Соціологія
Соціологія політичних партій і партійних систем
Соціологія політичних партій і партійних систем — це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних партій, механізми розвитку і функціонування партій і партійних систем.
Основним предметом дослідження даної галузі соціології політики є вивчення тенденцій функціонування і змісту діяльності політичних партій і партійних систем.
Політична партія (від лат. partio — частина, відділ) — це політична організація, найбільш політично активна й організована частина соціальної спільності, класу, що покликана виражати й захищати інтереси цієї спільності, здійснювати практичну роботу з їх задоволення.
У сучасній політологічній літературі представлений широкий спектр підходів до визначення поняття "політична партія" — від її розгляду як штабу по підготовці до чергових виборів до розуміння як апарата повсякденного впливу на маси у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Прийнято вважати, що партія є результатом перетворення волі індивідів у колективну волю, знаряддя участі громадян у формуванні політики держави [2, с. 159].
Основа діяльності будь-якої політичної партії — боротьба за завоювання політичної влади в державі й реалізація своїх програмних концепцій (економічних, ідейно-теоретичних, політичних) за допомогою законодавчої, виконавчої й судової влади. Свої програмні концепції політичні партії втілюють у життя через практичну діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї діяльності на різних історичних етапах розвитку й у різних політичних умовах.
На відміну від політичних рухів, політичні партії є більш організованим політичним об´єднанням громадян. Вищий ступінь організації партій у порівнянні з політичними рухами виявляється в тому, що партії завжди мають чітку внутрішню структуру: керівні органи (з´їзд, правління, голова, ревізійна комісія) та рядові члени партії; мають фіксоване членство - кожен член зафіксований у списку партії, і, як правило, має партійний квиток; основні цілі та завдання партії, способи діяльності та самоуправління оформлені документально — записані в статуті та програмі партії; єдиним методом боротьби за втілення нових соціально-політичних умов є боротьба за владу та її використання.
Таким чином, політична партія — це політичний рух з високим ступенем організації. Політична партія — це стійка політична організація, яка об´єднує людей із спільними інтересами, вираженими в програмних документах з метою їх реалізації шляхом заволодіння владою і здійсненням керівництва країною.
Політичні партії виникають в період переходу від феодального до капіталістичного суспільства. Процес виникнення партій є руйнуванням традиційних структур влади аристократії і заміни їх більш відкритими об´єднаннями громадян. Виникнення політичних партій було пов´язане з формуванням у результаті буржуазних революцій парламентів як форми й принципу організації й здійснення державної влади. Нинішні політичні партії різноманітні й розрізняються залежно від характеру й принципів організації, ідейних установок, соціальної бази, позиції й місця в політичній системі суспільства.
Незважаючи на те, що всі політичні партії мають багато спільних рис, водночас у них є й істотні відмінності, що зумовлюють існування різних типів партій. Політичні партії поділяються:
1. За соціальною базою на:
• класові (робітничі, селянські, буржуазні);
• міжкласові (буржуазно-поміщицькі);
• партії класоподібних груп (партії інтелігенції та інших міжкласових прошарків);
• національні;
• народні;
• релігійні тощо.
2. За способом формування і поповнення на:
• кадрові, в яких, як правило, перебуває відносно незначна кількість політично активних членів;
• масові – об´єднують широкі маси населення.
3. За умовами функціонування на:
• легальні (дозволені правлячою верхівкою і зареєстровані);
• нелегальні.
4. По відношенню до існуючої влади на:
• правлячі — ті, що перебувають при владі;
• опозиційні — партії, що протидіють правлячим.
5. За формами боротьби на:
• консервативні;
• радикальні;
• реформістські,
• революційні;
• контрреволюційні.
6. За ідеологією на:
• консервативні;
• ліберальні;
• соціалістичні;
• комуністичні;
• демократичні та інші.
Сукупність відносин між легально діючими політичними партіями називається партійною системою.
У країнах світу склалися різні партійні системи. Це зумовлено не тільки класовим характером суспільства, а й історичними традиціями, національним складом, політичною культурою населення, релігійним світоглядом тощо. Саме тому існує велика кількість типологій партійних систем, запропонованих зарубіжними та вітчизняними вченими, зокрема Л. Етстайном, Є Вятром, Дж. Сарторі, В. Євдокимовим, Є. Базовкіним. Поєднуючи класифікації партійних систем Є. Базовкіна та Дж. Сартрі можна виділити такі типи партійних систем:
1. Однопартійна система, для якої характерна провідна роль в суспільстві однієї партії. Вона поділяється на:
• суто однопартійну систему, де в країні є лише одна зареєстрована партія (Куба, Лаос);
• однопартійну систему з партією, що здійснює гегемонію, де в країні існує декілька партій, але при владі на протязі довгого часу залишається лише одна з них, решта не відіграють значної ролі в політичному житті (Китай, В´єтнам);
• однопартійну систему з домінуючою партією, де вплив однієї партії на суспільство є дещо більшим, ніж у інших партій (Індія, Мексика);
2. Двопартійна система, де дві партії по черзі змінюють одна одну при владі (США, Канада, Великобританія);
3. Багатопартійна система, де вплив на суспільство мають більш ніж дві партії. Вона поділяється на:
• трипартійну систему, при якій переважаючими в суспільстві є дві партії, проте вони не можуть формувати уряд без участі третьої, яка як правило є опозиційною до перших двох. Тому таку партійну систему називають іноді ще двох з половинною партійною системою (Бразилія, Індонезія);
• багатопартійну систему поміркованого плюралізму, при якій 3-4 партії формують коаліційний (спільний) уряд (Швеція, Бельгія, Швейцарія, Голландія, Греція, Фінляндія)
• багатопартійну систему крайнього плюралізму, де коаліційний уряд формують 5-8 партій (Польща, Чехія, Україна, Росія);
• атомізовану систему, в якій жодна партія не виявляється значно сильнішою від інших і уряд формують представники значної кількості партій (Малайзія). Як свідчить практика розвитку політичних партій в умовах демократичних режимів, загальною є тенденція спрощення партійних структур. Підтвердженням тому є розвиток партійної системи в Україні, адже на парламентських виборах 1998 року переможцями виявились 8 партій та блоків. 2002 — 6, а 2006 — 5, причому дві політичних сили (СПУ і КПУ) ледве подолали відсотковий прохідний бар´єр, незважаючи на те що його було зменшено з 4 до 3% Українське ж суспільство є поляризованим за принципом Схід — Захід, тож цілком можна припустити, що партійна система в Україні від вкрай поляризованої поступово має перейти до двопартійної.