Соціологія
3.3. Соціальна теорія марксизму
Конкурентом О. Конта, Г. Спенсера і представників натуралістичного напрямку в соціології XIX ст. була соціальна теорія К. Маркса.
Головною відмінністю марксистської теорії було те, що вона потребувала практичного втілення своїх постулатів, марксизм викликав цілу серію суспільних рухів у Європі XIX ст., на її ґрунті будувались цілі держави, їх ідеології. Незважаючи на розпад СРСР і до сьогодні ідеї Маркса живі у багатьох країнах світу.
Чимало сучасних науковців вважають К. Маркса одним із найвидатніших соціологів, нарівні з О. Контом, М. Вебером та Е. Дюркгеймом. Історична заслуга Маркса безумовна, проте така думка видається доволі дивною. Маркс не тільки ніколи не вживав слова "соціологія", сам ніколи не вважав себе соціологом, критично стави вився до праць О. Конта і Г. Спенсера. Тому радше марксизм — це окрема філософія, окрема точка зору на суспільство, чия теорія вимагала обов´язкового поєднання з практикою. Усі інші напрямки соціології XIX ст. Маркс вважав неправильними, псевдонауковими, свою ж концепцію він вважав науковою. Таким чином, завдання суспільної науки вбачав у відмові від "неправильних" теорій і побудові справжньої наукової теорії, що ґрунтується на його власних ідеях.
Марксистські ідеї будувалися на принципах ідеального суспільства Т. Мора і Т. Кампанелли, у якому була відсутня приватна власність, проте їхні соціалістичні ідеї Маркс вважає утопічними, у той час, як його соціалізм — науковий. Фундаментом марксистського вчення є діалектичний підхід Г. Гегеля, який К. Маркс взяв за основну, відкидаючи у ньому ідею абсолютного духу і втілюючи замість неї матеріалізм. Категорія абсолютного духу у Маркса змінюється на людську предметну діяльність, основою якої є матеріальне виробництво.
К. Маркс зазначає, що окрема наука про суспільство не потрібна (це й дає привід заперечувати вчення Конта і Спенсера), адже уже існує наука, що висвітлює соціальні процеси в суспільстві. Це — політекономія. Такий підхід Маркса не видається дивним, оскільки в основу соціальних відносин він, як уже зазначалося ставив матеріальне виробництво. Саме економіка (матеріальне виробництво) є основою (базисом) функціонування і розвитку суспільства, а політичні, правові, ідеологічні інститути є лише надбудовою над таким базисом. Логіка Маркса проста: найпершим і життєво необхідним для людини є задоволення не духовних чи політичних потреб, а потреб матеріальних. Задоволення подібних потреб реалізується завдяки функціонуванню сфери матеріального виробництва.
Такий постулат Маркса є основою для іншого — проблеми співвідношення продуктивних сил і виробничих відносин. На його думку, продуктивні сили, завдяки промисловому перевороту, набули небаченого розвитку. Виробничі відносини ж у розвитку відстають, адже їм притаманна певна невідповідність — суспільний характер виробництва і наявність приватної власності. Це призводить до того, що суспільне багатство створюють одні особи, а привласнення його здійснюють інші, таким чином у суспільстві продовжується експлуатація людини людиною, що для такого рівня розвитку продуктивних сил, який є наявним у XIX ст., явище нехарактерне і застаріле. Це веде до неминучого протистояння між двома антагоністичними класами — буржуазією, що організовує суспільне виробництво і володіє капіталом, та робітничим класом, що здійснює матеріальне виробництво, проте не розпоряджається продуктами своєї діяльності. Підтвердженням цьому, як доводить Маркс, є революції і соціальні заворушення, характерні для різних країн Європи середини XIX ст.
Ситуацію нагнітали і самі представники марксизму. Так, Ф. Енгельс у своїй праці "Становище робітничого класу в Англії", опираючись на статистичні дані та матеріали преси, переконував, що промисловий перевороті "капіталізація" виробництва призвели до погіршення умов праці та життя робітників. Він же зауважив, що така тенденція зберігатиметься і соціальна диференціація між класами буде тільки зростати. Цей процес триватиме доти, поки рівень виробничих відносин не буде вирівняний з рівнем розвитку продуктивних сил, поки не суспільство на перейде до нової соціально-економічної формації.
До речі, Маркс і Енгельс неодноразово зазначали, що предметом їхнього аналізу є не суспільство, а певна специфічна соціальна організація — суспільно-економічна формація — історичний тип соціальних відносин, підґрунтям яких є матеріальне виробництво. Теоретики марксизму заявляли, що кожному періоду розвитку суспільства притаманні особливий розвиток продуктивних сил та виробничих відносин. Серед суспільно-економічних формацій прихильники марксизму виділяли первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну, що йде на зміну капіталістичній і яка є вінцем суспільного прогресу. Першим же етапом розвитку комунізму є соціалістична формація. Оскільки технічний прогрес є невпинний, то й виробничі відносини повинні "підтягуватись" за розвитком продуктивних сил. Причому ініціатором зміни виробничих відносин є клас, який не може реалізувати свої соціальні інтереси. Так, революція рабів призводить до переходу до феодального суспільства, в надрах якого згодом народжується буржуазія, котра в свою чергу ініціює перехід до капіталізму. Невідповідність продуктивних сил виробничим відносинам завжди веде до соціальних потрясінь — до революції, підґрунтям і предтечею якої є загострення класової боротьби. Таким чином, концепція Маркса протистоїть теорії еволюціонізму Спенсера.
І сторична заслуга такої концепції безумовна. Марксизм детально проаналізував вплив матеріального виробництва нарізні сфери суспільного життя, роз´яснив суть багатьох соціальних конфліктів. Взагалі, Маркса прийнято вважати одним із "батьків" конфліктології як сучасного напрямку соціології. Проте, марксизм містив ряд недоліків. Найголовніші з них — це ідеалізація значення матеріального виробництва в прогресі людства, применшення значення правових, політичних та ідеологічних інститутів, соціальна однобокість, адже, наприклад, інтелігенція і селянство вважались Марксом в капіталістичному суспільстві другорядними класами, виключеними з боротьби між буржуазією та робітниками. Марксизм також відкидав еволюційний шлях розвитку суспільства, інші наукові напрямки та теорії, вимагаючи практичного застосування власних постулатів.
Проте, якби там не було, марксизм зробив неабиякий вплив на подальший розвиток суспільства, його основні постулати й до сьогодні є одним із найцікавіших предметів наукових дискусій.