Соціологія
13.1. Предмет соціології релігії та історія и розвитку
Однією з найцікавіших галузей сучасної соціології безумовно є соціологія релігії, яка займається вивченням релігійного феномена крізь призму соціальних явищ.
Релігія є об´єктом дослідження багатьох наук, кожна з яких розглядає її під різним кутом зору. Серед таких наук, крім соціології, можна виділити філософію, історію, політологію, психологію, етнографію, культурологію.
Найперше релігія є об´єктом дослідження філософської системи знань як одна із первісних форм світогляду. Філософію цікавить особливе релігійне трактування буття, будови світу, природи і місця у ній людині. Досліджує філософія також зміст релігійного світогляду і процес генезису релігії.
Історію цікавить процес становлення та розвитку релігії, її історичні форми. Історична наука вивчає процес формування тої чи іншої релігії у контексті території її походження, розповсюдження конкретної релігійної системи та її вплив на політичні, економічні та соціально-культурні процеси.
Політологія вивчає релігію як вияв масової суспільної свідомості, що впливає на політичні процеси в державі, визначає відносини між суб´єктами і об´єктами політики. Політичні науки досліджують таким чином, функціонування різних релігійних інститутів (церква, релігійна община, секта) як суб´єктів політичної діяльності.
Психологічні науки вивчають вплив релігійних систем на психічні процеси, стани та явища як індивідуального так і масового характеру. Наприклад, психологія релігії досліджує вплив релігії на формування емоційного стану індивіда, вияву його волі, почуття нав´язливості та інших психічних станів.
Культурологія досліджує релігію як духовний феномен, як складову єдиної загальносвітової культури.
Зрозуміло, що соціологія як наука про соціальне досліджує релігію не як психічне, культурне чи духовне явище, а насамперед, як явище соціальне.
Отже можна констатувати, що об´єктом соціології релігії є дослідження релігії як соціального феномена, процесу виникнення, розвитку релігії, її місця у духовному житті суспільства.
Предметом даної галузі соціології є вивчення впливу релігії на соціальні процеси, взаємодії релігії і суспільства, духовного і соціального життя. Отож, вивчаючи ту чи іншу релігійну систему, соціологія релігії найменше переймається дослідженням її канонічного змісту, особливостями віросповідання, релігійного культу, релігійних традицій. Натомість вона вивчає релігію як організуюче начало, як форму суспільної свідомості і суспільної поведінки.
Таким чином, соціологія має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто вона вивчає релігію, доступну для спостереження, опитування, інших емпіричних методів дослідження соціальної поведінки людини: як утворюються і функціонують релігійні інститути та групи, завдяки чому вони зберігаються чи перестають існувати, які відносини складаються між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що є основою ритуальних дій тощо. Для соціології релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософії, що вивчає питання істинності чи хибності релігійних постулатів, соціологію найперше цікавить те, як ці вірування поряд з релігійними організаціями впливають на поведінку людини.
Предметом соціології релігії може бути не тільки релігійна система в цілому, а окремі релігійні організації чи групи, адже вони є самостійним суб´єктом соціального життя і соціальної структури суспільства і неабияк впливають на свідомість і поведінку особистості.
Соціологія має також враховувати і те, що індивід може стати членом релігійної групи і не знаючи тих вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути та організації можуть впливати на поведінку й поза віруваннями, навіть йти врозріз з ними, стимулюючи за тих чи інших обставин дії, що суперечать офіційному вченню, типовим прикладом чого може бути діяльність інквізиції у середні віки. Але це не означає що релігія є неусвідомленою дією. У її основі лежать певні соціальні регулятори — норми, цінності, вірування, сподівання і переваги, що надаються віруючими індивідами чи групами. Отже, важливим напрямком досліджень соціології релігії є вивчення мотивації релігійної поведінки людей.
Отже, релігія як предмет соціологічного аналізу являє собою сукупність певних структур і процесів, пов´язаних з функціонуванням її як соціального явища. Соціологія вивчає релігію як систему регуляторів соціальних зв´язків та відносин, зразків поведінки індивідів, що базуються на релігійній свідомості.
На основі вищесказаного можна зробити деякі узагальнення і дати визначення соціології релігії як відносно самостійної підсистеми соціологічного знання.
Соціологія релігії — галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен, процес її виникнення/розвитку, взаємозв´язок релігії з суспільством, соціальними інститутами і організаціями, вплив релігії на свідомість і поведінку індивідів.
Релігія займає особливе місце у культурній спадщині людства, її вплив на суспільство трактувався представниками різних наукових течій неоднозначно. В одних випадках вона вважалася ледве не панацеєю для всіх "земних (суспільних) хвороб", у інших розглядалася як "опіум для народу". Тому завдання сучасної соціології релігії є не тільки вивчення релігії як соціального інституту, а й дослідження його неупереджено. Це означає, що соціологічна наука прагне як найглибше дослідити сутність релігії як соціального феномена, і відкинувши догматизм, виявити реальні обриси впливу релігії на соціальні процеси, явища та соціальну структуру суспільства.
Як і кожна галузь соціологічних знань, соціологія релігії має власний категоріальний апарат. Серед основних категорій даної галузі соціології можна виділити такі як релігія, віра, релігійні відносини, релігійна свідомість, релігійна поведінка, релігійна діяльність, релігійні норми, релігійна психологія.
Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Проте свої витоки галузь бере ще з епохи Просвітництва. Саме тоді з´являється соціально-філософська критика феодальних відносин і церкви як соціального інституту з боку французьких матеріалістів К.-А. Гельвеція, П.Гольбаха, Д.Дідро. У їх розумінні Всесвіт безмежний і матеріальний і виник без втручання надприродних сил. Зокрема, Гольбах писав, що матерія — те, що діючи на органи чуття, викликає відчуття, а рух — спосіб існування матерії. Всесвіт же є неосяжним не завдяки Всевишньому, а завдяки єдності матерії і руху. У той же час релігія, на думку матеріалістів, є виключно соціальним явищем, яка дозволяє панівним верствам, зокрема дворянству і духовенству вводити в оману широкі маси населення. Фактично сакраментальною виступає у даному контексті фраза Вольтера, яка стосується панівних верств тогочасного суспільства — "Якби Бога не існувало, його слід би було вигадати". Така критика сприяла пробудженню зацікавленості до питань про соціальну зумовленість релігії та її роль у житті суспільства.
Одна з особливостей соціального розвитку західного суспільства у той час полягала у зростаючій складності і диференціації соціальних інститутів. У зв´язку з цим виникало питання про роль релігії у низці таких чинників, як економіка, сім´я, освіта, політика тощо, про взаємозв´язки з ними релігії і про єдність суспільства, яке розвивається шляхом зростаючої складності та диференціації. Особливої гостроти набуло питання про ставлення релігійної ідеології, тобто теології, до науки, в якій просвітники вбачали рушійну силу розвитку суспільства.
Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення, був І.Кант (1724 - 1804). Він уперше відрізнив сутність релігійного знання від його практичного застосування. Релігія, як довів філософ, несе у собі не тільки синкретичне знання, а й практичне застосування, тобто здатність впливати на соціальні процеси в суспільстві. Людина, божественна від природи, разом з тим є й істотою природною, а віра у Бога є наслідком людської моральності. Тоді логічною є не побудова держави за волею Божою, яку вона згодом доносить людям, а навпаки, побудова її на моральних засадах суспільства. Держава ж повинна захищати не релігійний догматизм, а насамперед демократичні свободи, однією з яких і є свобода віросповідання.
Початок формування соціології релігії багато в чому став можливим завдяки полеміці між філософом-ідеалістом Г. Гегелем та яскравим релігійним критиком Л. Фейєрбахом.
Г. Гегель стаючи на захист абсолютистської прусської держави доводить, що держава має спиратись на релігійні засади, бо релігійний культ закладає основи державного порядку і підлеглості, покірливості. Державу він називає виявом Божої волі на Землі. Натомість Л. Фейєрбах виступив з різкою критикою релігії. Він доводить, що виникнення релігії не стало наслідком вияву Божої волі, а лише через пошук щастя людиною. Він пише, що людина прагне бути щасливою, а тому знаходить в релігії щастя, хоче бути досконалою — знаходить в релігії досконалість, хоче бути безсмертною — знаходить в релігії безсмертя. Тільки людина, доводить філософ, є початком і кінцем релігії, і починаючи з Бога, повертається до себе. Таким чином, Л. Фейєрбах пояснив джерела витоків релігійної свідомості.
Матеріалістичні ідеї Л. Фейєрбаха, що виявились у специфічному критичному ставленні до релігії, розвивали і теоретики марксизму. К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що релігія має суто соціальну природу і є явищем історичним. Релігія породжується виключно соціальними процесами, що протікають в суспільстві, насамперед економічними. Релігія, згідно марксизму, здійснює примусовий вплив на людей, як і будь-який інший соціальний інститут. К. Маркс уперше виділив компенсаторну функцію релігії, сутність якої полягає у розумінні індивідом того, що страждання у цьому світі не даремні, вони знайдуть реалізацію у майбутньому, у царствуванні поруч з Богом.
Створення підґрунтя для появи соціології релігії стало можливим завдяки теоретичним доробкам видатних класиків соціології — О. Конта та Г. Спенсера.
О. Конт вбачає сутність релігії у служінні благу людства, його єдності. Релігія, як вважав учений, зосереджує усі прагнення людської природи і керує політикою, філософією і мистецтвом. Релігія — невід´ємна складова історичного розвитку, була його основною детермінантою під час так званої теологічної стадії, що охоплювала первісну общину, рабовласництво і феодалізм. З переходом до позитивної стадії релігія втратила своє монопольне домінування в суспільстві, проте усе ж відіграє важливу роль як зв´язуючий фактор, що об´єднує усі соціальні інститути.
Г. Спенсер визначив релігію суто соціальним явищем і виділив її соціальні функції — підсилення сімейних зв´язків, управління поведінкою людей, посилення національної єдності, виправдання інституту власності. Так само, як і Конт, Спенсер вважав, що релігія виступає зв´язуючим елементом у взаємодії соціальних інститутів.
Фундаторами соціології релігії як наукової дисципліни вважаються Е. Дюркгейм і М. Вебер.
Е. Дюркгейм, як і більшість його сучасників, розглядає релігію як суто соціальне явище. Більше того, він перебільшував роль релігійної свідомості, ототожнюючи її з соціальною свідомістю. Так, ознакою релігійної свідомості є не віра у надприродні сили, а поділ усіх соціальних явищ на два типи — світські і священні.
Аналізуючи священні символи первісних релігій, Е. Дюркгейм дійшов висновку, що священність є втіленням колективних ідей. Тому призначення релігії те ж саме, що й права та моралі — забезпечення соціальної рівноваги і стабілізації суспільства. В сучасному суспільстві патріархальний принцип колективізму знайшов своє відображення у "релігії людяності", усвідомленні цінностей окремого індивіда. Як наслідок, учений виділяє дві функції релігії - консолідуючу, бо вона забезпечує соціальну згуртованість і стимулюючу, оскільки релігія здатна забезпечити соціальний прогрес.
М. Вебер вивчає головним чином світові релігії, що допускають порівняно високий рівень соціальної диференціації, значний інтелектуальний розвиток, появу особистості, наділеної ясною самосвідомістю.
М. Вебер класифікує релігії й на підставі їхнього різного відношення до світу. Так, для конфуціанства характерне прийняття світу; навпроти, запереченням і неприйняттям світу характеризується буддизм. Деякі релігії приймають світ на умовах його поліпшення й виправлення. Такими релігійними системами є іслам, християнство, зороастризм [1, с. 404-407].
Таким чином, метод порівняння й класифікації, який використовує М. Вебер, вимагає постійного розрізнення, протиставлення феноменів релігійної свідомості. Підставою для цього в М. Вебера служать ідеальні типи, що виступають як раціональне, харизматичне й, нарешті, традиційне начала [1. с. 399].
Під цими ідеальними типами розуміються цінності: 1) етика братньої любові (добро); 2) звільнений від цінностей і суто функціональний розум, тобто формальна раціональність; 3) стихійно-екстатичний початок, харизма, основа магічних релігій (ірраціональна, стихійна сила - краса).
Без сумніву, що ці три начала — ідеальні типи, які не зустрічаються, як правило, у чистому вигляді в емпіричній реальності. Однак немає сумніву й у тому, що вони являють собою базові цінності, які так само тяжіють одна до одної й протистоять одна одній, як і сконструйовані відповідно до них ідеальні типи. М. Вебер розглядає релігію як останню основу цінностей. При цьому примирення ворогуючих цінностей, за М. Вебером, неможливо: ніяке наукове мислення не в змозі знайти достатню підставу для переваги однієї групи цінностей над іншою. Таким чином, Вебер показав, наскільки духовні цінності можуть впливати на соціальні процеси. Таку точку зору він обстоює у своїй найвідомішій праці — "Протестантська етика і дух капіталізму", де вчений яскраво демонструє процес побудови капіталізму на основі релігійної етики протестантизму.
Так само, як і М. Вебер, функціональний аналіз у дослідженні релігії застосовував і англійський соціолог польського походження Б. Малиновський (1884 - 1942), котрий займався порівнянням релігії і магії. Релігію учений розглядав як дієвий засіб у подоланні соціальних криз.
Отже, праці О. Конта. Г. Спенсера, К. Маркса, Е. Дюркгейма, М. Вебера, Б. Малиновського та інших учених стали теоретичними засадами у царині соціології релігії. Подальший розвиток соціології релігії пішов шляхом намічених її родоначальниками підходів: релігія і стабільність суспільства, релігія і соціальні зміни, релігія і соціальний прогрес.