Спеціальні та галузеві соціології
6.2. Історія та сучасний стан західної соціології моралі
Як вже зазначалося, соціологічний підхід до вивчення моралі виник ще в XIX столітті. Його поява була тісно пов´язана із формуванням впливових соціологічних шкіл — французької (О. Конт, Л. Леві-Брюль, Е. Дюркгєйм), німецької (М. Вебер, Г. Зіммель), англійської (Дж. Мілль, Г. Спенсер) та американської (Дж. Д´юї, Е. Росе). їхні представники, майже всі без винятку, тією чи іншою мірою торкалися проблем моралі в соціальному контексті, окреслювали коло соціологічних проблем вивчення моралі, деякі намагалися розробити та вдосконалити соціологічні методи дослідження моралі.
Поділяючи позиції позитивістів, вони зовсім не випадково почали з критики традиційної теоретичної етики, наполягаючи на неможливості науково обґрунтувати етику, спираючись на теоретичні побудови та міркування. Тому шукати рішення проблем моралі треба було, по-перше, на основі строго фактичного знання, й, по-друге, з використанням нових, емпіричних методів.
У межах позитивістської соціології вимальовувалося нове розуміння етики як описової, емпіричної науки, завдання якої повинне полягати в тому, щоб встановлювати, як моральні погляди домінували та домінують у певному середовищі, які причини того, що вони були та є саме такими.
Так, на думку Г. Зіммеля, наука про мораль повинна давати її соціологічне, історичне та психологічне пояснення, і якщо етика хоче бути наукою позитивною, вона повинна спиратися на факти. При цьому етика може бути або частиною соціології й давати опис форм суспільного життя, які є основою моральних феноменів, або частиною історії й, у цьому випадку, зводити кожне моральне уявлення до його примітивної, зародкової форми. Наука про мораль може бути й частиною психології, тоді предмет її аналізу складуть індивідуальні вольові акти, почуття та судження, зміст яких буде оцінюватись як моральний чи аморальний.
Із точки зору Л. Леві-Брюля, справжня наука про мораль може полягати лише в аналізі моральної дійсності, минулої та сучасної, оскільки цим вже займаються соціологія та історія, необхідності в якійсь іншій науці про мораль просто не існує. Один із засновників американської соціальної психології та соціології Е. Росе пропонував замінити теоретичну етику варіантом емпіричного знання, який отримав у його роботах назву "етології". Під останньою Е. Росе розумів зібрання моральних матеріалів, тобто встановлення та опис всіх моральних проявів даного часу, ... опис реальних моральних імпульсів та відносин" [20, 27].
Найбільш чітко тенденція соціологізації етики знайшла відображення в роботах Е. Дюркгейма, який, власне, й запропонував сам термін "соціологія моралі", проголосив необхідність соціологічного обґрунтування моралі, використання методів соціологічного дослідження та намагався створити новий образ етики — емпіричної науки, що буде вивчати моральне життя суспільства в його фактологічності.
При цьому соціологія моралі розумілася не як один із розділів соціології чи етики. Із самого початку задум "реформаторів" полягав у тому, щоб замінити традиційну етику як філософську науку новим, емпіричним, соціологічним її різновидом — соціологією моралі. Але спланована "революція" не відбулася. По-перше, тому, що зведення науки до емпіричних досліджень ніколи не дозволяло піднятися вище фактологічного рівня й стати дійсно наукою. По-друге, лише в середині 30-х років була усвідомлена неправомірність спроб замінити етику соціологією моралі та звести всю етичну проблематику до соціологічної. І, нарешті, з самого початку розвитку соціології моралі її супроводжували труднощі, пов´язані із зазначеною специфікою моралі, в той час, як галузеві соціологічні теорії, які були зорієнтовані на вивчення інституціоналізованих форм суспільного життя (права, релігії, економіки тощо), розвивалися швидкими темпами.
У подальшому західна соціологія моралі існувала переважно як емпірична наука. Винятком можна вважати спроби деяких відомих учених проаналізувати особливості функціонування моралі в окремих сферах суспільного життя, наприклад, науці (Р. Мертон, Д. Барбер), політиці (С. Ліпсет), в сфері виробничої діяльності (Е. Мейо) та деяких інших. Серед теоретичних робіт, висновки яких становлять певний інтерес для соціології моралі, найчастіше згадується теорія когнітивно-еволюційного морального виховання Л. Кольберга і так звана "концепція жіночої моральності" його учениці К. Гілліган, яка описала особливості формування морального світу жінок та чоловіків.
Л. Кольберг — відомий американський учений, усе своє життя присвятив вивченню процесів морального формування особистості. Спираючись на фундаментальний емпіричний матеріал (результати двадцятирічного вивчення рівнів морального розвитку підлітків у багатьох країнах світу), Л. Кольберг висунув гіпотезу: якщо дітей систематично вводити в коло суджень морального характеру, розміщених на рівень вище, ніж к власний, то вони поступово переймаються привабливістю цих суджень, що стає стимулом для їх подальшого морального вдосконалення. Л. Кольберг розробив оригінальну методику дискусії на моральні теми, застосувавши її в багатьох середніх школах Америки, в установах пенітенціарної системи своєї країни, зокрема в жіночій в´язниці в Коннектикут!
На думку К. Гиліган, моральний розвиток чоловіків та жінок відбувається на принципово відмінній основі. Виносячи судження про чиїсь вчинки (в тому числі й власні), жінка скоріше керується не принципами (справедливості, рівності), а уявленнями про особистість того, хто його скоїв. Критерієм оцінювання людини для жінки виступає ставлення до тих, хто цю людину оточує. Причина вказаних тендерних відмінностей, як вважає К. Гілліган, полягає в тому, що в існуючому світі дітей по-різному виховують: хлопчиків орієнтують на досягнення справедливості, дівчаток — на турботу про інших.
Цікаві роботи, що відрізнялися значною конкретно-соціологічною спрямованістю, були видані у 60—70-ті роки американськими та британськими дослідниками, які розглядали широке коло загальних моральних проблем тогочасного західного суспільства. Серед них треба згадати дослідження американського соціолога та публіциста Ч. Рейча щодо типів ціннісних орієнтацій, які домінували в американському суспільстві, два масштабних дослідження, пов´язаних з ім´ям англійського соціолога Д. Райта, які були присвячені змінам в моральній свідомості британської молоді.
"Сексуальна революція" 70-х років на Заході викликала потребу в дослідженнях щодо аналізу сексуальної поведінки молоді та стану сімейно-шлюбних відносин. Серед найбільш відомих у цьому напрямку можна згадати роботи американського соціолога Д. Янкеловича та англійського - В. Паккарда. Результати дослідження останнього були описані в книжці з красномовною назвою "Сексуальне бездоріжжя". Серед причин що, на думку автора цього дослідження, викликали кризовий стан статевої моралі, він називає емансипацію, яка призвела до падіння авторитету жінки-матері та домогосподарки; процеси урбанізації, що суттєво послаблювали контроль за поведінкою підростаючого покоління; подовження періоду молодості та зростання вікового бар´єра для вступу до шлюбу; досягнення медицини в галузі протизаплідних засобів та деякі інші обставини.
Дослідження В. Паккарда було цікавим і з методичного боку: його емпіричну базу склали 400 інтерв´ю з американськими експертами; листування з фахівцями з 14 країн світу; статистичний матеріал про стан сімейно-шлюбних відносин у 10 країнах; аналіз дискусій та бесід, проведених у 130 університетських містечках; дослідження комун хіпі; анкетне опитування молоді [20].
Дещо пізніше з´явилася об´єктивна потреба у вивченні проблем дитячого та жіночого алкоголізму та наркоманії. У 80-ті роки до кола найбільш цікавих досліджень увійшли роботи з так званої "допомагаючої поведінки" (helping behavior). Мова йшла про проблеми та особливості роботи волонтерів, які доглядали інвалідів, смертельно хворих, одиноких, брали участь в роботі телефонних служб, допомагали неповнолітнім матерям тощо.
Як міждисциплінарна проблема почало досліджуватися психологічне, фізичне та сексуальне насильство над дітьми. Хоча й ця проблема не була надбанням кінця XX століття, її поширеність у цей період значно зросла. Так, за даними досліджень, проведених у цей час науковцями Америки та Великої Британії, 20-30% дорослих жінок та 10% чоловіків у дитинстві відчули на собі різні сексуальні образи, в тому числі й інцестуальне насильство. Наприкінці 80-х років у розвинених країнах Заходу існувало більше 300 програм допомоги жертвам насильства, серед учасників цих проектів були й дослідники-соціологи.
Вже на межі XX та XXI століть на Заході з´явився та почав інтенсивно розвиватися ще один міждисциплінарний напрямок, що отримав назву "біоетика". Серед найбільш дискусійних питань, які входять до кола біоетичних проблем - моральні проблеми сучасної медицини: медична етика та деонтологія,
сурогатна вагітність та аборти, моральні проблеми трансплантації, ставлення до смертельно хворих та функціонування хоспісів, евтаназія, моральна оцінка розробок у галузі генної інженерії та мікробіології, й, нарешті, клонування.
Сьогодні цей багатий емпіричний матеріал потребує осмислення та узагальнення, в першу чергу, в межах соціології моралі. До речі, більшість західних учених, які проводять дослідження проблем суспільної моралі методами соціології та отримують дуже цікаві результати, самі уникають використання поняття "соціологія моралі", натомість вживаючи такі словосполучення як "стиль життя", "моральні цінності та установки", "етос" та інші.
Нагальні проблеми сучасного світу вже два десятиліття досліджуються фахівцями з політичної етики: насильство та ненасильство, моральні проблеми політичної діяльності та парламентська етика, форми морального протесту в умовах різних політичних режимів, моральні проблеми так званих екстремальних ситуацій (війн, терористичних актів). Не можна не згадати також цілу низку досліджень як теоретичної, так і практичної спрямованості, присвячених вивченню аномії та її проявів у сучасному суспільстві.
Наслідуючи традиції Е. Дюркгейма, сучасні дослідники намагаються всебічно проаналізувати це явище як на макро-соціологічному, так і на мікросоціологічному рівнях, використовуючи при цьому нарівні з дюркгеймівським "anomie" термін "anomia", запропонований американським соціологом Л. Сроулом для визначення так званої "психологічної аномії" як прояву аномії соціальної. Цей вчений розробив також оригінальну методику вимірювання індивідуальних суб´єктивних переживань аномії, що виявляють себе в таких сферах життєдіяльності індивіда як політична, культурна, економічна, а також у інтерналізованих соціальних нормах і цінностях і первинних відносинах з оточуючими [32].
Аномічне сприйняття кожної з перелічених сфер, на думку Л. Сроула, знаходить відображення, відповідно, у почуттях індивідів, що громадські діячі віддалені від них та байдужі до їхніх потреб; у песимістичному сприйнятті окремими індивідами соціального порядку як переважно непостійного та непередбачуваного; у поширеності серед багатьох пересічних громадян точки зору, що вони та їм подібні "відкочуються" назад від вже досягнутого; у відчутті індивідами відсутності сенсу життя; у впевненості в тому, що мережа безпосередніх міжособистісних відносин індивіда не є більше передбачуваною та такою, що підтримує його.
Серед тих, хто вже у другій половині XX століття вивчав це явище, насамперед треба згадати Р. Макайвера, Д. Рісмена, К. Бея, Г. Беккера, Т. Хірші та інших. Погляди на аномію деяких із цих вчених відрізнялися більшим оптимізмом у порівнянні з їхніми попередниками. Зокрема, Крістіан Бей стверджував, що певна міра аномії потрібна для забезпечення максимальної свободи в суспільстві, для зняття необґрунтованих обмежень індивідуальної поведінки. Окремі прояви безнормності є закономірним наслідком недосконалості процесів соціалізації, внутрішніх конфліктів особистості [32].