Соціологія
20.1. Соціологічні дослідження в структурі соціологічної науки
Розгляд даного розділу курсу лекцій — "Методологія та методика соціологічних досліджень" - доцільно розпочати з історичного екскурсу щодо розкриття генезису емпіричної соціології в ході розвитку соціально-історичного пізнання. У цьому плані заслуговує на увагу показ у контексті конкретно-історичного розвитку емпіричної і теоретичної соціології ролі філософів, політологів, соціологів ХІХ-ХХ століть — О. Конта, Е. Дюркгейма, Г. Спенсера, М. Вебера, В.Парето, П.О.Сорокіна, М.К.Михайловського, М.М.Ковалевського, М.С.Грушевського, М. Шаповала в подальшому становленні та розвитку соціологічної думки [1,с. 496].
Уже в рамках ретроспективного висвітлення важливих етапів становлення теорії і практики соціологічного дослідження потрібно зробити наголос на наявність тісного взаємозв´язку різних галузей соціального життя, особливо соціальних та глобальних змін і специфіки методології соціологічного дослідження.
Незалежно від світоглядних установок дослідників, теоретико-методологічними засадами емпіричної соціології та належним статусом наукового пізнання виступають гносеологічні універсалії логіки і загально соціологічні системно-функціональні закономірності історичного процесу.
Провідним методологічним елементом соціології, в якому знаходить свій концентрований вираз уся система знань даної науки, є соціологічне дослідження, У ньому можна розрізнити дві основні частини — теоретичну (концептуальну) та методичну (інструментальну). Подекуди в джерелах з емпіричної соціології зустрічається програма соціологічного дослідження, яка складається з трьох частин - теоретико-методологічної, методичної (процедурної) та організаційно-технологічної.
Методологічна функція діалектики і філософії історії, як стверджує В.П.Савельєв [7, с. 19], полягає у визначенні фундаментальних підходів до стратегії використання теоретичної частини цього методу. Ефективність цієї частини соціологічного дослідження як методу пізнання соціальної реальності визначається якістю володіння культурою діалектичного мислення та загальною теоретичною підготовкою.
Друга складова частина програми соціологічного дослідження — методична (інструментальна), тісно пов´язана з іншими елементами конкретних соціологічних досліджень, котрі завжди спрямовані на вивчення реальної ситуації, на конкретний аналіз соціальних процесів, їх залежностей та взаємозв´язків.
Надзвичайно важливе значення в соціологічному дослідженні мають також такі його компоненти, як відбір характеристик об´єкта та предмета дослідження і відповідних показників, засобів їх виміру (побудова шкал для фіксації кількісних та якісних характеристик), які дозволяють досить певно відображати й оцінювати стан соціального явища і можливості його перетворення чи трансформації у конкретній площині координат.
Продуктивне застосування методичної (або інструментальної) частини соціологічного дослідження потребує адаптації методологічних принципів шляхом наповнення їх абстрактно-універсальних форм спеціалізованим змістом. Цю функцію виконують спеціальні соціологічні теорії ("теорії середнього рівня" — Т.Мертон), які становлять безпосередньо теоретично-методологічну і методичну (процедурно-інструментальну) основу емпіричного вивчення суспільних процесів. Специфіка цих теорій знаходить свій вираз, по-перше, в тому, що вони орієнтують суб´єкт на визначення специфіки прояву загально-соціологічних законів історичного розвитку в певних, чітко обмежених у просторі й часі соціальних явищах, а по-друге, в тому, що самі ці теорії, відображаючи розвиток тих чи інших сторін соціуму, живлять і стимулюють філософію, історію, політологію, культурологію тощо [2, с. 471].
Разом з тим спеціальні соціологічні теорії ("теорії середнього рівня") виступають системою знань про соціальне в його особливому і багатоманітному існуванні, втіленому у історичних утвореннях. Провідною функцією спеціальних соціологічних теорій є переведення загальних методологічних вимог гносеології на мову конкретно-соціологічного дослідження з метою одержання вірогідних характеристик об´єкта пізнання.
Спеціальні соціологічні теорії визначають вихідні теоретичні передумови побудови дослідницької процедури, а також виконують прогностичну функцію, тобто дають змогу вирішувати завдання з формулювання наукових гіпотез [8, с. 476].
Зміст будь-якої спеціальної соціологічної теорії визначається її предметно-цільовим призначенням. Стверджувати факт створення соціологічної теорії можна лише тоді, коли, по-перше, відкриті й сформульовані специфічні закономірності розвитку груп однакових соціальних явищ і процесів; по-друге, коли відомі соціальні механізми функціонування цих явищ; по-третє, коли вироблена для опису об´єкта пізнання своя система категоріально-понятійного апарату, яка не суперечить закономірностям його розвитку як частини цілого.
Зрозуміло, що дослідження соціологічної теорії, у відповідності до твердження провідного українського соціолога В. Тарасенка, потребує як "соціального замовлення", так і адекватного методологічного відображення надзвичайно варіативних явищ та процесів суспільної практики [12, с. 21].