Соціологія
16.2. Концептуальні підходи до вивчення етносів
Головним поняттям етносоціології є, безумовно, етнос. Ключовим питанням в дослідженні етносу до сьогодні залишається з´ясування його суті та характеру виникнення і розвитку — етногенезу.
Етногенез — процес походження, формування і розвитку етнічних спільностей, сучасних народів та націй.
Етнос є складним соціокультурним феноменом, який трактується сучасними дослідниками по-різному. Це стало причиною формування багатьох різноманітних концепцій етносів, з цієї причини наводиться чимало й визначень цього поняття.
Втім, незважаючи на розмаїття концепцій етногенезу, усі їх можна поділити на дві групи. Перша з них розглядає етнос як природне утворення, що склалось історично (Ю. Бромлей, Е. Сміт). Виникнення етносу не залежить від волі й бажань окремих людей, що є його членами. Формування етносів за цією концепцією — явище об´єктивне і невідворотне, вони є прямим продовженням розвитку роду та племені, і в свою чергу призводить до утворення нації. Згідно другої концепції утворення етносів хоча і пов´язане з процесами у природі, проте вони формуються окремими соціальними суб´єктами, тобто є штучно утвореними (Л. Гумільов, Ф. Геккманн, Е. Геллнер).
Найвідомішим представником першої концепції був відомий російський вчений, академік Ю. Бромлей, що дає таке визначення етносу [5, с. 32]:
Етнос — це стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості свого побуту, культури, мови та психіки, усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень, зафіксоване у самоназві Етнічні ознаки, на думку Ю. Бромлея, присутні різним соціальним утворенням, зокрема таким як плем´я, народність, нація. Спільність походження, спільна територія, на якій проживають представники етносу, схожість в мові та культурі, на думку вченого, призводять до усвідомлення людьми своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. Таке усвідомлення (етнічна самосвідомість) є характерною ознакою етносу і відрізняє цю етнічну спільність від роду, котрий має схожі з етносом інші чинники — єдність території, мову та культуру. З іншого боку, етнос — перша етнічна спільнота, яка характеризується тільки вищеназваними чинниками, оскільки у роді була ще й кровна спорідненість усіх його представників, чого не спостерігається за етносом. Отже в попередніх до етносу формуваннях — родах — було усвідомлення усіма представниками кровної спорідненості, а в етносі вона перетворюється на етнічну самосвідомість. Усвідомлення етносом відмінності від інших подібних до нього спільнот фіксується також у його самоназві — етнонімі. Оскільки ж кровної спорідненості між усіма представниками етносу не було, Бромлей логічно припускає, що етнос утворюється з кількох розрізнених племен, що проживають приблизно на одній території, мають певну схожість у мові та культурі, які знаходять уже свій подальший розвиток у межах етносу.
Слід зазначити, що Ю. Бромлей був радянським ученим і працював у СРСР. Тому його концепція етносів не могла суперечити офіційній марксистсько-ленінській ідеології, яка надавала першочергове значення класовим спільностям і уже другорядне - етнічним. Тому учений змушений був поєднувати власну етнічну концепцію з теорією класів К. Маркса. Так, Бромлей доводить, що рівень розвитку етнічних спільностей напряму залежить від суспільно-економічних формацій, в яких діє та чи інша етнічна спільнота. Учений вважає, що кожна з цих спільностей відповідає своїй соціально-економічній формації: роди і племена — первіснообщинній, народності - рабовласницькій та феодальній, нації — капіталізму. На вищій сходинці комуністичного суспільства грані між націями повинні поступово стиратись і всі етнічні спільності повинні злитись в одне ціле, тобто народи і нації в майбутньому повинні зникнути і створити на своїй базі якесь нове етнічне утворення.
Етнос, як бачимо, формується на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато етносів втрачають спільність території і частини їх проживають на території інших народів, де формують етнічні групи, які втім зберігають основні ознаки свого етносу.
На відміну від Ю. Бромлея, інший російський соціолог Л. Гумільов є прихильником концепції штучно сконструйованих етносів, згідно якої етноси формуються не завдяки природним чинникам, а завдяки бажанням і волі окремих осіб, осіб з харизматичною вдачею, чий вплив на інших людей важко переоцінити.
Появі етносу, згідно Л. Гумільову передують консорції та субетноси [2, с. 35]. Консорцією він називає групу людей, що об´єднуються схожою долею. До консорцій відносяться гуртки, артілі, секти тощо. Більшість з них розпадаються, проте деякі залишаються і перетворюються у субетнос. Він же, за сприятливих обставин може перетворитися у етнос. Такою сприятливою обставиною Гумільов вважає так званий пасіонарний поштовх.
Що ж це означає?
Свою концепцію Л. Гумільов побудував на ефекті, відкритому біологом В. Вернадським. Сутність його полягає в тому, що всі живі системи (а значить і соціальні системи) поглинають біохімічну енергію, яка надходить з космосу і довкілля. Ідеальний стан системи настає тоді, коли система вбирає стільки біохімічної енергії, скільки необхідно їй для життєзабезпечення.
Надлишок цієї енергії призводить до активізації системи, дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду.
Гумільов вважає, що етноси є "живими системами", оскільки складаються з індивідів — живих організмів. Як і всі "живі системи", в основі вони енергетичні. Цю форму енергії В. Вернадський назвав біогеохімічною енергією живої речовини біосфери; це енергія, що отримана рослинами шляхом фотосинтезу й потім засвоєна тваринами через їжу. Ця енергія змушує все живе розширюватися шляхом розмноження до можливої межі; Земля не переповнена живим тільки тому, що ця енергія різноспрямована, і одна система живе за рахунок іншої.
Нерівномірність розподілу біогеохімічної енергії живої речовини біосфери за тривалий історичний час повинна була відбитися на поведінці етнічних колективів у різні епохи й у різних регіонах. Якщо двигун подій — енергія, то вона повинна поводитися згідно всім енергетичним законам, тобто переходити в інші форми енергії. Ефект, вироблений варіаціями цієї енергії, проявляється в особливих властивостях характеру окремих людей, яку Л. Гумільов називає пасіонарністю. Пасіонарність (від лат. passion — пристрасть) — це внутрішнє прагнення (усвідомлене або неусвідомлене) до діяльності, спрямованої на досягнення якоїсь мети. Так, усередині VIII ст. до н. е. в Італії навколо Ромула зібралися 500 бродяг, що поклали початок римлянам; так само зібралися сподвижники навколо царя Давида в XI ст. до н.е., а люди "довгої волі" — навколо Чингісхана, барони — навколо Карла Великого тощо. Із цих і подібних до них консорцій поступово виростали спочатку субетноси, потім етноси й, нарешті, суперетноси [2, с. 49].
Більша система може створюватися й існувати тільки за рахунок енергетичного імпульсу, що робить роботу, завдяки якій система внутрішньо розвивається й здатна опиратися катастрофі. Цей ефект енергії Л. Гумільов назвав пасіонарним поштовхом. Відповідно до його спостережень, нові етноси виникають не в монотонних ландшафтах, а на межі ландшафтних регіонів і в зонах етнічних контактів, де неминучий процес етнічного змішання. Механізм цих процесів такий: вибух пасіонарності створює в багатьох індивідів, що живуть на охопленій цим вибухом території, особливий нервово-психічний настрій, що є поведінковою ознакою. Ця ознака пов´язана з підвищеною активністю, але характер її визначається місцевими умовами: ландшафтними, етнокультурними, соціальними, а також силою самого імпульсу. От чому всі етноси оригінальні й неповторні, хоча процеси етногенезу подібні.
Усього Гумільов виділяє дев´ять пасіонарних поштовхів, що охопили Європу, Азію і Африку, починаючи з XVIII ст. до н. е. (єгиптяни, хетти) закінчуючи XIII ст. н. е. (росіяни, литовці, турки-османи).
Таким чином, згідно Л. Гумільову, виникнення, розвиток і активність етносів залежить від пасіонаріїв — осіб, здатних накопичувати значну кількість енергії і які здатні йти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність захоплює лише деяких людей, причому у різній мірі. До відомих пасіонаріїв можна віднести О. Македонського, Юлія Цезаря, князя Володимира, Жанну Д´Арк, Б. Хмельницького, О. Бісмарка, Наполеона, Ю. Пілсудського, В. Леніна та інших видатних осіб, чий вплив на переважну частину своєї етнічної спільноти був вражаючим. Згідно цій же концепції, будь-яка етнічна спільність має декілька періодів свого розвитку. Спочатку кількість пасіонаріїв поступово збільшується, що робить етнічну систему стійкою, збалансованою і сильною — вона стає активною в соціально-політичному, економічному, культурному та інших напрямках суспільного життя. Досягнувши свого максимуму, кількість пасіонаріїв починає зменшуватись, що призводить до деструктивних процесів в середині системи і, врешті, вона розпадається. Потім на основі системи, що розпалась, утворюються нові і цикл розвитку системи починається спочатку. У зв´язку з цим учений виділяє кілька фаз життя етносу, а саме: поштовх, фаза підйому, фаза перегріву, надлам, інерційна фаза, фаза обскурації (затухання), гомеостаз і меморіальна фаза. Проте, окремі етноси, як-от китайці, араби, ведуть своє існування з прадавніх часів, тому що їм вдавалося "дотягнути" до наступного пасіонарного поштовху і попередній цикл, перериваючись, скажімо на фазі гомеостазу, не завершившись, дає можливість розпочатися новому циклу — знову з фази поштовху [2].
Отже, Л. Гумільов, на відміну від Ю. Бромлея, розглядає етнос не як природне утворення, а як соціальний інститут, утворений пасіонаріями. Етноси — утворення, які виникали і виникатимуть на різних стадіях суспільства, тоді як згідно теорії Бромлея вони виникли об´єктивно лише в певний період історії людства і в майбутньому їх формування не передбачається. Проте, і концепція Гумільова зберігає ознаки природного походження етносів. Хоча останні й утворюються пасіонаріями, проте поява самих пасіонаріїв залежить суто від природних факторів - вибухів енергії та її нерівномірного розподілу у живій (у тому числі й соціальній) системі.
Предметом дослідження соціології етносів крім етногенезу є також форма існування етнічних спільностей. За цим критерієм існують дві концепції етнічних спільнот. Одна з них розглядає етноси як реально існуючі групи, за якими можна спостерігати і вивчати їх, інша вважає етноси умовно існуючими групами. Перша концепція була розроблена представниками позитивістського напряму в соціології і отримала назву атомістичного підходу. Сутність його полягає в тому, що він розглядає етноси як утворення, для яких характерні певні ознаки, такі як територія проживання, мова, культура, традиції тощо. До атомістичного підходу належить і марксистська концепція, за якою етнічні спільноти розглядались через сукупність зовнішніх ознак, головною серед яких були економічні зв´язки та відносини. Представником атомістичного підходу були Ю. Бромлей, Е. Сміт, Ю. Семенов.
Багато сучасних соціологів є представниками іншої концепції, яка розглядає етнічні спільності як умовні групи. Так Б. Андерсон вважає, що єдине, що об´єднує представників етносу, це лише усвідомлення ними того, що вони належать до цієї етнічної спільноти. Будь-яка спільнота, більша за село, на думку Б. Андерсона є уявною, тому, що людина може лише уявити, що вона належить до якогось колективу або групи, але не має реального шансу зустрітися хоча б з незначною частиною представників цього колективу.