніжині Румянцев провів нараду з офіцерами свого штабу і київським генерал-губернатором Ф.Воєйковим про плани

майбутньої кампанії. А в квітні армія, зосереджена в Кременчуку, виступила на південь.

Розумовський Петро Іванович (7-1771) зробив військову кар´єру, дякуючи родинним зв´язкам з фаворитом імператриці Єлизавети. Виховувався в Петербурзькому кадетському корпусі, після якого деякий час перебував на військовій службі.

У 1751 р. іменним указом імператриці одержав звання полковника і був зарахований на службу при Олексієві Розумовському. У 1753 р. за поданням гетьмана Розумовського призначений ніжинським полковником. Через рік одружився на дочці Переяславського полковника Сулими - Пелагеії.

Під час російсько-турецької війни 1768 року брав участь разом з полком у поході по Бесарабії. В 1771 р. помер і був похований у Ніжині в Хрестовоздвиженській церкві (на Магерках).

Територія Оттоманської Порти з приналежним їй Кримським ханством охоплювала все побережжя Чорного моря з заходу і з півночі. Кримський хан, вибравши своєю резиденцією на час війни Каушани за Дніпром, мав сухопутне сполучення з Кримом дорогою, яка йшла через усе узбережжя до самого Перекопа. Румянцев вважав, що саме на ній і треба нанести перший удар.

Збираючись на війну, граф взяв до себе в помічники Олександра Безбородька, якому симпатизував і довіряв. Призначивши наказним полковником, Румянцев доручає йому Ніжинський полк і похід за Дніпро, створивши цим самим враження, що саме тут готується наступ. Такий план мав на меті допомогти першій армії взяти Хотин. При нанесенні удару козаки керувалися принципами раптовості, швидкості та натиску.

Пізніше О.Безбородько писав імператору Павлу про свою службу так: "... Командуя сперва нежинскимъ полкомъ, а потом, имея подъ начальствомъ лубенскій, миргородскій и компанейскіе полки, находился въ походахъ на Буге и между Буга и Днестра".

Хотин було взято; командувати першою армією доручили Румянцеву, другою - графу Петру Паніну. (Безбородька Румянцев забрав із собою, а керування Ніжинським полком знову перейшло до полковника Петра Розумовського).

У складі другої армії Ніжинський полк у 1770 році брав участь у поході по Бесарабії і здобував турецькі фортеці: Бендери, Аккерман (Белгород-Татарський) і Татар-Бунар.

Шановний читачу, згадай походи козаків проти Буджакської орди - це саме та територія.

У цей час перша армія звільнила Бесарабію, Молдавію і частину Румунії.

У 1771 році друга армія під командуванням Василя Долгорукова рушила в похід на Крим і в "оному році... весь Кримський півострів, - писав Ригельман, - з усіма його містами повойований і взятий під володіння російське". Після цього Долгорукий залишив у Тавриді тільки окремі вартові полки, а з рештою війська пішов на Очаков і Кінбурн, звідки ще треба було вигнати ворога.

У 1773-1774 рр. перша армія успішно діяла в Болгарії, а корпус О.Суворова, перейшовши Балкани, рухався до Константинополя. Турецький уряд капітулював.

У липні 1774 р. в містечку Кючук-Кайнарджи було підписано мирну угоду, за якою Росія здобула вихід у Чорне море. До неї переходили Азов, Керч, Єникале, Кінбурн. Вона могла будувати на Чорному морі свій флот. Російські торгові кораблі одержали право проходу через протоки. Кримське ханство ставало незалежним під Туреччини. Порта виплачувала Росії 4 млн руб. контрибуції. Південна Україна і Росія віднині убезпечувалися від татарських наскоків.

Відрив кримського ханства від Туреччини не влаштовував значну частину кримської знаті. На початку 1775 р. вона привела до влади Девлет-Гірея, який в своїй політиці орієнтувався на Туреччину. Остання підтримувала його: припинила виплату контрибуції, відновила призначення в Криму суддів і митних чиновників, а в 1776 р. зажадала повернути їй Кінбурн.

У відповідь Росія ввела свої війська в Крим і підтримала претендента на ханський престол - прибічника російської орієнтації Шагін- Гірея.

У воєнній кампанії 1776 р. брав участь і Ніжинський полк під командуванням полковника Андрія Жураховського. В "Ніжинському літописі" є згадка про цю подію. "ЗО травня 1776 выступил полкъ Нежинский козачий на пограничье из Нежина".

У 1777 р. Шагін-Гірей був визнаний ханом, однак уже восени проти нього підняли повстання. Скориставшись цим, турецький уряд призначив у Крим нового хана - Селім-Гірея, котрий прибув туди на турецькому кораблі. Шагін-Гірей наніс йому поразку, а султанські війська, що припливли на суднах, не наважилися висадитися, побоюючись російських військ О.Суворова.

Весною 1779 р. Росія і Туреччина підписали конвенцію, яка підтвердила Кючук-Кайнарджийську угоду. А 8 квітня 1783 р. Катерина II, пославшись на порушення Туреччиною умов мирної угоди, підписала указ про включення Криму до складу Росії.

Невдовзі після цього пішла чутка, що Катерина II особисто бажає оглянути приєднаний край. Справді, вона збиралася приїхати на південь і навіть призначила дату - квітень 1785 р. За її вказівкою було складено маршрут подорожі.

19 жовтня 1784 р. граф Румянцев-Задунайський зробив ряд розпоряджень щодо доріг, мостів, гатей і перевозів; він наказував "докласти особливе старання, щоб на станціях, де призначені обіди і ночовки, виділені були для сього кращі обивательські будинки, при яких повинно бути в запасі по чотири кубічні саджені (1 куб. сажень - 9 7122 куб. метра) сухих березових дров і по три чверті (1 чверть - 9,5 пуда) вугілля..." у жовтні 1784 р. Казенна палата розпорядилася відпустити гроші на ремонт доріг, мостів, гатей і перевозів. У Чернігів було відпущено 455 руб. 88 коп., в Березну - 359 руб. 35 коп., в Ніжин - 6 561 руб. 89 коп., у Прилуки - 350 руб. 40 коп.

Невдовзі ніжинський справник писав, що "мости і гаті в повіті до самого прилуцького мосту приведені в справність", стосовно дров і вугілля він зауважив, що "все те буде заготовлено".

На головній вулиці Ніжина, на якій починалася процесія, стояли лавки купців Подпружиннікова і Свешнікова. Намісницьке правління, "...в рассуждении прописанных от городничего резонов, дабы большая улица утиснена не была, и через то в шествий ея императорского величества не последовала б остановка ", вирішило знести ці лавки. Але оскільки купці опиралися і не хотіли підкорятися розпорядженню, то довелося питати дозволу на це у самого Румянцева. Лавки знесли.

Осінь і зима 1784 р. минули в томливому чеканні та спішних приготуваннях. Вони ще більше посилилися з настанням весни 1785 р. Але в квітні стало відомо, що подорож імператриці відкладається на

невизначений час. Минув рік. Про її приїзд нічого не було чути. Нарешті в березні 1786 р. Катерина II в листі Румянцеву назвала дату прибуття - січень 1787-го.