Спеціальні та галузеві соціології
11.1. Предметне поле соціології праці
Про соціологію праці дуже часто говорять як про науку, яка досліджує промисловість, її досягнення і зв´язок із суспільним розвитком. При цьому окремі дослідники зосереджуються на поведінкових аспектах діяльності, вважаючи, що основним завданням соціології праці є вивчення трудової поведінки окремих людей або груп, які утворилися, функціонують і розвиваються у специфічних умовах промислового виробництва. Зокрема, для традицій французької соціологічної школи характерним є розгляд соціології праці як науки, предметом дослідження якої є соціальні групи, що формуються в процесі людської діяльності. Відповідно об´єктом дослідження тут можуть виступати більш-менш стабільний трудовий колектив промислового підприємства чи приватної фірми, невелике фермерське господарство, екіпаж літака тощо. У свою чергу, відомий польський соціолог Ян Щепанський вважає, що соціологія праці — це складова частина соціології, яка розглядає працю як суспільне явище і досліджує зміни, що нею викликаються в структурі суспільства, діяльності і розвитку великих та малих об´єднань людей.
Наведені визначення відображають дві історично сформовані тенденції у поглядах на предмет соціології праці. Одна з них зосереджується на проблемах промислового виробництва і шляхах його вдосконалення, розглядає окрему людину або групу людей у різних вимірах трудової діяльності. Цей напрямок сформувався історично першим під назвою промислова (індустріальна) соціологія. Під такою назвою соціологія праці закріпилася у США і англосакській літературі. З іншого боку, вважається, що предмет соціології праці повинен виходити за межі промислового виробництва, звідси - соціологія праці покликана вивчати діяльність і закономірності суспільних відносин у сфері праці в цілому. Така точка зору була, зокрема, характерною для вітчизняної соціологічної традиції і сформувалася ще за радянських часів. Сьогодні відбувається переосмислення предметного поля соціології праці. Вважається, що предметом соціології праці як спеціальної соціологічної теорії є, зокрема, "...структура і механізм соціально-трудових відносин, а також соціальних процесів та явищ у сфері праці" (Ромашов О. В., 1999 p.). Відповідно у сучасних умовах трансформаційного процесу змінюються пріоритети і основна проблематика соціології праці, серед якої особливої актуальності набувають:
· дослідження з оптимізації трудової організації і соціальної структури суспільства;
· аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів;
· пошук шляхів найбільш повної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;
· оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів у якісних змінах ставлення до праці за умов ринку;
· дослідження причин і розробка системи заходів із попередження і регулювання трудових конфліктів;
· створення системи соціальних гарантій, спрямованих на захист працівників у суспільстві і трудовій організації.
Окрім того, не менш актуальними, на наш погляд, залишаються для соціології праці проблеми, пов´язані з:
· пришвидшенням адаптивних процесів у працюючих до нових ринкових умов праці;
· аналізом ціннісних орієнтацій працюючих і мотиваційного механізму до праці відповідно до потреб сучасного виробництва;
· дослідженням трудової поведінки та її різновидів, включаючи протестні і деструктивні форми її прояву;
· аналізом трудової міграції, плинності кадрів за наслідками та впливом на внутрішній ринок праці;
· вивченням особливостей само зайнятості населення;
· розробкою ефективних технологій професійної підготовки та перепідготовки працівників та незайнятих;
· соціальним плануванням та проектуванням трудової кар´єри.
Дослідження, які проводяться в межах соціології праці, є вкрай потрібними для формування науково обґрунтованої соціальної політики у сфері праці та зайнятості, розробки програм інноваційного та соціально-економічного розвитку виробничих організацій і трудових колективів, регулювання трудових суперечностей. Соціологія праці покликана, з одного боку, розширювати знання щодо реально існуючої дійсності, з іншого - сприяти утвердженню нових зв´язків та процесів, що відбуваються у сфері соціально-трудових відносин.
Глибоке розуміння процесів, що відбуваються у трудовій сфері, неможливе без використання наукового апарату соціології праці, основу якого складають такі базові категорії як праця, зміст праці, характер праці, організація праці, безробіття, ставлення до праці, задоволеність працею, трудовий колектив, трудова поведінка та ін. Розглянемо їх дещо детальніше. Праця — це цілеспрямована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей. Праця є основною і важливою умовою життєдіяльності людей. Впливаючи на навколишнє природне середовище, змінюючи і пристосовуючи його до своїх потреб, люди за допомогою праці не лише забезпечують своє існування, але й створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголовніша з них — створення матеріально-культурних благ. Друга функція — це забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім´ї. Соціально-економічна неоднорідність праці зумовлює диференціацію соціальної структури як окремого підприємства, так і суспільства загалом. У зв´язку з цим говорять про соціально-диференційну функцію праці і пов´язану з нею статусну, яка зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці. У свою чергу, особистісна і ціннісна функції праці пов´язуються, з одного боку, із формуванням особистості (праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження людини), з іншого - із формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.
Безробіття - соціально-економічне явище, яке виявляється в невикористанні частини працездатного населення в суспільному виробництві. Виділяють такі типи безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, приховане. Фрикційне (добровільне) безробіття (від narfrictio - тертя) - пов´язане з пошуками або очікуванням роботи, місця праці. Є до певної міри корисним, оскільки ті чи інші працівники, які за своєю ініціативою опинилися "між роботами", переходять на більш продуктивну, високооплачувану роботу, згодом використовуючи повніше свої здібності. Структурне безробіття є результатом диспропорції попиту і пропозиції робочої сили з точки зору її професійно-кваліфікаційних якостей. Структурне безробіття, як правило, охоплює тих працівників, кваліфікація яких не відповідає змінам структури виробництва, вимогам ринку. Циклічне безробіття — це безробіття, викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, відповідно зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Приховане безробіття передбачає використання кадрів не в повну силу, нижче їхніх можливостей, здібностей та знань, часто на роботах низької кваліфікації.
Виробництво — процес створення матеріальних благ, необхідних для існування та розвитку людського суспільства. Виробництво завжди має передумовою взаємодію двох чинників: особистісного (робоча сила) та речового (засоби виробництва), їх поєднання відбувається в процесі праці, що включає три основні моменти: 1) працю людини; 2) предмети праці; 3) засоби праці.
Задоволеність працею — емоційно-оціночне ставлення працівника, трудового колективу до виконуваної роботи або умов, у яких вона здійснюється. Взаємозв´язок задоволеності праці з рівнем продуктивності, якістю праці та трудовою дисципліною найчастіше опосередкований характером і змістом праці, стажем роботи працівників на даному підприємстві, престижем даного виду праці тощо. Задоволеність працею розглядається як один із основних показників соціально-психологічного клімату в трудовому колективі. В умовах спільної діяльності задоволеність діагностується на трьох рівнях: як задоволеність собою, задоволеність працею, задоволеність партнерами по спільній праці.
Зміст праці - соціально-економічна категорія, що відображає розподіл функцій (виконавчих, реєстрації та контролю, спостереження та ін.) на робочому місці і визначається сукупністю виконуваних виробничих операцій. Зміст праці - це функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, зумовлені предметами та засобами праці, формою організації виробничого процесу. З урахуванням змісту праці виділяють такі її види: праця розумова та фізична, організаторська та виконавча, творча та репродуктивна, складна та проста. Зміст праці — один із ключових чинників, який визначає напрям розвитку трудових навичок людини, її ставлення до праці та задоволеність працею.
Колектив трудовий — відносно стійке об´єднання людей, яке спрямовує свої зусилля на розв´язання виробничих задач, має спільну мету і керується у своїх діях загальновизнаними нормами трудової поведінки. У поглядах на місце і роль трудового колективу в суспільному виробництві спостерігаємо значну трансформацію: від ідеологічних догм до реального вивчення виробничих процесів із використанням системно-структурних і ситуаційних уявлень, що базуються на досягненнях у галузі групової динаміки, соціології особистості, соціології організацій, економічної соціології. Поняття "трудового колективу" використовується для позначення, з одного боку, соціального інституту (наприклад, підприємства), з іншого - об´єднання людей, включених у трудову діяльність. Дуже часто для позначення трудового колективу використовують поняття "виробнича група" у контексті розгляду проблематики трудових взаємовідносин у межах мікросоціологічного аналізу, базованого на феномені "малої групи".
Виходячи з виду діяльності і особливостей її кінцевого продукту, виділяють такі різновиди трудового колективу: виробничі колективи - це колективи заводів, фабрик, підприємств транспорту, зв´язку, будівництва й інших, що належать до сфери матеріального виробництва; колективи невиробничої сфери, кінцевий продукт діяльності яких - різноманітні послуги (побутово-комунальні служби тощо); колективи закладів охорони здоров´я і народної освіти; наукові колективи; колективи органів управління, включаючи апарат державного управління.
За рівнем об´єднання працівників виділяють основний, виробничий (вторинний) і первинний (контактний) трудові колективи. Основний колектив - це колектив підприємства в цілому, інтегрує в собі усіх працівників і є вищим рівнем їх об´єднання. Вторинний виробничий колектив — проміжна ланка об´єднання працівників у межах цехів, відділів, виробничих дільниць. В основі такого об´єднання лежать особливості технологічного процесу. Первинний колектив — підрозділ, який офіційно неподільний, але такий, що володіє організаційною самостійністю (бригада, бюро, сектор, виробнича лабораторія тощо).
Контроль соціальний — спосіб регулювання суспільної життєдіяльності, який через прийняті в суспільстві норми й цінності забезпечує впорядковане функціонування всіх його компонентів. Основною функцією соціального контролю є постійне відтворення панівних у суспільстві (організації, трудовому колективі) соціальних (політичних, економічних, правових, виробничих) відносин і структур. В залежності від того, хто здійснює соціальний контроль, розрізняють адміністративний, груповий соціальний контроль, контроль громадських організацій, самоконтроль.
Адміністративний контроль здійснюється з боку управлінського апарату підприємства, який наділений відповідними повноваженнями. Спирається на законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері праці, на нормативно-правові документи, в яких чітко зафіксовані засоби впливу на працюючих. У свою чергу, діяльність адміністрації підприємства регулюється вищим рівнем соціального контролю - державним.
Груповий контроль здійснюється з боку трудового колективу або окремих груп із метою впливу на трудову поведінку працівників. Має два основні різновиди: офіційний контроль (наприклад, збори трудового колективу, виробничі наради і т. п.) і неофіційний контроль, який виражається в спонтанних реакціях членів колективу стосовно один одного. Контроль громадських організацій реалізує свої функції через діяльність профспілкових організацій, груп "народного контролю", різного роду комісій, що створюються на добровільних засадах. Самоконтроль - це внутрішній, особистісний контроль, пов´язаний з інтерналшацією (засвоєнням) працівником прийнятих у трудовому колективі та суспільстві цінностей і норм поведінки. Самоконтроль базується на почутті обов´язку, відповідальності, професійній честі.
Культура праці — термін, який відображає культуроформуючий вплив праці на людину. Характеризує ті техніко-технологічні та соціальні нормативи, що ставлять відповідні вимоги до людини як виконавця виробничих функцій та особистості. Свій зовнішній вияв культура праці знаходить у вмінні працівника ефективно організувати своє робоче місце і робочий час, знайти доцільні прийоми та операції для досягнення максимально корисних результатів у праці та здобуття вищої якості виробленої продукції, конструктивно будувати систему соціально-трудових відносин тощо.
Мотивація праці — спонукання до активної трудової діяльності, побудоване на задоволенні важливих для людини потреб. Наприклад, отримання матеріальної винагороди за свою працю, прагнення соціальних контактів, самореалізації, професійних досягнень тощо. Мотив — це усвідомлена і актуалізована потреба. В мотивах відображаються не тільки індивідуальні потреби, але й потреби суспільства. Протягом життя у кожної людини формується певна система регулюючих поведінку та діяльність мотивів, одні з яких стають домінуючими, інші — підпорядкованими, другорядними. Таку систему називають мотиваційною сферою. У конкретній праці система мотивів "замикається" на певній меті. Мотиви у своєму поєднанні формують домінуючий напрям (вектор) діяльності.
Організація праці - система заходів (форм та методів) раціонального поєднання та використання робочої сили, працівників та засобів виробництва, спрямована на здобуття максимальної ефективності виробництва при мінімумі витрат. Як такі заходи розглядаються раціоналізація структури управління колективом, форм поділу та кооперації праці, впровадження нових методів та прийомів праці, поліпшення умов праці, підготовки й підвищення рівня кваліфікації тощо.
Служба соціального розвитку - структурний підрозділ підприємства, до якого входять фахівці з соціології, психології, соціальної роботи, профорієнтації тощо. Основні завдання служби: виявлення та використання соціальних резервів, які в сучасних економічних умовах сприятимуть зростанню продуктивності праці, інтенсифікації виробництва; вивчення соціально-психологічних проблем, що виникають у відносинах між працівниками; організація роботи з управління соціальним розвитком трудового колективу; участь у розробці економічних і технічних проектів, забезпечення їх соціальної спрямованості.
У своїй діяльності служба соціального розвитку виконує такі функції: соціально-інженерну, яка пов´язана із впровадженням заходів соціологічного дослідження, розробкою соціальних технологій; інформаційно-дослідницьку, яка, з одного боку, полягає у проведенні соціологічних досліджень з актуальних проблем виробництва, а з іншого — забезпечує керівників підприємства достовірною інформацією про стан і тенденції розвитку соціальних явищ і процесів; планово-прогностичну, спрямовану на розробку соціальних планів, проектів та програм прогнозування розвитку соціальних процесів; просвітницьку, яка полягає у поширенні соціологічних знань, формуванні соціологічного стилю мислення у працівників та керівників; консультативну, змістом якої є індивідуальне консультування працівників щодо регулювання відносин у колективі, розв´язання конфліктів, зняття стресів тощо.
Ставлення до праці - поняття, яке відображає фундаментальні засади системи цінностей особистості, комплекс мотивів, які пов´язують особистість із діяльністю і суспільством. Вміщує в себе: ставлення до праці в конкретних виробничих умовах, ставлення до професії, сприйняття праці як однієї з найважливіших життєвих цінностей. Залежить від складної системи мотивів трудової діяльності, пов´язаних передусім із заробітною платою, стосунками в колективі, змістом самої праці тощо. Інтегрованим емпіричним показником ставлення до праці виступає задоволеність працею.
Стимулювання праці - спонукання людей до праці, підвищення трудової ініціативи, зацікавленості в результатах роботи індивіда чи колективу, а також заохочення прагнення до вдосконалення професійної майстерності, ефективного використання засобів праці, оновлення технологічних і організаційних форм виробництва. Стимулювання праці здійснюється за допомогою економічних (заробітна плата, премії, податок, кредит, процент за кредит тощо) і соціальних (моральних) важелів.
Трудові переміщення — процес, що зумовлює зміни положення працівників у системі суспільного поділу праці. Основними видами трудових переміщень є професійно-кваліфікаційні, територіальні, галузеві (міжгалузеві), внутрішньо-організаційні. Професійно-кваліфікаційні переміщення характеризують зміни позиції працівника в посадовій, кваліфікаційній ієрархії. Особливість таких змін - перехід від виконання менш кваліфікованих до висококваліфікованих робіт, від професій менш складних до більш складних. Такі переміщення супроводжуються оволодінням новими знаннями, вміннями, навичками. Окрім міжпрофесійних переміщень, виділяють міжпосадові, пов´язані зі зміною посади, і, як правило, ведуть за собою ускладнення функціональних обов´язків. Наприклад, інженер стає начальником підрозділу або цеху. Однак, можливі переміщення протилежної спрямованості, коли відбувається падіння соціального престижу професії, незабезпеченість функцій матеріального стимулювання (наприклад, перехід інженера до виконання менш кваліфікованих робіт, але більш оплачуваних). Територіальні переміщення відбуваються між економічними районами, населеними пунктами, виконуючи функцію перерозподілу працездатного населення. Галузеві переміщення, з одного боку, сприяють перебудові галузевої структури виробництва, з іншого - можуть викликати явища незбалансованості в розвитку промисловості. Більш високий відсоток галузевих переміщень спостерігається в будівництві, легкій, лісовій, нафтохімічній галузях народного господарства. Внутрішньоорганізаційні переміщення здійснюються між підрозділами або всередині підрозділів.
Трудова поведінка становить систему пов´язаних між собою вчинків і дій, які люди здійснюють у виробничій сфері під впливом особистих і групових інтересів та мотивів. За типами і формами трудова поведінка поділяється на функціональну, економічну, організаційну, інноваційну, деструктивну тощо.
Характер праці — категорія, яка характеризує соціально-економічну природу трудового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємодії людей у процесі праці. Відображає ступінь розвиненості виробничих відносин, спосіб поєднання працівників із засобами праці. До показників характеру праці відносять форму власності, ставлення працівників до засобів виробництва, розподільчі відносини, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці та ін.
Наведені категорії, якими оперує сучасна соціологія праці, є лише незначною частиною її наукового зацікавлення та дослідницької проблематики. Тут необхідно враховувати і той факт, що на її розширення впливає і тісна співпраця соціології праці з іншими дисциплінами як соціологічного спрямування, серед яких особливе місце посідають економічна соціологія, соціологія організацій, соціологія управління та менеджменту, соціологія освіти, аграрна соціологія, соціологія міста та ін., так і дисциплінами несоціологічного профілю (див. рис. 1).
Якщо підвести підсумок, соціологію праці можна визначити як галузеву соціологічну теорію, що досліджує закономірності формування, функціонування й розвитку соціальних структур у сфері праці й пов´язані з ними соціально-трудові відносини, а також соціальні чинники підвищення ефективності пращ, вплив техніко-технологічних, соціально-економічних, соціально-психологічних умов на форми і зміст трудової діяльності.