Соціологія
18.3. Проблеми гендерної рівності на сучасному етапі
Сьогодні ми живемо в часи швидких змін. Звісно ж змінюються і взаємовідносини між чоловіками та жінками в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Утвердження гендерної рівності — важливий напрямок в Україні за останні роки. Це питання проходить крізь всі проблеми сьогодення і є актуальним в житті кожного з нас. На суспільному рівні декларовані права та можливості особистості, незалежно від статі, реально не дотримуються, упереджене ставлення й гендерна дискримінація продовжують відтворюватися, жінки та чоловіки як соціальні спільноти загалом мають неоднаковий доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Інтеграція української держави у світове співтовариство вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправну участь у всіх сферах життєдіяльності, і, зокрема, в політиці і державотворенні. Однак, сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, змісті суть тендерних стереотипів, поширених серед населення, офіційна тендерна політика дають підстави вважати, що станеться це не скоро. Підґрунтям для такого висновку є стан тендерних відносин в економічній, соціальній, правовій та політичній сферах українського суспільства, а також стан громадської свідомості, де досі успішно відтворюється низка глибоко вкорінених тендерних стереотипів.
Соціальна дискримінація означає обмеження або втрату прав за тендерною ознакою у всіх сферах життя: трудовій, соціально-економічній політичній, духовній, побутовій. Соціальна дискримінація призводить до зниження соціального статусу і є однією з форм насилля над особистістю.
Витоки соціальної дискримінації потрібно шукати ще в стародавні часи. Вже тоді вчені та політики прикривали нерівноправне положення жінки в суспільстві дискусіями про те, чи є жінка людиною і чи має вона душу. Погляд на жінку як неповноцінну істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях стародавнього світу. Так, наприклад, Сократ говорив: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що тигрек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка" [2, с. 30].
З часів Сократа вже пройшло два з половиною тисячоліття але дана проблема не втратила свою актуальність. Це, зокрема, підтверджує і прийняття світовою спільнотою певних нормативних документів, що мають на меті зрівняння чоловіків та жінок у можливостях.
Загалом можна прослідкувати таку хронологію подій щодо вивчення світовим співтовариством становища жінок в суспільстві.
1946 p.- створена Комісія ООН для спостереження за положенням жінок і сприяння реалізації їх прав. 1975 p.— міжнародний рік жінки.
1979 р. — Генеральна Асамблея ООН приймає Конвенцію 11 Про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок". Україна ратифікувала дану Конвенцію в 1980 р.
Реальним поштовхом для активізації державної політики щодо підвищення статусу жінки в суспільстві була 4 всесвітня конференція ООН з проблем жінок (1995), яка проходила в Пекіні. Уряди країн учасниць взяли на себе зобов´язання щодо впровадження затвердженої на конференції Пекінської декларації. В ній проголошувалось:
1) в державах повинна дотримуватись рівність прав жінок і чоловіків у всіх сферах життя;
2) жінки повинні розглядатися не лише як об´єкти, але й суб´єкти змін;
3) кожне суспільство повинне використовувати модель розвитку з врахуванням тендерного фактору - розширенням вибору для жінок і чоловіків на рівній основі.
1996 р. — прийнято національний план дій на 1997-2000 pp. по покращенню положення жінок і підвищення їх статусу у суспільстві.
1997 р. — створено Координаційну раду по питаннях жінок при Міністерстві України у справах сім´ї та молоді.
1998 р. – реорганізація Координаційної ради в Раду рівних можливостей (Гендерна раду).
2000 р. — спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН приймає документ "Жінки в 2000р.: рівність між жінками і чоловіками, розвиток і мир у XXI ст."
У вересні 2000 р. на Всесвітньому саміті ООН було прийнято документ "Пакт розвитку тисячоліття", який підписав серед інших і президент України. Перспективи у цьому документі, окреслені до 2015 р. Серед Цілей Розвитку тисячоліття "Розвиток гендерної рівності та надання повноваження жінкам". Отже, Україна Серед взяла на себе зобов´язання щодо просування тендерної рівності.
Положення про рівність статей прямо чи концептуально зафіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Принцип рівноправності є підгрунттям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні й інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не розв´язує проблеми реальної рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації [11, с. 316-317].
У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в становищі жінки та чоловіка, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах суспільного життя. З 1970-х років спеціальні закони з рівних прав і можливостей ухвалено в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Німеччині та інших країнах. У руслі цих процесів намагається рухатись й Україна: протягом 1999 — 2005 років до Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи подано шість законопроектів з гендерної рівності. Проте жодного з них не підтримали депутати.
Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демократичної, соціальної та правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє тендерну політику. Державна гендерна політика — це діяльність (або бездіяльність у разі навмисного не впровадження такої політики) державних інституцій, спрямована на здійснення та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальне становище жінок суттєво відрізняється від становища чоловіків, то особливий наголос у структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться завжди на політиці щодо поліпшення становища жінок. Водночас така справедливість не унеможливлює, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики оновлення становища чоловіків стосовно формування гендерно-якісніших, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських та державних форм діяльності, долання неадекватності сприймання ними сучасних перетворень, насамперед у сфері тендеру.
Основними елементами державної гендерної політики є:
• політика щодо жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками шляхом гарантування можливостей для їх рівноправного розвитку як соціально-демографічної групи;
• політика щодо чоловіків, формування у них гендерної свідомості, культури гендерної поведінки, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;
• державно-правове регулювання гендерних відносин;
• сприяння розвиткові гендерної демократії та гендерної культури в суспільстві [11, с. 232].
Оскільки в системі відносин статей найдискримінованішими в суспільстві є жінки, то в структурі державної гендерної політики цій статі приділяється особлива увага. Державна політика щодо жінок — складова соціальної політики, спрямована на подолання гендерної нерівності в становищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного розвитку.
Однією з перешкод розвитку політичної участі жінок в органах влади залишається стійкий стереотип, який характерний як для чоловіків, так і для жінок, що політика і державне управління — це сфера чоловічої діяльності. Згідно з даними соціологічних опитувань так вважають майже 70% громадян України. Не дивлячись на це за останні роки жінки наполегливо намагаються увійти у велику політику та закріпитися на різних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів до Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік участь жінок в політичному, громадському житті України постійно зростає. Сьогодні у Верховній Раді України засідає 36 жінок, що складає 8% від загальної кількості депутатів. Отже, сучасний парламент тендерно розбалансований. Це дозволяє зробити висновок, що у своїй діяльності він буде мало перейматися тендерними проблемами країни, ухваленням тендерного законодавства. Зазначимо, що український парламент за тендерним складом знаходиться на тендерній периферії Європи і навіть Азії. Це доводить тендерний рейтинг України серед інших країн. Як свідчать дані ООН, за рейтингом щодо гендерної збалансованості в парламенті Україна займає І02-е місце серед країн світу. Для порівняння: Росія — 78, Білорусь—74, Угорщина—75, Казахстан — 73, Литва — 71 [11, с. 241].
Поява на політичній арені України жінки-лідера сталася 14 квітня 1998 p., коли парламент України обрав Ніну Карпачову Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Перша жінка-міністр в Україні Сюзанна Станік, була призначена на цю посаду у вересні 1996 р. при створенні Міністерства у справах сім´ї та молоді. Президентські вибори 1999 р. продемонстрували участь жінки-претендента на посаду президента України — Наталії Вітренко. Згідно до указу Президента України від 15 грудня 1999 р. "Про склад Кабінету Міністрів України" до нового складу увійшли дві жінки. Віце-прем´єр-міністром стала Юлія Тимошенко. Остання займала також посаду прем´єр-міністра України впродовж лютого - вересня 2005 р.
Але не зважаючи на те, що активність жінок в політичному житті України зростає, їх роль та участь у законодавчому процесі ще дуже слабка. Адже невелика кількість жінок в парламенті України не може достатньою мірою професійно впливати на процес вироблення та прийняття законів.
На місцевому рівні ситуація більш оптимістична. Статистичні дані свідчать, що чим нижчий рівень органів місцевого самоврядування, тим вони доступніші для жінок.
Які ж чинники забезпечують чоловікам переваги у входженні до владних структур? До основних таких чинників можна віднести: історичну традицію чоловічого домінування; зосередженість основної частини власності й управління економікою в чоловічих руках; обмеженість тендерного світогляду у чоловіків загалом; обмеженість політичних поглядів і пріоритетів лідерів жіночих організацій; поширення традиційних поглядів про сферу діяльності жінки як передусім "приватну", а чоловіка — як "публічну". Державна влада на глобальному й регіональному рівнях залишається чоловічим простором діяльності, де чоловік самореалізується, будуючи свою кар´єру[11, с. 241].
Загалом сходження по соціальній драбині для жінок є справою складною. Ділова жінка повинна постійно доводити собі та іншим, що займається саме своєю справою. Причиною близько 1/3 нервових зривів жінки-лідера є поєднання ролей керівника на роботі та виконавця в дома. Особливо важко молодим жінкам. їм постійно доводиться робити вибір між розумом та почуттями, тобто якщо жінка вибирає кар´єру, то перед нею закономірно постає питання "А як же сім´я?" Адже в нас побутує думка, що якщо жінка — успішний керівник, значить, вона, неодмінно є нещасливою в особистому житті. Але звичайно це більш соціальний міф ніж реальність. Думка про те, що кар´єрне зростання і сімейне щастя не сумісні, не має під собою логічного обґрунтування. Оскільки сімейне щастя і кар´єра — це різні форми реалізації особистісного потенціалу людини, які в повній мірі можуть примирятись один з одним. Однак, жінки все ж таки залишаються поки що заручниками даного стереотипу суспільної свідомості.
Західні дослідники вважають, що основною перешкодою у діловій кар´єрі для жінок, є невміння дівчат, а потім і жінок ладити між собою, грати в команді, проявляти терпіння до недоліків та вад інших людей. Ще одним недоліком є консерватизм, схильність звертати увагу на дрібниці та емоції, а не на широке поле проблеми. І нарешті, жінка-лідер досить часто демонстративно ігнорує і навіть протистоїть можливому співробітництву з чоловіками, підсвідомо оберігаючи свою "територію" від суперника іншої статі [8, с. 34].
Разом з тим, жінка має й переваги, реалізувавши які вона може стати хорошим керівником. Жінка-лідер володіє гнучким соціальним інтелектом, вона тонше відчуває нюанси взаємовідносин, в тому числі і відносин до себе. Жінки вміють добре оцінювати і прогнозувати поведінку інших людей. Вона володіє більшою контактністю і практичністю мислення. Якщо чоловік схильний будувати стратегічні плани, враховувати довгострокову перспективу, то жінка надає перевагу конкретному гарантованому результату, "тут і зараз". Жінки краще ніж чоловіки контролюють свої та чужі помилки; вони, як правило краще формулюють свої думки і виражають ідеї. Крім того, помічено, що жінка менше, ніж чоловік, реагує на залицяння та сексуальні домагання у ділових відносинах — вона чітко розмежовує роботу і розваги.
Під впливом трансформаційних процесів, які відбуваються сьогодні в країні, змінюється традиційний тип жінки-лідера. Сьогодні це яскрава особистість: вона жіночна, не жорстока, інтелектуально та фізично є активною, самостійна у рішеннях, прекрасно відчуває настрій інших. Вона готова ризикувати, цілеспрямована, впевнена в собі, адекватно реагує на критику, зауваження та образи. Вміє оперативно переключатися з однієї соціальної ролі (керівник, ділова жінка) на іншу (дочка, мати, дружина), впевнена в розумінні, підтримці та допомоги з боку чоловіка та дітей.
Щодо мотивації трудової діяльності, то найбільш вагомим з діяльності ділових жінок є матеріальний мотив, який має психологічний відтінок: їм подобається самим забезпечувати, влаштовувати своє життя і залишатись незалежними. На другому місці мотив морально-етичного плану: жінки працюють тому, що завдяки роботі відчувають себе потрібними для суспільства і не уявляють своє життя без роботи. На третьому місці — мотиви, які можна назвати "компенсаторськими": завдяки роботі жінки не відчувають себе одинокими, на роботі вони забувають про домашні та особисті проблеми.
Жінки пізно починають робити кар´єру. Досить часто лише після десяти років професійної діяльності вони насмілюються зайняти більш високе становище. Більшість жінок досить пасивні. Замість того, щоб здійснювати самостійні спроби, вони дозволяють подіям йти послідовно. Жінки-керівники зазначають, що визначальним фактором професійного успіху є їх самореалізація. В результаті вони перестають цікавиться більш істотними речами у своєму оточенні, наприклад, такими як неформальна система відносин.
Це підтверджують і останні дослідження американських соціологів щодо мотивацій чоловіків та жінок в трудових колективах [9, с. .65]. Для цього вони виділили три різних мотивації:
1- конкурентність - орієнтація на докладання всіх зусиль для досягнення успіху;
2- орієнтація на успіх - бажання виграти і уникнути невдачі;
3- орієнтація на мету — прагнення до реалізації особистісних цілей.
Провівши опитування, вчені отримали такі відмінності між чоловіками та жінками.
1 - у чоловіків порівняно з жінками вищий рівень орієнтації на успіх і прагнення до конкуренції, в той час яку жінок вищий рівень орієнтації на досягнення особистісних цілей.
2- чоловіки більше проявляють активність та досвід в колективних видах роботи.
Виходячи з сказаного, можна зробити висновок, що чоловіки більш схильні до соціальних порівнянь та орієнтовані на успіх, в той час як жінки більш зацікавлені в особистісному самовдосконаленні .
Ще одна типова різниця між чоловіками та жінками належить до поняття "особистісна стратегія". Чоловіки визначають її як досягнення поставленої мети. Коли перед ними стоїть нове завдання, вони постійно задаються питанням: "Що мені це дасть в майбутньому?" Цей розрахунок на перспективу відсутній у роздумах жінок. Вони думають лише про те, як можна краще вирішити проблему наданий момент, не враховуючи як ця проблема дасть про себе знати в майбутньому. Жінки часто зазначають, що робота дозволяє їм проявляти творчість, ініціативу, викликає поважне відношення зі сторони знайомих, друзів і близьких.
Рівноправне положення жінок в суспільстві істотно змінює традиційні уявлення про такі риси, як жіночність та мужність. Жінці-лідеру тепер більше притаманні моделі поведінки, які раніше закріплялись за чоловіками, наприклад: незалежність, здатність приймати самостійні рішення і відстоювати свою думку. Сучасний образ життя вимагає поєднання різних стилів керівництва. Сучасну жінку-лідера відрізняє, передусім, глибоке усвідомлення необхідності рівних прав з чоловіками і здатність до участі у всіх сферах суспільства. Іншою важливою рисою є визнання необхідності поєднання різних соціальних ролей — лише активної учасниці трудового і суспільного життя, але й господині дому, матері. Жінки вибирають різні варіанти поєднання цих ролей. Конкретний вибір життєвого шляху жінка робить сама відповідно зі своїми особистісними якостями, смаками, вподобаннями, обставинами життя, проте можливість такого вибору залежить від того, яку економічну і моральну підтримку нададуть їй держава і суспільство на кожному з обраних нею шляхів.
Аналіз даних опитувань 175 жінок-депутатів та державних службовців різного рівня дає можливість визначити основні перешкоди для жінок на державній службі [7, с. 87]. Зокрема, до основних перешкод жінки віднесли: матеріально-фінансові труднощі; брак часу; поєднання домашніх і службових обов´язків; існування офіційних та "справжніх" правил просування по службі; вплив традиційного оточення на робочому місці; завищені вимоги та прискіпливе ставлення до жінки-керівника; закомплексованість та відсутність впевненості у собі; складні міжособистісні стосунки з керівництвом (відсутність підтримки, розуміння). Найбільш суттєвими з них є: вплив традиційного оточення на робочому місці; подвійне або потрійне навантаження; суто професійні проблеми.
Щодо впливу традиційного оточення на робочому місці, то традиційна чоловіча культура створила три суттєвих бар´єри на шляху рівності між чоловіком та жінкою.
По-перше, робота в державній службі робить різний вплив на чоловіків та жінок. Вважається, що жінки більш відповідальні, більш точні, більш наполегливі у виконанні завдань. Але при високому освітньому рівні жінок, їх хочуть бачити залежними, корисними, вихованими та скромними виконавцями; чоловіків же закликають бути незалежними, самовпевненими, здатними до конкуренції тощо.
По-друге, жінки на відповідальних посадах вважають, що треба бути готовою до підвищених вимог порівняно з чоловіками-колегами. Жінки, як правило, повинні спочатку продемонструвати свою компетентність, в той час, коли чоловікам достатньо потенційної компетенції для підвищення або нового призначення. Існує тенденція карати жінок за їх помилки серйозніше ніж чоловіків. А це потребує підвищеної вимогливості до себе і до інших.
По-третє, що моральність та висока посада - речі не сумісні.
Щодо подвійного навантаження. За даними дослідження серед основних перешкод професійного зростання на державній службі, головною є брак часу. Опитування показало, що 85% жінок мають сім´ї, 15% самітні, 28% мають неповнолітніх дітей. Тому їм потрібно поєднувати сімейні справи з роботою. Дехто з жінок відмовляється від кар´єрного зростання тому, що не може перекласти домашні обов´язки на інших членів сім´ї. Так, дослідження, показало, що жінки, які працюють на посадах спеціалістів в органах місцевої адміністрації витрачають на сімейні та батьківські обов´язки в середньому 45-55 годин на тиждень. Жінки, що займають керівні посади, витрачають на це часу меншу — 20-25 годин. Здебільшого вони поділяють, а при необхідності можуть перекласти виконання цих обов´язків на членів своїх сімей. Тому більшість жінок у нас працюють в режимі подвійного навантаження. А це призводить до постійного емоційного та фізичного перенапруження та перевтомлення.
Суто професійні проблеми. Значна частина опитуваних протягом останніх 8-10 років не мала можливості підвищити свій професійний рівень. Тому доводиться самотужки вдосконалювати свої професійні знання та навички. А це унеможливлює просування жінок по службі. Крім того, актуальною для жінок є загроза скорочення. Вона в першу чергу стосується жінок, які працюють на другорядних посадах, і, які традиційно поступаються чоловікам у конкурентоспроможності.
Загалом, розрізняють декілька видів дискримінації статей у сфері зайнятості: в оплаті праці, при влаштуванні на роботу, при скороченні персоналу, при просуванні на посадах, у підвищенні кваліфікації. Патріархальний суспільний устрій сформував стереотип нормального сприйняття ситуації, коли в жінки немає роботи. Упереджене ставлення до можливостей жінок працювати і здійснювати кар´єру легко виправдовується завдяки дуже поширеному переконанню, що кожна жінка — це насамперед матір, людська істота, яка задля соціальної самореалізації повинна мати дітей. Усі інші соціальні ролі — другорядні, меншо-вартісні і за певних умов їх можна знехтувати.
Дискримінація жінок у сфері праці та зайнятості має свої наслідки. Класифікацію наслідків соціальної дискримінації можна виділити за певними критеріями:
1) за часом виникнення: наслідки віддаленні і безпосередні. До віддалених належать: погіршення положення жінки в суспільстві, зниження її соціального статусу; суїцидність; "вимивання" жінок із сфери управління і владних інститутів; повільний розвиток жіночого підприємництва. Безпосередні наслідки: приниження гідності жінки; психологічні стреси; посилення економічної залежності від чоловіка; обмеження самореалізації; міграції жіночої робочої сили.
2) за сферами прояву: дискримінація виробнича та побутова.
3) за зв´язками з соціальними цілями: прямі та побічні, негативні та позитивні наслідки. Щодо позитивних можна відзначити створення жіночих рухів, неурядових організацій по боротьбі з дискримінацією та насиллям, створення центрів допомоги жінкам.
Вивчаючи матеріал, який було отримано в ході опитування, експерти дійшли висновку, що жінкам дозволяє впоратися з цими проблемами, як правило, особистий оптимізм, належний освітній та професійний рівень, а також підтримка членів сім´ї, друзів.
Які зміни відбуваються в жінці, в епоху кардинальних перетворень соціуму? Жінка перестала жалітися, вона стала задавати питання, разом з тим вона визнає за собою право бути слабкою.
Таким чином, українській жінці сьогодні живеться досить нелегко, на її плечах лежить тягар економічних, соціальних та інших проблем. Жінці, жінці-матері, в першу чергу, потрібна серйозна, всебічна підтримка зі сторони держави і суспільних організацій. Інтереси жінок повинні активно лобіюватися на рівні представницьких, виконавчих, судових органів державної влади, в ЗМІ, в сфері освіти та виховання. Французький мислитель Франсуа Марі Шарль Фур´є у XIX ст. сказав: "Соціальний прогрес і зміни періодів здійснюються пропорційно прогресу жінок до свободи, а падіння соціального устрою здійснюється пропорційно зменшенню свободи жінок".