Соціологія
16.3. Нація як предмет дослідження етносоціології
Найвищою формою вияву етнічних спільностей є нація, котра виявляється одним із провідних предметів досліджень етносоціології.
Соціологів, які досліджують проблему нації, найбільше цікавлять питання щодо з´ясування сутності націй, відмінності й подібності їх до інших етнічних спільнот, чинники, що лежать в основі розбудови нації, а також час утворення націй.
Загалом, в сучасній соціологічній науці існують дві концепції щодо часу утворення націй — прімордіалізму і модернізму. Прімордіалісти (англ. primordial — первісний) вважають, що нації виникли давно, існували споконвічно. Представником цієї концепції є, наприклад, Я. Дашкевич, який обстоює думку, що українська нація почала формуватись ще за часів Київської Русі і процес трансформування слов´янського етносу в українську націю протікав дуже швидко, не зайнявши більше століття. Поряд з українською нацією, з слов´янського етносу сформувались ще дві — московська та новгородська, перша з яких, підкоривши пізніше другу, утворила російську націю [11, с. 59 — 60].
Згідно з модерністською концепцією нації почали формуватись лише наприкінці XVIII ст., після Французької буржуазної революції 1789-1794 pp. Найголовнішими рисами нації, на думку представника модерністського напрямку Е. Сміта, є історична територія, на якій формується нація, спільна історична пам´ять, спільна культура, єдині юридичні права й обов´язки всіх членів, спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території. Згідно концепції Ю. Бромлея, нації утворюються в період капіталізму, приблизно в кінці XVIII — в XIX ст. (такої ж точки зору дотримується і переважна більшість західних вчених). Серед українських вчених — представників модерністського напрямку, можна виділити Я. Грицака, котрий вважає, що початок промислового перевороту, який настав після Французької революції, сприяв переходу від сільського до міського способу життя, від багатьох розрізнених культур до єдиної універсальної культури. Це сприяло перетворенню до-національних етнічних спільнот у нації.
На думку багатьох радянських вчених, нація формується на основі декількох етносів, серед яких один є переважаючим. Чимало істориків та політологів стверджують, що територія, мова, культурні та економічні зв´язки є лише підґрунтям, на якому формується нація. Народність стає нацією лише тоді, коли в неї виникає стійка потреба в політичному, культурному, психологічному самовизначенні.
Поряд з визначенням часу утворення націй, об´єктом уваги учених виявляються чинники, що є пріоритетними в націотворенні, адже це дає можливість осягнути сутність націй.
Першою у цьому напрямку була концепція марксизму. Згідно цієї точки зору, первісний спосіб виробництва і розподілу матеріальних благ, що ґрунтувався на суспільній власності на засоби виробництва, був ідеальним підґрунтям для функціонування родів та племен. З виникненням приватної власності і переходом до класового суспільства, сталі економічні зв´язки, що були в племінній общині руйнуються, і замість племен виникають нестійкі і мало згуртовані народності. І лише утворення єдиного економічного ринку індустріальної доби веде до згуртування народності, перетворення її в націю. Таким чином, провідним чинником в утворенні нації є соціально-економічні причини, що склались об´єктивно в процесі розвитку суспільства. Отже, марксистська теорія належить до так званих атомістичних концепцій нації, сутність яких полягає в тому, що нації – утворення, яке історично склалося в силу різноманітних об´єктивних обставин, до яких відносяться спільна територія, мова, історичні традиції тощо.
На відміну від марксизму, що зосереджував увагу лише на економічних відносинах, як єдиному чиннику формування нації, багато послідовників атомістичної концепції розглядали інший важливий націоутворюючий фактор — культуру. Представником культурного напрямку в атомістичній концепції нації був Б. Андерсон. Учений вважає, що лише поява друкарства, яке дозволило масово розповсюджувати книги, сприяла формуванню національної культури, котра виступає передумовою появи націй. Підтримує Андерсона і сучасна харківська дослідниця О. Якуба, котра доводить, що етнічність є виявом культурної спадщини [ 14, с. 58]. Кожна нова ступінь розвитку етнічних спільностей являє собою більш високу ступінь розвитку культури суспільства, охоплює більше число людей і в цьому плані сприяє в більшій мірі їх об´єднанню. Отже, нація змінює народність лише завдяки вищому рівню розвитку національної культури, що є основним націоутворюючим чинником.
Натомість сучасний англійський соціолог Е.Геллнер спробував об´єднати ряд факторів у межах атомістичного підходу щодо формування націй. Учений виділяє два типи суспільств — аграрне та індустріальне. У аграрному існує чітка ієрархія верств, а тому у ньому представлена множинність культур. Перехід до індустріального суспільства руйнує станову систему, сприяє розвитку освіти, унаслідок чого виникає єдина універсальна культура, притаманна усім членам суспільства. Таким чином, у своїй концепції нації Геллнер поєднує соціально-економічні чинники з культурними.
Отже, окрім виділення одного фактора в атомістичному підході виділяють і багатофакторність, як Е. Геллнер. У такому ж напрямку працювали й окремі українські соціологи, зокрема С. Рудницький та М. Шаповал. Так, С. Рудницький розглядав націю як групу, що має ряд питомих "прикмет", до яких дослідник відносить антропологічну расовість, самостійну мову, питомі історичні традиції, питому культуру і питому спільну територію. У концепції Шаповала провідним націоутворюючим фактором є мова, яка поєднуючись на різних стадіях етногенезу з іншими факторами дає різні спільноти. Так, наприклад українські племена були лінгвістично-професійними скупченнями (мовно-хліборобськими), як спільність мовно-територіальну учений розглядає народність. Нацією ж українці стають тоді, коли почали змагатись за створення національної держави, тобто нація, за М. Шаповалом, спільність мовно-державна [11, с. 61 -62].
Альтернативною до атомістичних теорій, є суб´єктивістська концепція націй, основи якої заклав французький соціолог Е. Ренан. На його думку, нація не є сумою однакових для усіх мови, культури та звичаїв. Основу ж нації учений вбачає у бажанні індивідів належати до певної етнічної спільності, нація є окремим суб´єктом суспільного життя, об´єднана стихійною волею її представників. Таким чином, основа суб´єктивістської концепції — визнання домінуючими в утворенні нації не об´єктивних чинників, а суб´єктивного, конкретніше — національної свідомості, тобто розуміння її представниками щодо належності їх саме до цієї етнічної спільноти, відмінної від інших.
Такої ж точки зору притримувалися і окремі українські вчені, зокрема В. Старосольський та О.І. Бочковський. Так, Старосольський вважає, що націооб´єднуючим фактором є так звана "стихійна воля" [11, с. 63]. На відміну від спільнот, зв´язки між якими ґрунтувались на кровному рідстві (родина, рід, плем´я), нації притаманний зв´язок іншого типу — "ідея", що об´єднує представників нації. Об´єднуючись "стихійною волею" (національною свідомістю), нація прагне реалізувати власну ідею — оформитись політично, тобто створити свою національну державу. Отже, на думку прихильників суб´єктивістського напрямку, основними відмінностями між нацією та народністю є те, що нація, як правило, має власну державу, або принаймні прагне її утворити, а також володіє у порівнянні з попередніми етнічними спільностями набагато вищим рівнем національної самосвідомості. Отже, як доводить дана концепція, нація — це політично, державно організований народ, який відзначається високим рівнем національної свідомості.
Робилися спроби об´єднати атомістичну і суб´єктивістську концепції націй, розробити єдиний синтезований підхід до вивчення цієї етнічної спільноти. Так, харківська дослідниця В. Арбеніна вважає, що на перших стадіях етногенезу переважаючими були об´єктивні, природні фактори. Проте, на сучасному етапі, високотехнічному і політично активному, самосвідомість етнічних спільностей різко зростає, тому у сучасному суспільстві домінуючим є суб´єктивний фактор. Така думка видається доволі слушною, оскільки самоусвідомлення етносу на перших стадіях етногенезу було вкрай нечітким, скоріше йшла мова про усвідомлення причетності до якоїсь території або до родинних зв´язків. Тому це був період виділення і розвитку природно-культурних чинників етногенезу, які сприяли виходу етносу на вищу стадію розвитку. Після того, як етап становлення етносу пройшов і він являв собою стабільну соціальну систему з чітко вираженими ознаками, у таких умовах уже й могла сформуватись національна свідомість, яка міцнішала з кожним століттям і навіть десятиліттям.
Тож у чому виявляється особливість нації? Враховуючи усі концепції, переглянуті вище, можна назвати основні ознаки, що відрізняють націю від етнічних формувань, що передували їй. По-перше, значно вищий рівень національної свідомості. Незважаючи на те, що соціальні зв´язки між представниками нації не є настільки близькими, як скажімо у племені, оскільки нація є уявною соціальною спільністю, разом з тим вона виявляється набагато зґуртованішою саме завдяки національній самосвідомості. По-друге, нація є більш економічно і політично активною, що пояснюється насамперед часом утворення націй, що збігається з початком промислового перевороту, а також невід´ємним прагненням утворити власну державу. По-третє, нація є носієм більш високого рівня культури, оскільки саме вона переймає історико-культурний досвід попередніх поколінь. Самобутність культури і мови тієї чи іншої нації сприяє процесу етнічної самоідентифікації її представників, розвитку у них національної свідомості.
Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що етнічні спільності є одними із провідних соціальних суб´єктів суспільного життя, оскільки беруть активну участь у політичних, економічних і соціальних у вузькому розумінні процесах. Етнічні спільності пройшли складний шлях свого розвитку — етногенезу. Кожному періоду історії притаманні свої домінуючі етнічні спільноти, що вдосконалюючись переходять один в одного, змінюючи свою форму, що дає підстави стверджувати про неможливість зникнення етнічності як явища. Так, родова община дає початок племені, яке згодом утворює народність, котра у свою чергу формує націю, котра є домінуючою етнічною спільнотою на сучасному етапі суспільної історії. Розуміння закономірностей етногенезу дозволяє зрозуміти сутність етнічних спільностей, їх місце і роль у суспільному житті, дозволяє будувати ефективну національну політику.