• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Соціологія

6.2. Суспільство як соціальна система

Серед соціологів існують різні точки зору щодо найхарактерніших сутнісних рис суспільства.

Так, Р. Марш вважав, що суспільством можна вважати соціальне об´єднання, що має наступні ознаки:

• постійна територія;

• здатність до самовідтворення;

• високий рівень розвитку культури;

• політична незалежність.

Інші соціологи (Т. Парсонс, К. Девіс, Ф. Саттон, М. Леві) вважали визначальною характеристикою суспільства самодостатність. На їх думку, самодостатнім є суспільство, яке не лише в змозі прогодувати себе, виробляючи достатню кількість товарів та послуг, здатне захистити себе від внутрішньої та зовнішньої загрози, але й створювати весь комплекс культури і пов´язану з нею інфраструктуру, а також здійснювати успішне соціальне забезпечення населення. Головною ознакою самодостатності при цьому є економічний фактор - збереження платоспроможності й здатність виплачувати борги.

Найбільш повний перелік необхідних ознак, яким повинно відповідати будь-яке соціальне об´єднання, дав відомий американський соціолог Е. Шілз:

1) об´єднання не є частиною якої-небудь більшої системи (суспільства);

2) між представниками даного об´єднання укладаються шлюбні союзи;

3) воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які є визнаними його представниками;

4) об´єднання має власну територію;

5) наявність власної назви та історії;

6) наявність власної системи управління;

7) об´єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда;

8) наявність загальної системи цінностей, тобто культури. Таким чином, в соціології під суспільством зазвичай розуміють об´єднання людей, що характеризується:

• спільною територією, яка становить основу соціального простору, в якому проживають, взаємодіють, формують і розвивають взаємозв´язки члени суспільства;

• загальноприйнятою системою норм і цінностей, системою культури, що є основою зв´язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам;

• саморозвитком, самодостатністю, саморегуляцією. Тобто має здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв´язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень;

• автономністю, суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створити для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження та самореалізації. Наявність цих елементів дає змогу трактувати суспільство як певну соціальну систему. Системний підхід до суспільства в соціології сформувався у XX ст. Зокрема, суспільство як соціальну систему розглядають Т. Парсонс, Р. Дарендорф, Дж. Тернер та інші вчені.

Основним поняттям системного підходу є поняття системи. Слово "система" походить від грецького sistema, що означає складене з частин, з´єднане. Звідси, системою називають сукупність взаємопов´язаних компонентів, які утворюють певну цілісність, єдність. Соціальна система — цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв´язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Системний підхід дає можливість відповісти на питання про походження, історичні умови і фактори виникнення суспільства, про його ієрархічну будову і основні елементи, а також про механізми функціонування і розвитку соціальної системи.

Суспільство як цілісна соціальна система складається з множини індивідів, їх соціальних зв´язків, взаємодій. Однак це не просто сума названих елементів. Інтегруючись, вони створюють нову системну якість. Внаслідок своїх інтегральних якостей суспільство набуває самостійного і відносно незалежного способу функціонування і розвитку щодо складаючих його індивідів.

Кожний з вище названих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв´язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній. А завдання соціології полягає у з´ясуванні структури суспільства, науковій характеристиці його елементів.

Отже, суспільство - це універсальний спосіб організації соціальних зв´язків і соціальної взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей, стабільний, самовідтворюваний та саморегульований.

В сучасній соціологічній літературі застосовують різні прийоми та принципи структурування суспільства.

На думку американського соціолога А.Тоффлера, структуру суспільства визначають такі компоненти:

1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу);

2) соціосфера (різні соціальні інститути);

3) біосфера;

4) сфера влади (формальні й неформальні інститути політики);

5) іносфера (системи інформації та соціальної комунікації);

6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків).

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. Саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється від хаотичного скупчення людей.

Взагалі поняття структури суспільства багатозначне. Воно наповнюється різним змістом в залежності від загально-соціологічного напрямку, в якому використовується, від тієї позиції, якої дотримується соціолог-дослідник і, нарешті, від конкретного завдання соціологічного дослідження.

В соціології розрізняють структуру суспільства в широкому та вузькому значенні.

Структура суспільства у вузькому значенні позначається поняттям "соціальна структура суспільства". Під соціальною структурою суспільства розуміється сукупність взаємопов´язаних і взаємодіючих між собою, упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільностей, верств, станів і відносин між ними.

Визначення структури суспільства в широкому значенні має два найпоширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро- і мікрорівень. По-друге, це застосування сферного членування суспільства.

Розглянемо названі підходи до будови суспільства детальніше. Макрорівень охоплює суспільство загалом, людство в цілому. На цьому рівні суспільство включає в себе культуру, соціальні інститути, основні сфери суспільної життєдіяльності. Мікрорівень, представлений сукупністю індивідів, тут розглядаються в основному міжіндивідуальні зв´язки.

Ще один спосіб структурування суспільства зумовлений тим, що між суб´єктами соціальної структури завжди мають місце певного типу соціальні відносини. Саме вони лежать в основі різних сфер суспільства, а відтак — і в основі сферного членування суспільства.

Суспільне життя відбувається в чотирьох основних сферах — в економічній, політичній, соціальній і духовній. Розподіл суспільства на чотири сфери дозволяє орієнтуватися в багатоманітності суспільних проявів.

Економічна сфера містить чотири основних види діяльності; виробництво, розподіл, обмін і споживання. Саме вона забезпечує виробництво товарів і послуг, необхідних для задоволення потреб людини. У такий спосіб вона допомагає суспільству у відтворенні існування людських істот, які є основною одиницею суспільства.

Політична сфера включає президента, уряд, парламент, місцеві органи влади, армію, правоохоронні органи, податкову службу, політичні партії. Основне завдання держави — забезпечення соціального порядку в суспільстві, вирішення соціальних конфліктів, захист зовнішніх кордонів та суверенітету країни, затвердження нових законів і т.п. Таким чином, політична сфера суспільства здійснює загальне керівництво й управління суспільством завдяки функціям прийняття рішень та мобілізації ресурсів на їх виконання.

Соціальна сфера охоплює класи, соціальні групи, нації та взаємозв´язки між ними. Вона регламентує споживання і розподіл всіх благ, виконує функції інтеграції, соціального контролю, самореалізації. Соціальна сфера суспільства поділена на чотири взаємозв´язані частини: по-перше, соціальна структура суспільства, що представлена певним соціальними спільностями, верствами, групами, класами, відносинами між ними; по-друге, соціальна інфраструктура — сукупність галузей народного господарства, спрямованих на надання послуг людині; по-третє, соціальні інтереси, потреби, сподівання, мотиви та стимули, тобто все те, що забезпечує зв´язок індивіда, групи з іншими, входження особи в суспільний процес.

Духовна сфера є сферою духовного виробництва, процесом формування і функціонування мистецтва, моралі, релігії, філософії, культурних цінностей, науки, виховання, освіти. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.

Всі сфери суспільства тісно пов´язані та впливають одна на одну. Наприклад, якщо економіка країни не виконує свої завдання, не забезпечує населення достатньою кількістю товарів та послуг, не розширює кількість робочих місць, то рівень життя населення знижується, не вистачає коштів на виплату заробітної плати, пенсії, з´являється безробіття, як наслідок, зростає злочинність. Інакше кажучи, успіхи в одній сфері (уданому випадку в економічній) впливають на благополуччя в іншій (соціальній).

Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства:

• функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

• функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства; упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

• функцію акумуляції і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам´яті і в засоби духовного рості особистості [17, с. 60].