Соціологія

Соціологія держави

Соціологія держави — це галузь соціології політики, яка вивчає проблеми походження, розвитку і функціонування державної влади, її вплив на соціальні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства.

Ця галузь соціології політики досліджує походження, розвиток і функції держави, типи і форми держав у їх взаємозв´язку з соціально-економічним ладом, склад, структуру і функції державного апарату.

Якою б держава не була за розмірами, формою правління чи територіальним устроєм, вона, з одного боку, виявляє волю домінуючої частини населення, що користується і розпоряджається державною владою, з другого боку виконує ряд важливих функцій (правову, організуючу, захисну тощо), які життєво необхідні всьому суспільству, входять в сферу політичних інтересів будь-якого члена суспільства.

Держава — це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально-неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб.

Держава як соціально-політичний інститут виникла в період розпаду первіснообщинного родоплемінного ладу, її розвиток тривав протягом тривалого історичного періоду.

Сутність держави досить змістовно відбивається в її характерних ознаках, серед яких можна виділити:

• територія – відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється у громадян;

• публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відокремлених від населення, має призначення здійснювати політичну владу та регулювати соціальні відносини;

• суверенітет – політико-правова властивість держави, що виявляється в її верховенстві, незалежності, єдності;

• механізм держави, тобто система органів і організацій, що створюються державою для реалізації її функцій і завдань;

• правові норми — загальнообов´язкові правила поведінки, які розробляє і охороняє держава і які визначають сфери соціальних відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов´язковими на рівні суспільстві і визначають можливі покарання за порушення цих встановлених правил;

• система податків — платежів обов´язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення, що встановлюються для утримання державного апарату, а також для виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров´я, соціального забезпечення тощо. Існують різні погляди на походження держави. На протязі всього періоду розвитку соціально-політичної думки виникли ряд теорій, які по різному пояснюють походження держав. Серед них можна виділити:

• теологічну теорію, за якою поява держави — це Божа воля;

• патріархальну теорію, згідно якій влада правителя в державі є продовженням влади батька в сім´ї;

• договірну теорію, яка доводить, що держава — результат договору між людьми, за яким одні погодилися підкорятися іншим, аті, в свою чергу, зобов´язалися захищати перших;

• психологічну теорію, прихильники якої доводять, що держава виникає в результаті психологічних особливостей різних людей, серед яких деякі мають психологічну потребу панувати над іншими, а деякі, ті, що не відзначаються сильною психологічною волею, потрапляють під вплив перших;

• насильницьку теорію, згідно з якою держава виникає як результат насильницького захоплення одного племені іншим;

• марксистську теорію, за якою держава виникає разом з поділом суспільства на класи;

• космічну теорію, яка трактує державу як вид суспільно-політичної організації, принесений з космосу розумними істотами.

Держава як суспільно-політична організація покликана виконувати такі функції як:

1. За соціальним значенням державної діяльності:

• основні (оборона країни, захист правопорядку, законності, охорона прав і свобод громадян);

• додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутності держави не розкривають (наприклад, зміцнення збройних сил у складі функції оборони країни).

2. За сферами діяльності:

• внутрішні — регулювання політичного, економічного і духовного життя, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів, сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу;

• зовнішні — оборона країни, підтримання міжнародного миру, забезпечення співробітництва з іншими народами та ін.

3. За тривалістю та здійсненням їх у часі:

• постійні, що здійснюються протягом усього часу існування держави;

• тимчасові, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.

4. За сферами здійснення:

• політичні;

• економічні;

• соціальні;

• гуманітарні та ін.

Ці функції в різні періоди розвитку держав виконують не однаково важливу роль.

Окремим предметом у сфері соціологічних досліджень держави є її форма. Кожна держава характеризується певною формою, яка визначає процес організації та здійснення державної влади. Форма держави поєднує три елементи: державне правління, державний устрій, політичний (державний) режим.

Політичний режим — це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада.

Розрізняють такі політичні режими:

• тоталітарний, що характеризується відвертою терористичною диктатурою, насильством, злочинними діями проти свого народу, прийняттям недемократичних законів тощо;

• авторитарний, за якого вся повнота влади зосереджується в руках небагатьох людей, чиї закони і розпорядження носять антидемократичний характер, часто характерним є прийняття фіктивних законів, методом завоювання довіри мас є брехливі обіцянки;

• демократичний, за якого вся влада зосереджена в руках народу.

Форма правління — це організація верховної влади, порядок утворення її органів, їх взаємовідносини з населенням.

Існують такі форми правління як монархія і республіка. В монархії державна влада зосереджена в руках однієї особи (монарха) і передається спадково; в республіці всі верховні державні органи обираються на певний строк. В свою чергу, монархії поділяються на абсолютні, де влада монарха є необмеженою, конституційні, де влада монарха обмежується конституцією, парламентські, в яких владу монарха обмежують органи законодавчої влади, обрані народом; республіки поділяються на парламентські, де більшими повноваженнями в прийнятті державних рішень користується законодавчий орган влади, президентські, в яких перевагу має глава держави і призначений ним уряд, парламентсько-президентські, де спостерігається рівновага в прийнятті державних рішень між законодавчими і виконавчими органами державної влади.

Державний устрій — це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між складовими частинами, а також кожної із них з державою в цілому. За територіальним устроєм держави поділяються на:

• прості (унітарні), на території яких, як правило, немає жодних автономних утворень;

• складні, які в свою чергу поділяються на федерації, де існують автономні утворення, в яких діють закони і розпорядження як всієї держави, так і ті, що прийняті місцевими органами влади; конфедерації — тимчасово утворені державні об´єднання шляхом добровільного злиття кількох незалежних держав; імперії — складні держави, утворені насильницьким приєднанням до держави інших територій, що входять до її складу з моменту приєднання і підпорядковуються їй.

Важливим предметом досліджень соціології держави є аналіз взаємовідносин держави і суспільства. На ґрунті подібної взаємодії в сучасній західній соціології сформувалась теорія громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — поняття, що використовується для позначення всіх існуючих у суспільстві неполітичних відносин тієї сторони життєдіяльності суспільства й окремих індивідів, що перебуває поза сферою впливу держави, за межами директивного регулювання й регламентації [2, с. 171]. В основі громадянського суспільства лежить життя індивідів як приватних осіб, система вільно встановлюваних ними зв´язків і відносин, розмаїття властивих їм інтересів, можливостей і способів їх виразити, здійснити. При тоталітаризмі громадянське суспільство скорочується до мінімально можливих розмірів. Розвиток громадянського суспільства передбачає утворення правової держави, покликаної захищати й здійснювати інтереси й права громадян. Прийнято вважати, що необхідними передумовами такого суспільства є ринкова економіка із властивим їй різноманіттям форм власності; множинність незалежних політичних сил; суспільна думка, що недирективно формується; вільна особистість із розвиненим почуттям власної гідності.

Держава, що виникає на основі громадянського суспільства є його офіційним вираженням. Тут єдність індивідуального і загального реалізується в єдності й взаємозв´язку індивіда й держави через громадянське суспільство. Останнє має механізм саморегуляції, що дозволяє людині реалізувати свою двоїсту природу як індивідуальної так і соціальної істоти. Воно сприяє згладжуванню протиставлення людини людині за соціальним походженням, релігійним, національним і іншим розходженням. Поступово усвідомлюються не тільки власні егоїстичні інтереси, але й інтереси різних груп. Такі інтереси не можна реалізувати безпосередньо, тому вони опосередковано виражаються у формуванні громадських організацій: профспілок, політичних партій, масових рухів і т.д.

Громадянське суспільство має потребу в державі як офіційному виразникові спільних інтересів. Оскільки така держава виражає спільні інтереси і будує свою діяльність виходячи із загальних потреб народу, вона є дійсно демократичною не тільки за зовнішніми проявами, але й по суті. Демократична державна влада заснована на балансі інтересів усього суспільства і його окремих складових. Вона виконує суспільно значимі функції, які делегуються державі, оскільки не можуть бути виконані іншими структурними елементами громадянського суспільства.

Інтегрування суспільства на основі певної ідеології, національної ідеї або ідеї лідерства (або в чистому вигляді, або в їхній комбінації) не створює діючих інструментів його саморегуляції й самофункціонування. Спроби інтеграції суспільства на ідеологізованій основі приводять до появи тоталітарної держави. Поява ідеологізованого тоталітаризму неминуче веде до придушення паростків громадянського суспільства.