Спеціальні та галузеві соціології

6.3. Розвиток вітчизняної соціології моралі

Вивчення моральних явищ у вітчизняному суспільствознавстві мало свої особливості та проблеми. На хвилі чисельних спроб реформувати етику на принципах позитивізму виникали й власні варіанти такого проекту. Один із них належав П. Сорокіну, який у статті "Принципи та методи сучасної науки про моральність" (1912—1913 pp.) виклав основні ідеї реорганізації досліджень моральних явищ. Розмірковуючи над станом етичної науки, характеризуючи основні її школи, П. Сорокін явно акцентує увагу читача на перевагах французької соціологічної школи, напрямок досліджень якої він характеризує як каузально-емпіричний, що вимагає застосування для вивчення моральних фактів методу "огляду", "методу великих чисел" [28, 326].

У цілому ж історія вітчизняної соціології моралі тісно пов´язана з розвитком етичної науки. Після революції 1917 року доля етики та розвиток соціологічних досліджень морального життя суспільства мали дуже складний, часом драматичний характер.

У перші роки радянської влади зусилля вітчизняних учених були спрямовані на вивчення багатьох негативних соціальних явищ, кількість яких стрімко зростала в умовах післяреволюційної країни: діти-безпритульні, проституція, злочинність, наркоманія тощо.

Та перші ж роки сталінського правління були означені наступом на етику, цей процес розпочався з приниження загальнолюдської моралі та абсолютизації в ній класового елементу. Прибічники радикальної точки зору взагалі наполягали на непотрібності моралі для справи пролетаріату, а етику оцінювали як таку, що нічого не додає до марксистського вчення. Деякі "мислителі" доходили в своїх міркуваннях до абсурду. В одній роботі цього часу, автор якої розмірковував над учинком Р. Раскольнікова, містився висновок: героя Ф. Достоєвського можна було б виправдати, якби він учинив злочин для того, щоб поповнити... партійну касу (!).

Як відомо, статус самостійної науки етика отримала лише наприкінці 50-х років, коли на одній із філософських конференцій, що проходила в Ленінграді, її знову визнали як таку, що має власний предмет, а значить, і право на життя. Що ж стосується емпіричних досліджень реальних норовів радянського суспільства, то майже всі вони до середини 80-х років "живописали" картини життя високоморальної радянської людини. Негативні ж прояви, які приховати було неможливо, пояснювалися недоліками сімейного виховання або "впливом Заходу". Хоча в той же час об´єктивна потреба в теоретичному осмисленні проявів моралі викликала появу низки цікавих робіт таких авторів як Л. Архангельський, С. Анісімов, О. Титаренко, А. Гусейнов, К. Шварцман, О. Шишкін та інших, у яких розглядалися питання загальної теорії моралі, поглиблювалися уявлення про структуру моралі, її соціальну сутність тощо. Незважаючи на певну ідеологічну обмеженість, ці роботи сприяли вивченню реальних проявів моралі (наприклад, професійної), у тому числі й соціологічними методами, можливість та необхідність використання яких не викликала сумнівів у значної кількості суспільствознавців [2; 6; 10; II; 13; 16].

Теоретична модель об´єкта соціологічного дослідження була запропонована А. Харчевим. Вказавши основні аспекти моралі, що можуть стати предметом соціологічного дослідження, він акцентував увагу на необхідності в межах соціологічного аналізу сконцентруватися на вивченні саме співвідношення між ними. Малися на увазі, по-перше, соціальні вимоги до особистості, норми соціального життя, дотримання яких контролюється громадською думкою; по-друге, розуміння та засвоєння цих вимог індивідом, його ставлення до них; по-третє, реальна поведінка людей та взаємовідносини між ними, в яких втілюються моральні норми та ідеали [33].

Із часом дослідники, які цікавилися проблемами соціологічного аналізу моральних явищ, почали звертатися до теоретико-методологічних питань соціології моралі, зокрема до проблеми визначення та співвідношення її об´єкта та предмета. Незважаючи на дискусійність питання, більшість фахівців у цій галузі погоджувалися з тим, що соціологія моралі повинна вивчати реальний, фактичний стан суспільної моралі. Як варіанти визначення предмета цієї науки пропонувалися "сукупність прямих та зворотних зв´язків у системі "суспільство-мораль" [27]; "реальна моральність у взаємодії всіх її проявів: того, що повинно бути, і того, що реально існує, свідомості та реальної практики" [5] тощо.

Майже до кінця 80-х років в середовищі фахівців з етики час від часу виникали дискусії про необхідність переорієнтації самої етики та осмислення не стільки ідеального в моралі, а, в першу чергу, її реальних проявів, спираючись на знання, здобуті нефілософськими науками, в тому числі й соціологією. Ставилося питання про створення таких принципово нових систем знання про мораль як моралезнавство, прикладна етика [4, 18]. Так, завданнями прикладної етики, наприклад, вважалася трансформація положень, висновків фундаментальної етики у прикладне (практичне) знання з метою управління процесами морального життя суспільства. Моралезнавство, в свою чергу, повинно було сприяти накопиченню фактичного матеріалу про стан моралі в суспільстві, здійснювати етико-аксіологічний аналіз реальних норовів на базі зосередження всієї системи знань про мораль тощо.

Ці дискусії, без сумніву, сприяли розвитку соціологічного підходу до вивчення моралі, що мало логічне завершення в цілій низці робіт, автори яких ставили питання про відродження вітчизняної соціології моралі, намагалися осмислити предмет цієї науки, її місце в системі соціологічних знань тощо. У зв´язку з цим треба, в першу чергу, згадати роботи В. Соколова, Л. Архангельського, Г. Квасова, О. Дробницького та інших, а також болгарських та польських колег - В. Вічева, Г. Ошавкова, М. Оссовської.

Конкретно-соціологічні дослідження моральних проблем кінця 80-х - початку 90-х років відрізнялися розмаїттям тематики, звертанням до найгостріших соціальних проблем: наркоманія та проституція, корупція, негативні зміни в ціннісних орієнтаціях та поведінці людей, особливості статевої моралі, негативні явища в армії тощо. На жаль, уже в середині 90-х років кількість робіт, пов´язаних із вивченням нагальних моральних проблем різко зменшилась, а до питань теоретико-методологічного характеру вітчизняні дослідники моралі, здається, взагалі втратили інтерес. Частково, на нашу думку, це можна пояснити в тому числі й відсутністю фінансування подібних досліджень, на зміну яким прийшли роботи, наприклад, із проблем соціології політики, електоральної поведінки, впливу реклами тощо, в проведенні яких є зрозуміла зацікавленість.

Як галузь соціологічної системи знань, соціологія моралі не могла не розділити долю "материнської" науки, що стосується, в першу чергу, визначення її як науки й окреслення меж предмета. Сьогодні, наприклад, досліднику-початківцю важко обрати з кількох десятків існуючих визначень соціології якесь конкретне, щоб розпочати аналіз певної проблеми. Ситуація в межах соціології моралі в цьому плані є ще більш невизначеною, оскільки підсилюється й тими проблемами, які не вирішені в етичній науці. Адже якщо всі дослідники згодні з тим, що етика є наукою про мораль, то на питання про те, що таке мораль, однозначної відповіді теж поки немає. Мова йде не про теоретичне визначення, хоча дефініцій моралі теж існує кілька десятків. Справа у встановленні емпіричних меж, у фіксації якісної своєрідності цього явища, інакше кажучи, як мораль із повсякденного факту зробити фактом науковим? Глибинні причини цього, скоріше за все, треба шукати в тій специфічній особливості моралі, про яку вже йшла мова: відсутності строгої локалізації моралі в певній сфері соціального життя. Адже поняття "добра" та "зла", "справедливого" та "несправедливого", "людяного" та "нелюдяного" найголовнішим чином пов´язані не тільки з економічними, політичними, релігійними, побутовими та іншими відносинами у самому суспільстві, а й можуть бути вжитими по відношенню до природних процесів (екологічна мораль, феномен вегетаріанства як морального ставлення до всього живого).

Мабуть тому існуючі визначення соціології моралі даються в основному через опис того, чим вона займається, що вивчає: реальні норови, моральні уявлення різних груп суспільства, тенденції розвитку моральної свідомості тощо.

Найбільш повно перелік елементів проблемного поля соціології моралі представив свого часу В. Соколов. На його думку, структуру предмета цієї науки можна охарактеризувати за допомогою таких складових:

1. вплив конкретних соціальних умов на "виробництво" та функціонування компонентів тієї чи іншої історичної форми моралі;

2. зворотній вплив цих форм на існуючі суспільні відносини;

3. закономірності взаємодії моралі з іншими видами соціальної регуляції поведінки людей;

4. моральні аспекти механізмів соціалізації індивіда, її кінцевих результатів;

5. специфіка моральності окремих соціальних груп;

6. особливості функціонування моралі в конкретних сферах життєдіяльності;

7. різні види соціально-групових аномалій у моральному житті суспільства [27].