Соціологія
Соціологія влади
Базовим предметом дослідження соціології політики є проблеми влади як соціального явища.
Влада — одне з основних понять політичної науки й практики, що означає відносини залежності між людьми, у яких одні можуть здійснювати свою волю, нав´язуючи її оточуючим. Іншою ознакою влади є її верховенство і монопольне право суб´єктів влади приймати авторитарні рішення, тобто рішення, обов´язкові й значимі для всіх. Крім того, влада — це організація скерованої поведінки людей, заснована на правочинній загрозі застосування сили [2, с. 47].
Основними формами влади є державна, влада в політичних партіях та громадських організаціях. Основною серед них є влада державна, так як вона розповсюджується не на окрему соціальну групу, а на усе суспільство в цілому.
Державна влада — це організація державою політичного управління суспільством. Це вища влада щодо інших видів влади у всіх соціальних утвореннях як за обсягом, так і за засобами впливу. Державна влада поширюється на всі сфери громадського життя й здійснюється державою за допомогою спеціального апарата примусу, володіє монопольним правом видавати нормативні акти, обов´язкові для всього населення держави, містить у собі такі різновиди влади, як верховна, законодавча, судова, військова тощо.
Теорія влади поєднує концепції, що пропонують різні варіанти пояснення здатності окремої особистості, групи людей, організації, партії, держави нав´язати свою волю іншим учасникам соціальної взаємодії й управляти їхніми діями насильницькими або ненасильницькими засобами й методами.
Відносинам влади пильну увагу приділяли такі мислителі, як Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі,Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Кант і багато інших філософів, соціологів і політичних теоретиків. Проблеми влади перебувають у центрі уваги й сучасної політичної соціології. Істотний внесок у розробку теорії влади внесли В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс і інші вчені.
Новий етап в соціологічному аналізі влади відкрив М. Вебер, що розумів під владою будь-яку можливість проводити усередині тих або інших соціальних відносин власну волю, навіть всупереч опору, незалежно від того, на чому така можливість ґрунтується [6, с. 56].
Підкреслюючи ключове значення влади, Т. Парсонс стверджував, що вона займає в аналізі політичних систем місце, багато в чому схоже з тим, котре займають гроші в економічних системах.
Прихильники рольової концепції влади розглядають владу як здатність або потенційну можливість людей приймати рішення, що впливають надії інших людей. Вважаючи владу атрибутом ролей у соціальній системі, представники розглянутої концепції відзначають, що в сучасному суспільстві вона, виконуючи функції контролю й управління, немислима без організаційної й інституціональної основи. При цьому основну увагу приділяють формам здійснення влади, а не її джерелам [6, с. 56].
Англійський політолог Дж. Томпсон стверджує, що аналіз феномена влади припускає скрупульозне дослідження взаємин дії, інститутів і соціальної структури, скільки ті або інші аспекти влади проявляються на кожному із цих рівнів. На рівні дії — це здатність суб´єкта влади діяти у відповідності зі своїми інтересами й цілями, втручатися в хід подій і змінювати його. На інституціональному рівні влада означає здатність надавати повноваження або іншій групи людей або інститутам приймати рішення й здійснювати їх на практиці. У свою чергу, межі цієї влади обмежуються соціальною структурою. Розглянуті аспекти влади варто відрізняти від категорії "панування " що являє собою особливий рівень відносин, який характеризуються нерівністю між класами, расами, націями й державами.
В сучасній соціологічній теорій влади розрізняють два основних підходи щодо її розуміння — структуралістський та конфліктологічний. Згідно структуралістському підходу (Т. Парсонс, Е. Шилз) влада розуміється як особлива форма відносин між соціальними суб´єктами, що ґрунтуються на пануванні — підкоренні і визначають стабільне функціонування суспільства. Конфліктологічний підхід (Р. Дарендорф) розглядає владу як можливість прийняття рішень, котрі регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.
Влада існує й функціонує не тільки в різних сферах суспільства, але й на трьох рівнях його соціальної структури: суспільному, що охоплює найбільш складні соціально-політичні відносини; на рівні окремих соціальних підсистем, що об´єднує колективи й відносини в них (громадські організації, союзи, виробничі й інші колективи), і особистому. На всіх цих рівнях влада інституціоналізується, оформляється в спеціалізованих установах (апаратах влади) і посадах, в ієрархіях правлячих сил і осіб (політичних лідерів, працівників апарату управління, органів влади). Розглянуті рівні (залежно від типу суспільства, політичного ладу тощо) поділяються на дві форми: структури легальні, офіційні, формалізовані й не легалізовані, неформальні, неофіційні (наприклад, впливові групи й особи, наближені до пануючої особи).
Сукупність зазначених рівнів і форм влади складає її загальну структуру, що набуває пірамідальної будови: у основі — суспільство в цілому, ближче до основи — панівні верстви суспільства (класи, партії або групи однодумців), що визначають політику й формують владу, на вершині – реальна або формальна влада — уряд, президент, парламент.
Таким чином, влада організується й функціонує в суспільстві на декількох взаємозалежних і взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ і організацій, керівних органів політичних партій і провідних громадських організацій; мезорівні, який утворюють апарати й установи так званої середньої ланки й місцеві адміністративні влади регіонального, обласного й районного масштабів; мікрорівні відносин між людьми, малими групами й усередині них. Середній рівень влади зв´язує дві інших системи органів управління; через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади й відповідні реакції суспільства на їх. Цей рівень концентрує основну частину політичних посадових осіб і основні кадри політичного управління.
Засоби влади — це сукупність можливостей здійснювати політику й владу й використовувати їх в інтересах суспільства або певних суспільних сил, включаючи й саму владу. Залежно від застосовуваних засобів (жорстких чи м´яких, гуманних чи репресивних) розрізняються також типи політики й влади, типи суспільства й історичні епохи. До засобів відносяться й методи здійснення політики, що також характеризують політичні режими, способи управління, відносини влади й суспільства.
Передусім, виділяють засоби, які становлять політичну практику, узагальнену в поняттях організації, регулювання, контролю, управління. Це засоби, породжені суспільством, але зовнішні стосовно політики (культурні й соціальні норми, традиції, віра, ідеологія, суспільний настрій), і засоби, що виникають у сфері політики, створювані й застосовувані владою (тобто всі види управлінських нормативних актів - накази, розпорядження, постанови тощо).
До засобів влади належать політичні знання різних типів, а саме: професійна підготовка політичних кадрів, розуміння ситуації, знання політичної теорії; політична символіка; засоби масової інформації; пропаганда; суспільні рухи і їхні прояви (мітинги, збори, маніфестації) та ін. [10, с.316]
Ефективність політики й влади в значній мірі залежить від наявності й раціонального використання всіх доступних їм засобів.
Методи політики й влади залежно від відношення до існуючого політичного ладу поділяються на революційні, реформістські й консервативні.
Функції політичної влади розкриваються в її сутності:
• формування політичної системи суспільства,
• організація політичного життя, політичних відносин, які містять у собі відносини між державою й суспільством, суспільними групами й прошарками, політичними інститутам и, an аратом і органам и державного управління, партіями, громадянами тощо;
• управління справами суспільства й держави на різних рівнях;
• управління органами влади й політичними, а також неполітичними процесами;
• контроль політичних і інших відносин і як наслідок — створення певного, характерного для того або іншого суспільства типу правління, політичного режиму й державного ладу (монархічного, республіканського), відкритого або закритого суспільства, політичної системи суспільства, що відповідає характеру політичних відносин у державі.