Соціологія
20.2. Методологічні підходи до вивчення об´єкта досліджень
У методологічному оснащенні соціологічних досліджень чільне місце посідає проблема співвідношення емпіричних і теоретичних форм і методів пізнання. Практично ця проблема постає перед соціологами вже на етапі складання програми будь-якого конкретно-соціологічного дослідження. Варто пам´ятати, що у співвідношенні емпіричного й теоретичного не повинно бути абсолютного протиставлення. У своїй взаємодії вони утворюють єдиний процес і являють собою різні ступені і рівні наукового пізнання.
Діалектика емпіричного і теоретичного в соціології зумовлюється специфікою пізнання соціального факту.
Терміном "соціальний факт" у соціології визначають "елементарно граничний вираз того чи іншого стану соціальної реальності" [6, с. 352]. В історичному контексті потрібно згадати судження Е. Дюркгейма щодо поняття "соціального факту" [7, с. 29 — 39]. Адже своїм змістом соціальний факт відображає вузлові, стійкі закономірності результативної взаємодії людей. Ці результати можуть бути відображені в поняттях, судженнях, висновках, суперечностях тощо. Соціологічний підхід до розуміння соціального факту передбачає його розгляд в якості проблеми дослідження. У залежності від мети дослідження, носія проблеми, масштабів її поширення, тривалості дії, глибини суперечності розрізняють такі аспекти соціальних негараздів. Однією з центральних методологічних проблем конкретно-соціологічного дослідження є перетворення емпіричного соціального факту в науково-теоретичний соціальний факт проблем:
1. У залежності відмети дослідження вирізняються проблеми гносеологічного і предметного характеру; виникнення перших зумовлено браком інформації про стан і тенденції змін певних соціальних явищ і процесів; по-друге, предметні проблеми породжуються зіткненням суперечливих інтересів, наслідком чого може виникати дестабілізація соціальних інститутів.
2. За своїм "носієм" проблема може являти собою суперечність, що зачіпає інтереси соціально-демографічних, національних, професійних, політичних та інших груп, державних установ, виробничих підприємств тощо.
3. За масштабами розповсюдження соціальна проблема може мати міжнародний, національний або регіональний характер.
4. За тривалістю дії проблеми можна поділити на епізодичні, систематичні та довготривалі.
5. За глибиною суперечності можуть бути:
• Однопланові (наприклад вибори на альтернативній основі);
• Системні (наприклад зростання злочинності);
• Функціональні, породжені порушенням сталих причин-но-наслідкових зв´язків соціального я вища чи процесу (наприклад злам усталених відносин у розподілі соціальних благ при переході до ринкових принципів організації економічного життя суспільства). Методологічна чіткість при визначенні проблеми конкретно-соціологічного дослідження є однією з провідних умов його успіху. Адже залежно від обраної проблеми проводиться визначення об´єкта і предмета дослідження.
Об´єктом соціологічного дослідження може виступати носій конкретної соціальної проблеми, яка турбує соціальну спільноту, групу, а також соціальні інститути, соціальні явища та процеси тощо. Об´єкт виступає носієм суб´єктивного фактору в суспільстві, відрізняється свідомою активністю, проявом волі, наявністю інтересів, цінностей та мотивів, він часто-густо досить складний та поліфункціональний, може мати в собі суперечності, репрезентувати статистичну та вірогідну природу. Досить часто вивчати об´єкт доводиться в динаміці розвитку у взаємозв´язку з іншими об´єктами, які мають унікальний та не експериментальний характер побутування в соціальному часі та просторі [10, с. 336].
В об´єкті дослідження соціолог повинен відшукати ті його сторони і властивості, в яких у найбільш повному вигляді знаходить свій вияв суперечність, конкретна проблема, що підлягає вивченню. Ці сторони і властивості і становлять предмет дослідження. Можна стверджувати, що поняття "об´єкт" більш широке, ніж "предмет" дослідження.
Предметом дослідження може виступати окрема характеристика чи ознака об´єкта соціологічного дослідження. Таким чином, у предметі соціологічного дослідження знаходять теоретичне відображення істотні взаємозв´язки проблеми й об´єкта дослідження.
Вирішення наукової проблеми розпочинається насамперед з пошуку та визначення термінів та зазначених ними понять.
Наступний етап — встановлення взаємозв´язку та субординації понять, визначення їх місця в понятійному апараті теорії, на основі якої будується дослідження.
Потім визначаються терміни, які допомагають сформулювати гіпотези. Адже понятійний апарат теорії — це своєрідна координатна сітка, на якій можна розташувати соціальні факти та дати їм відповідну дефініцію та інтерпретацію. У різних науках понятійний апарат теорії має різний ступінь обґрунтованості та є своєрідним показником рівня розвитку науки.
Понятійний апарат надзвичайно важлива умова в перевірці гіпотез наукового дослідження. Вона здійснюється на базі емпіричного матеріалу, який був зібраний у процесі дослідження. Але для того, щоб перейти від теоретичного вивчення явищ до рівня емпіричного, потрібно здійснити таку інтерпретацію базових (ключових) понять, яка б дозволила їх порівняти з реальними фактами. Іншими словами, така процедура повинна репрезентувати кожну із складових понятійного апарату конкретного дослідження у вигляді процесу, який можна спостерігати чи діагностувати.
Першу частину такого завдання можна здійснити за допомогою методу термінологічного аналізу, другу - за допомогою методу аналізу операцій та понять.
Поняття — це відображення об´єктивно існуючого в речах та явищах і яке закріплене словом. Слово (або групу слів), яке визначає певне поняття, можна назвати терміном. Установити значення терміна важливо при аналізі змісту поняття, яке відповідає цьому терміну та відображає найбільш суттєві, важливі ознаки.
Оскільки внутрішня форма слова, а відтак і терміна, проявляється перш за все на початковому періоді назв речей та явищ, виникає потреба аналізувати терміни з урахуванням їх генезису та історичного розвитку.
Поняття — продукт тривалого історичного розвитку пізнання, їх зміст змінюється та збагачується у відповідності до поглиблення пізнання людиною об´єктивної реальності.
Метод термінологічного аналізу, який був започаткований спочатку в лінгвістиці, з часом залишаючись за своїм об´єктом лінгвістичним (слово та словосполучення), збагатився прийомами логіки, семіотики і став успішно впроваджуватися в багатьох галузях науки. Але його використання в кожній галузевій науці має свої особливості.
У соціології такий метод використовується епізодично, особливо в процесі контент-аналізу документів соціологічного дослідження. Цей метод передбачає вивчення історії становлення та розвитку понять, розкриття взаємодії термінів, визначення їх місця в понятійному апараті наукового дослідження.
Кожне наукове дослідження розпочинається із вивчення історії термінів, вивчення соціально-економічних, політичних, психологічних аспектів їх побутування та динаміки розвитку.
Насамперед потрібно зазначити про вимоги у формуванні термінологічного апарату наукового дослідження. Ці вимоги такі;
1. У процесі аналізу потрібно йти не від терміну до пояснення фактів, а навпаки, самі терміни пояснювати умовами, в яких вони створювалися.
2. Термінологічний аналіз повинен бути по можливості багатовекторним, враховувати різні джерела у його формуванні, репрезентувати, шляхом порівняння, багатозначність таких термінів у використанні в конкретному дослідженні.
3. Аналізувати терміни необхідно з погляду історії їх становлення, розглядати терміни в розвитку, простежуючи зміни їх змісту у зв´язку зі зміною історичної дійсності.
У процесі термінологічного аналізу належить досить точно виокремлювати об´єктивний зміст того чи іншого терміна від його суб´єктивних зміщень.
У науковій літературі була здійснена спроба обґрунтувати класифікацію понять у відповідності до їх універсальності:
• загальнонаукові (які притаманні всім наукам, наприклад, метод, принцип);
• міжгалузеві (наприклад, потреба, інтерес);
• конкретно-наукові (для соціології — репрезентативність, соціальний статус).
Аналіз термінів складається з таких етапів:
1. Цільове вивчення термінів, які становлять тематичну групу. Визначається спочатку базовий (ключовий) термін і терміни, які їм підпорядковані.
Для пошуку сучасних термінів використовують літературу за темою дослідження, використовують словники, довідники та інші праці щодо визначення окремих термінів та визначення невідповідності або нелогічності окремих термінів та їх визначень.
2. На цьому етапі здійснюється етимологічний аналіз, мета якого — визначення початкового значення слова (або слів), яке стало терміном. Зрозуміло, що найбільш плідний напрямок етимологічного аналізу терміна — розгляд мовного середовища, в якому відбувалося його становлення. Це дозволяє розкрити глибинний зміст терміна та його шлях подальшого розвитку. Але з іншого боку, етимологічним матеріалом потрібно користуватися досить виважено та обережно. Адже існує загроза етимологічних суміщень. Тобто, під різними термінами можна розглядати один предмет, але різні його аспекти та характеристики.
3. На жаль, часто термін продовжує репрезентувати свій минулий зміст і впливає на сучасний зміст соціального процесу чи явища. Тому словам приписується не те значення, яке є істинним, а навпаки, ситуативне, поверхове.
4. Дослідження самого терміна повинне відбуватися у всіх, без винятку, зв´язках та залежностях та з урахуванням розвитку всієї системи. Такий підхід може мати назву — контекстуального аналізу. Він вимагає від дослідника вміння визначати характер використання терміна в текстах, які створені у різні часи, вияснити специфічність його значення в мові конкретного документа, звертаючи увагу на емоційність та експресивність тексту. Адже в окремі історичні періоди термін може отримувати додаткове стилістичне значення.
У цьому випадку можна порівнювати різні терміни та їх зміст в мові українського, російського, білоруського етносу тощо.
5. Насамкінець роботи з поняттями потрібно знову уточнити їх зміст з урахуванням нових матеріалів, які були отримані на попередніх етапах у зіставленні їх із гіпотезами та пропозиціями, які в свою чергу вимагають більш лаконічного формулювання кожного поняття. Після глибокого аналізу історії виникнення окремих термінів можна переходити до процедури аналізу операцій та понять.
В основі методики аналіз операцій та понять понятійного апарату виступає процес зіставлення понять, які аналізуються та розкривають зміст елементів соціального процесу, з фактами, явищами або подіями суспільного життя.
У соціологічних дослідженнях виникає ситуація, коли при вивченні соціальних проблем дослідницька група має справу з абстрактними поняттями, які досить важко порівняти з емпіричною дійсністю. Так вивчається рівень дозвіллєвої кваліфікації молоді з метою розширення спектра форм культурологічних акцій або аналізується особистість та її діяльність у системі засобів масової комунікації та визначається рейтинг джерел інформації серед різних груп споживачів. У всіх випадках виникає запитання: "Що являє собою "дозвіллєва кваліфікація", "рейтинг джерел інформації" у рамках конкретного соціологічного дослідження.
Кожному поняттю, яке узагальнює чи абстрагує ті чи інші реально існуючі процеси, явища, події, факти, обов´язково належать відповідні їм характеристики або конкретні емпіричні еквіваленти.
Отже, процес визначення понять виступає методом, який дозволяє репрезентувати ключове поняття у формалізованому вигляді, що підлягає спостереженню або вимірюванню із конкретним змістом.
Між тим, певні поняття дуже складно порівнювати з реаліями суспільної практики. Глибина та відповідність у створенні понятійного апарату значною мірою залежить від багатьох факторів: від рівня обґрунтованості методики конкретного дослідження, теоретичної глибини аналізу проблеми, а також від рівня кваліфікації дослідницького колективу, його соціальних, психологічних та культурологічних характеристик.
З іншого боку, "розкласти" поняття на складові елементи необхідно для переходу від якісного до кількісного аналізу суспільних процесів.
Отже, пошук емпіричних показників того чи іншого поняття є процесом повернення до абстрагування. Він завершується операційним визначенням поняття, тобто визначенням правил фіксації відповідних емпіричних показників або характеристик даного поняття. Водночас необхідно намагатися зафіксувати елементи соціального процесу з певною мірою визначеності та обґрунтованості з позицій методології та методики дослідження. Адже шлях пізнання здійснюється не тільки від теорії до конкретної практики (процес, зворотний абстрагуванню), але й після завершення соціологічного дослідження (зрозуміло, на більш високому рівні), від практики до теорії (що є процесом абстрагування).
Зворотний процес — відновлення "розкладеного" на окремі елементи поняття, яке потрібне для дослідження та яке, на основі здійсненого аналізу, вже значно відрізняючись повнотою та глибиною, є досить потужним засобом у розумінні складних, багатовекторного спрямування, соціальних процесів та явищ.
Логіка аналізу операцій та понять може складатися з таких етапів:
1. Для більш повного обґрунтування поняття можна провести опитування експертів, які мають відповідну професійну підготовку та фаховий рівень. Урахування соціальних та психологічних характеристику створенні експертної групи дозволить отримати компетентну оцінку конкретного поняття чи методу його визначення. У процесі оцінки експертами конкретного поняття можна використовувати систему бальної оцінки, коли кожний експерт окремо формує свій континуум оцінювання, потім здійснюється вимірювання бальних оцінок за кожним індикатором з наступним ранжуванням (середнє арифметичне, квартальне відхилення, медіана, мода, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації тощо).
У кінцевому варіанті опитування експертів дозволяє визначити основні індикатори для надання характеристик ключового поняття та впорядкувати їх у рейтингу значимості.
Разом з тим, як свідчить досвід у проведенні соціологічних досліджень (В.О.Ядов)," спроба повністю інтерпретувати в емпіричних еквівалентах абстрактне поняття — завдання дуже складне, подекуди - неможливе" [14]. Завжди певні характеристики чи окремі елементи абстрактного поняття неможливо зафіксувати в емпіричних показниках, щось залишається, на жаль, невизначеним, "загадковим". Відтак - коли дослідник трансформує загальні поняття в запитання анкети (інколи у варіанти відповідей на них), або навпаки, від запитань анкети до загальних понять при аналізі отриманих результатів та формулюванні висновків, залишається "terra incognita", яку також потрібно аналізувати та інтерпретувати в конкретні рекомендації тощо.
2. На жаль, не завжди можливо використовувати поняття, які охоплюють усю площину дослідження. У різних дослідженнях одне і те ж поняття може бути наповнене різною кількістю складових (індикаторів), які в свою чергу залежать від багатьох параметрів: теми дослідження, його мети, специфіки тощо. Наприклад, рейтинг джерел інформації може бути різним у військових, пенсіонерів, студентів, мігрантів. Адже у них різний тип інформаційної культури, соціальний досвід, вік, освіта тощо. Тому сукупність показників може створюватися під впливом таких факторів:
A. Конкретного соціального замовлення, яке визначає напрям дослідження та його характер (прикладне чи фундаментальне).
Б. Висхідних теоретичних уявлень про структуру предмета дослідження, проблемної ситуації та перспектив її аналізу.
B. Методичних можливостей пізнавальної діяльності в галузі наукового дослідження (ступінь усвідомлення важливості та необхідності, рівень кваліфікації, досвід узагальнення результатів тощо).
На другому етапі потрібно здійснювати відбір таких понять, які б були суттєві, системні й відповідали б концепції дослідження.
3. На третьому етапі потрібно віднайти емпіричні індикатори, які дозволяють репрезентувати конкретні елементи у формалізованому вигляді та однозначно тлумачити зміст явища, дії тощо. Наприклад, візьмімо поняття "культура читання". Такий процес можна характеризувати за допомогою показників:
1. Зміст читання;
2. Кількість часу, який витрачається начитання;
3. Кількість книг, які прочитані за конкретний проміжок часу;
4. Мета читання джерел (цільове спрямування читання);
5. Складність прочитання текстів;
6. Ступінь засвоєння прочитаного матеріалу. Розглядаючи запропоновані індикатори, можна помітити, що другий та третій з них мають кількісний характер, перший та четвертий — якісний. Вони в свою чергу дозволяють визначити мету читання, отримати інформацію про рівень розвитку науки, ознайомитися з досягненнями та виявити запити й потреби читачів, систематизувати знання з метою підвищення кваліфікації.
П´ятий та шостий індикатори є якісні, тобто за допомогою їх можна вивчити змістовну, лінгвістичну та логічну структуру тексту, визначити індикатори їх складності (важкий, середній, легкий) та виміряти ступінь розуміння тексту з достатньою точністю й об´єктивністю.
Потім знову, як і на попередньому етапі, потрібно розмежовувати це поняття на окремі складові елементи. У цьому випадку потрібно досить точно надавати індикатори для різних понять та використовувати адекватні методи фіксації, інтерпретації явищ, подій тощо.
Адже кожна характеристика читання може бути визначена кількома методами:
• Кількість витраченого часу (шляхом опитування читачів та працівників бібліотеки або за допомогою спостереження в читальному залі);
• Кількість прочитаних джерел (за допомогою аналізу читацьких формулярів, опитування тощо);
• Цільове призначення відібраної та прочитаної літератури (за допомогою аналізу змісту книг, інтерв´ю чи "карток зворотного зв´язку");
Складність тексту та ступінь засвоєння прочитаного можна здійснити за допомогою одного чи декількох методів вимірювання складності тексту. Разом з тим, потрібно намагатися використовувати не один, а декілька методів здійснення контролю за достовірністю отриманих результатів. Адже вибір конкретного методу залежить від багатьох чинників: мети, завдань, специфіки дослідження.
При здійсненні аналізу конкретного документа за допомогою аналізу операцій та понять для кожного окремого дослідження потрібно розробити матрицю, в якій репрезентується процес переходу від загальних понять до емпіричних показників, з обов´язковим розкриттям методики визначення показників та їх ідентифікації з конкретним соціальним процесом тощо.