Соціологія
24.2. Соціально-педагогічний моніторинг: методика визначення системи показників
Розбудова різних галузей українського суспільства вимагає наявності широкого загалу творчих й неординарних особистостей. Формування гармонійної, цілісної, всебічно розвиненої, соціальної активної особистості повною мірою залежить від широкого використання інноваційних методик та технологій.
Водночас реалізація прогресивних педагогічних концепцій у реформуванні системи вищої освіти повною мірою залежить від нових та апробованих на практиці парадигм освіти.
Як свідчать результати соціально-педагогічних досліджень, надзвичайно великий потенціал у цілісному розвитку особистості, її духовного світу, морально-етичних стосунків, запитів, потреб та творчих здібностей мають мистецькі засоби. У цьому контексті соціокультурна творчість особистості виступає не лише як спосіб діяльності, але і як мета. Саме в цьому полягає здатність мистецтва формувати потребу в творчості, виступати каталізатором творчих здібностей особистості, спрямовувати молодь до творчої діяльності.
Варто підкреслити, що за допомогою творчості молодь задовольняє потребу в самореалізації й самоствердженні. Водночас залучення студентської молоді до різних видів творчої діяльності створює широкі можливості для проявів здібностей та розвитку творчої активності особистості.
Зорієнтованість особистості на внутрішній потенціал здоров´я та сили, на вільний прояв думок, почуттів, настроїв та інших гармонізуючих чинників дозволяє активізувати індивіда та створити позитивну соціально-психологічну атмосферу в студентському середовищі й подолати апатію та безініціативність молоді.
Для створення системи емпіричних показників та індикаторів рівня формування та реалізації потенціалу студентської молоді варто залучати результати соціологічних, соціально-педагогічних та психолого-культурологічних наукових розвідок діяльності виробничих, наукових, навчальних та творчих колективів. Здійснення порівняльного аналізу отриманих результатів дозволить обґрунтовано екстраполювати запропоновані концепції, моделі, методики, технології та інструментарій в інші галузі соціальної практики.
Так, емпірична "Шкала задоволеності життям" (Life Satisfaction Scales — Б. Ньюгартен, Р.Хавігхарст, Ш.Тобін) була адаптована українськими соціологами Е. Головахою та Н. Паніною і має таку структуру компонентів:
1 група показників:
Ставлення особистості до життя: ентузіазм, емоційний стан, інтерес до справи. Вищі бали визначають позитивне ставлення до справи та старанне виконання обов´язків (із високим рівнем зацікавленості незалежно від змісту занять).
Низькі оцінки репрезентують, з одного боку, — байдуже ставлення до тих справ, які вона зобов´язана виконувати, з іншого, — набуває ознак роздратування.
2 група показників:
Особливості ставлення до життя.
Високі оцінки фіксують рішучість, стійкість, спрямованість на досягнення життєвих цілей. Низькі оцінки відображають рівень пасивної адаптації до життєвих негараздів, байдуже ставлення до сьогодення, покірливе сприйняття всього, що "приносить життя".
3 група показників:
Узгодженість між поставленою та досягнутою метою.
Більш високим балом оцінюється рівень досягнення цілі, яка дуже важлива для особистості. Низький бал свідчить про те, що індивід не використовує достатньої кількості засобів для досягнення успіху в житті.
4 група показників:
Ставлення до самого себе.
Високі оцінки репрезентують адекватну самооцінку себе, своїх фізичних (зовнішніх) та соціальних (статусних) рис.
Низькі оцінки відображають слабкість, непрацездатність або взагалі байдужість особистості.
5 група показників:
Психоемоційний тонус, загальний фон настрою.
Позитивні оцінки отримують такі компоненти: оптимістичний світогляд, переважання хорошого настрою, високий рівень і душевного спокою, позитивні відгуки про інших індивідів, про різні події та вчинки. Респондент отримує від життя задоволення та адекватно його оцінює.
Сумарний бал репрезентує індекс суб´єктивного рівня задоволеності життям. Стосовно самооцінки емоційного стану в тесті уникається апеляція до соціального статусу людини та її взаємодії з іншими людьми. З іншого боку, показники виступають опосередкованими оцінками позиції індивіда в суспільстві, шо в основному містить зміст соціального самопочуття як категорії соціологічного аналізу та показників діагностики в інтегративній формі суб´єктивного аналізу стану суспільства.
Для здійснення соціально-педагогічного моніторингу в умовах вищого навчального закладу виникла необхідність розробки методик, технологій та відповідного інструментарію. У нашому дослідженні була розроблена власна методика соціально-педагогічного моніторингу, яка базується на основних компонентах сучасних соціальних технологій та має у своїй структурі елементи соціологічної технології, яка була запропонована соціологами Е.Головахою та Н.Паніною. Водночас методика була адаптована до педагогічної галузі у відповідності до специфіки навчально-виховного процесу регіонального ВНЗ. Так, для адекватної оцінки кожного компонента освітнього процесу відбиралася рівна кількість індикаторів критеріїв ефективності з метою репрезентації рівної кількості позицій кожної галузі в інтегрованому показнику. У цілому типологію індикаторів для оцінки зовнішнього середовища та визначення ефективності навчально-виховного процесу ВНЗ можна репрезентувати так:
І. Галузь соціальних зв´язків:
1. Соціально-економічна та суспільно-політична стабільність у державі і суспільстві.
2. Ступінь соціального оптимізму молоді — впевненість її в тому, що ситуація в країні буде поліпшуватися.
3. Структура норм та цінностей, які об´єднують студентську молодь.
4.Міра соціальної справедливості — надання та репрезентація об´єктивних оцінок досягнень молоді державними інституціями суспільства.
II. Галузь національних стосунків:
1.Впевненість у змозі уникнення міжнаціональних конфліктів.
2. Знання державної мови та ступінь національної самосвідомості.
3. Можливість долучитися до власної національної культури.
4. Взаєморозуміння між людьми різних національностей.
ІІІ. Соціально-політична галузь:
1.Права молодої людини в державі.
2. Наявність свобод та прав молоді — слова, совісті, міграції тощо.
3. Визначеність політичних ідеалів, орієнтацій та переконань.
4. Ступінь довіри до політичних лідерів, партій, об´єднань та рухів.
IV. Професійно-трудова галузь:
1. Рівень професійно-освітнього рівня.
2. Ступінь задоволення змістом праці (наявність місць для працевлаштування та робота за фахом).
3. Задоволення умовами та можливостями самореалізації за місцем роботи.
4. Можливість отримання додаткових заробітків.
V. Інформаційно-культурна галузь:
1. Доступність об´єктивної інформації про зміни, які відбуваються в суспільстві.
2. Рівень соціально-економічних знань, умінь та навичок.
3. Рівень політичних знань.
4. Рівень науково-технічних знань, умінь та навичок.
VI. Рекреаційно-культурна галузь:
1. Структура та зміст повноцінного дозвілля.
2. Можливості повноцінного дозвілля та відпочинку.
3. Стан здоров´я.
4. Можливості отримання медичної допомоги.
VII. Галузь міжособистісних стосунків:
1.Рівень соціально-психологічної підтримки (доброти та співчуття оточення).
2. Наявність близьких друзів.
3. Благополуччя в сімейному оточенні.
4. Підтримка близької людини.
VIII. Особистісна галузь (риси особистості):
1.Уміння та навики жити в нових суспільних умовах.
2. Впевненість у власних силах.
3. Рішучість та цілеспрямованість у досягненні власних цілей.
4. Ініціатива та самостійність у вирішенні життєвих проблем.
IX. Блок показників ефективності навчально-виховного процесу освітнього закладу можна презентувати так:
1. Рівень професійних знань, умінь та навичок.
2. Рівень інтелектуального розвитку - ерудиція, широта поглядів, евристичність.
3. Культура поведінки та професійної діяльності.
4. Ставлення до роботи (результативність виконання функціональних обов´язків).
5. Організаційно-методичні та технологічні вміння.
6. Ставлення до колег (соціально-психологічний клімат колективу).
7. Ставлення до себе, самооцінка (актуалізація власного потенціалу).
У побудові евристичної моделі повинні враховуватися стратифіковані відмінності рівнів соціального статусу в штатному розкладі колективу ВНЗ: 1 — група асистентів (бакалаври, спеціалісти); 2—викладачі без наукового ступеня (магістри); 3 - кандидати наук, доценти; 4 — професори (без наукового ступеня доктора наук); 5 — професори, доктори наук.
У побудові вибірки повинні передбачатися елементи репрезентативності: кількість років педагогічного досвіду членів вузівського колективу, їх пошуково-дослідна активність у здійсненні наукових розвідок та специфіка роботи кафедр ВНЗ — фундаментальних дисциплін, гуманітарних та профілюючих, а також додаткові характеристики праці викладачів — базова освіта, рівень комунікативної культури, захоплення, творчі вміння та навички тощо.
Представникам таких професійно-кваліфікаційних груп викладачів пропонувалося за 7-бальною шкалою оцінити ступінь важливості соціально-професійних та психологічних рис діяльності працівника ВНЗ.
У результаті аналізу вимог та пропозицій на основі рейтингових оцінок були визначені чотири групи рис, які певною мірою доповнюють показники ядра структури евристичної моделі професійного портрета викладача ВНЗ.
До першої групи можна віднести риси, які необхідні для професійної діяльності асистента, викладача: аналітичність, ерудиція, евристичність, новаторство, творчий підхід до справи, здатність до узагальнення та рівень володіння професійними знаннями.
У другій групі репрезентовані такі риси: самокритичність, оригінальність мислення, новаторство та організаторсько-методичні вміння і досвід роботи.
Третю групу складають якості, які репрезентують комунікативно-адміністративну діяльність: педагогічне вміння здійснювати керівництво колегами та студентами, навички творення позитивного соціально-психологічного клімату в колективі, уміння стимулювати, вимагати, контролювати та знати проблеми власного колективу, а також вимогливість та турбота про зростання професійно-кваліфікаційного статусу інших колег.
Четверта група складається із рис, які притаманні особистості в галузі загальної культури: духовні запити, потреби та інтереси, творчі вміння та навики, а також знання гуманітарного характеру, загальна ерудиція, навики ораторського мистецтва та вміння створювати власний імідж викладача.
Таке емпіричне "ядро" складається із групи досить тісно пов´язаних між собою показників. Але зі зниженням рівня зв´язку конкретних елементів кількість якостей, які входять до такого ядра, може бути збільшена або розширена. При зменшенні тісноти зв´язків у такій структурі шляхом експериментальної роботи були визначені ще дві, інші групи.
До такої "додаткової" групи увійшли такі риси, як вихованість, витриманість, толерантність, уміння спілкуватися з колегами та студентами, справедливість, доброзичливість та повага до іншої думки.
До другої ("резервної") групи можна також віднести професійні риси, а саме: корпоративність, гордість за власний колектив та його досягнення, власний стиль поведінки, обов´язковість, принциповість, авторитетність та енергійність.
Водночас Е.Головаха та Н.Паніна пропонують шкалу для вимірювання компонентів соціального самопочуття ("шкала задоволеності соціальними благами"), яка складається з чотирьох індикаторів:
1 — не достатньо;
2 — важко сказати, достатньо чи ні;
3 — достатньо;
4 — не цікавить.
На їх думку, у дослідженні можна використати також шкалу, яка складається із трьох елементів:
1 — не достатньо;
2 — важко сказати, достатньо чи ні (не цікавить);
3 — достатньо.
Зрозуміло, що кількісний інтегрований показник — індекс соціального самопочуття вимагає апробації в емпіричних дослідженнях, але його адаптація можлива до інших галузей життєдіяльності особистості, зокрема у здійсненні діагностики рівня духовно-творчого потенціалу студентської молоді та його фіксації за допомогою емпіричних показників.
Визначений та апробований інтегрований емпіричний індекс рівня духовно-творчого потенціалу, його зрілість, динаміка й варіативність у відповідності до трансформаційних процесів соціокультурного простору дозволяє проводити порівняльний аналіз сформованості ресурсного потенціалу особистості (рівня запитів, потреб, інтересів, життєвих планів, професійних знань, умінь та навиків, соціальної активності тощо) та здійснювати моніторинг динаміки й ефективності морально-етичного виховання молоді, результативності впливу на рівень соціального самопочуття й оптимізму молодого покоління.
Безперечно, запропоновані теоретичні та концептуальні узагальнення, соціально-педагогічні технології та практичні розробки стануть у нагоді не лише працівникам ВНЗ країни і вчителям загальноосвітніх шкіл, але й фахівцям установ та організаціям молодіжного спрямування. Упровадження методик і технологій соціально-педагогічного моніторингу в діяльність ВНЗ та інших навчальних закладів сприятиме піднесенню ваги наукових розвідок у суспільстві, що дозволить значно поглибити мотивацію процесів пізнання, навчання та спілкування учнівської і студентської молоді.
Насамкінець потрібно зазначити, що в сучасних умовах соціологічні дослідження та аналіз динамічних процесів перехідного періоду набувають надзвичайно актуального значення. Без поширення і поглиблення соціологічної діяльності, без створення відповідних соціологічних служб, центрів та інших аналітичних агенцій неможливо визначити пріоритети соціальних цілей та зробити соціальне управління більш ефективним та результативним.