Спеціальні та галузеві соціології
4.1. Соціологія культури як наукова дисципліна
Культура як предмет вивчення.
Дослідження феномена культури посідає важливе місце в соціальних науках; висловлюються найрізноманітніші точки зору щодо її сутності і суспільної ролі. Сам термін "культура" (його появі передувало латинське cultura, що означало процес культивування, вирощування) поки що не має загальновизнаного означення і є на сьогоднішній день одним із найскладніших слів, які вживаються у науці й практиці. Найчастіше використовують такі типи означення культури:
описові: наголос робиться на перерахуванні того, що охоплює поняття культури, наприклад: "культура, або цивілізація... складається... із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства" (Е. Тайлор);
історичні: акцентуються процеси соціальної спадковості, наприклад: "культура — соціально успадкований комплекс способів діяльності і переконань, які складають тканину нашого життя" (Е. Сепір);
нормативні: орієнтуються на: 1) ідею способу життя, наприклад: "спосіб життя, якого дотримується община чи плем´я, вважається культурою" (К. Уіслер); 2) уявлення про ідеали і цінності, наприклад: "культура... — це матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей" (У. Томас);
генетичні: культура розглядається з позицій її походження, наприклад: "те, що відрізняє людину від тварини, ми називаємо культурою" (В. Оствальд).
Науки, що вивчають культуру, спеціалізуються на вивченні найрізноманітніших аспектів її буття. Так, філософією досліджуються шляхи до пізнання і пояснення сутності культури; культурологія вивчає культуру як багатогранне складне суспільне явище, спосіб життя людини; етнографія сприяє усвідомленню національно-етнічної самобутності культури народів світу, ролі культури в міжнаціональних відносинах; психологія дає можливість глибше зрозуміти специфіку культурно-творчої діяльності людини; мистецтвознавство й естетика розкривають художню культуру в її неповторності, унікальності та емоційній силі впливу на особистість.
Культура як об´єкт соціологічного пізнання.
"Культура" є фундаментальною соціологічною категорією, яка формує уявлення про суспільство в цілому. Справді, який би культурний аспект не брався до уваги, незмінним залишається одне: всі культурні уявлення і дії упорядковуються спільнотою, отож культура має дуже важливе значення для людей, а отже — потребує соціологічного розгляду, зокрема в плані вивчення її впливу на суспільство в цілому та на різні групи суспільства та індивіда зокрема.
Водночас в історії соціології ще не вироблено несуперечливої концепції культури, в якій би адекватно відображалася соціальна суть цього поняття. Дотепер в середовищі науковців постійно відбуваються сперечання з приводу проблем означування культурних явищ і процесів, встановлення соціальних функцій культури, виявлення її ролі у конструкції суспільства; дискутуються такі важливі проблеми як зміст, скерованість та закономірності соціокультурних змін в певних конкретно-історичних ситуаціях тощо.
Перші соціологічні концепції культури з´явились наприкінці XIX - початку XX століть (саме на їх основі у подальшому постала і сформувалася сучасна соціологія культури як самостійна дисципліна). В цей час у соціології викристалізувалися ´ два основних напрямки розгляду культури - об´єктивістський і культурно-аналітичний.
Одним із перших представників об´єктивізму називають французького дослідника £. Дюркгейма. На його думку, суспільство - це свого роду осереддя морального життя, яке існує там і тоді, де і коли існує спільна і загальновизнана система Цінностей і норм - загальнообов´язкова для більшості громадян. Цінності і норми, на думку дослідника, впливають на індивідуальну поведінку через певні механізми їх опосередкування, наприклад, через ціннісні орієнтації самих індивідів. Ідеї Є. Дюркгейма мали неабиякий вплив на його співвітчизників — соціологів, культурологів, філософів. Зокрема, К. Леві-Строссом культура розглядається як універсальний атрибут людського буття, "проекція" універсальних законів, що переводять безсвідому структуру розуму на рівень свідомості і соціалізованої думки.
У подальшому об´єктивізм знайшов продовження в рамках структурної парадигми соціології та уможливив появу відповідних соціологічних концепцій культури. Так, серед найвідоміших дослідників культури в соціології називають Б. Малиновського — представника структурного функціоналізму. Основну мету своєї наукової діяльності він убачав у вивченні механізму людської культури, зв´язків між психологічними процесами людини і соціальною інституцією, а також біологічними основами загальнолюдських традицій і мислення. Функціоналізм Б. Малиновського концентрується на двох основних поняттях, що посідають центральне місце в його науковій концепції - поняттях культури і функції. При цьому культура в його розумінні являє собою сукупність або суму матеріальних витворів (артефактів), благ, технологічних процесів, ідей, навичок і цінностей; сюди ж уключено і соціальну організацію.
Як крайню форму об´єктивізму можна трактувати і марксистсько-ленінську соціологію (в радянській науці культура розглядалась як побічний продукт об´єктивного суспільного розвитку, а проблема взаємообумовленості суспільства і культури не ставилася взагалі).
Інша тенденція, культурно-аналітична, розвивалась на специфіці людини як культурної істоти, тобто на культурологічному фундаменті. Цей напрямок в соціології представлено, в першу чергу, М. Вебером. В основі веберівської соціології лежить положення про людину, яка свідомо організовує свою поведінку і середовище своєї діяльності. Відтак у Вебера суспільство є культурним продуктом, а сама людина — культурною істотою. Соціологія М. Вебера має назву "розуміючої", акцент тут робиться на суб´єктивних мотиваціях соціальної дії. Концепцію розуміння вибудовував й інший німецький учений - Г. Зіммель: на його думку, соціологія повинна прагнути відділити ціннісну сферу - бажання, пережиття, мотиви - від тих об´єктів, які їх викликають.
Культурно-аналітична тенденція сформувала низку концепцій культури в рамках інтерпретативної парадигми сучасної соціології, зокрема — в символічному інтеракціонізмі. Його основоположником вважають Д. Міда. Цей дослідник відстоював точку зору, згідно з якою соціальне не існує "об´єктивно", а лише виникає в ході людської взаємодії. Відтак соціокультурна реальність ним бачиться як мінливий світ, що складається з того, що є значимим для людської істоти. При цьому кожна соціальна група виробляє свій окремий "світ", який може змінюватись — у тих випадках, коли змінюються значення, які мають для людей певні об´єкти (а змінюються вони, на думку Д. Міда, постійно). Виділяючи основні віхи розвитку соціології як культурного аналізу, ми могли б навести ще низку прикладів, здатних проілюструвати обидві зазначені вище тенденції. Більше того, які б концепції культури (з тих, що складають історію соціології культури) ми б не розглядали, всіх їх у кінцевому результаті можна звести або до об´єктивізму, або культурно-аналітичного напрямку. В першому випадку соціальні явища (структури, інститути) розглядаються як об´єктивні речі, котрі не залежать від ідей і думок членів суспільства, а в другому - навпаки, як такі, що існують виключно за допомогою ідей і думок. Іншими словами, об´єктивіст завжди розглядає соціокультурні явища такими, якими їх бачить, а культурний аналітик - досліджує їх приховані смисли.
Сучасна соціологія культури як наукова дисципліна.
Інтенсивне накопичення соціологічних знань про культуру зумовило виділення (початок XX ст.) соціології культури в самостійну наукову дисципліну. Об´єктом соціології культури визначають діяльність спільнот і груп - носіїв культурних уявлень, цінностей, стилів і норм поведінки, а предметом — особливості функціонування культури в конкретних соціально-історичних умовах у зв´язку із соціальними структурами та інститутами.
Сказане, однак, не можна вважати істиною в останній інстанції, тому що на даний момент соціологія культури ще не є усталеною науковою дисципліною, зі стабільним предметом, концептуальним апаратом і методологією (соціологією поки що навіть не вироблено несуперечливої концепції культури, в якій би адекватно відображалася суть цього поняття). І причина зовсім не в тому, що соціологія культури виникла недавно (як бачимо, це не так), а в тому, що протягом тривалого часу вона була соціологічною дисципліною другого плану, оскільки досліджувала явища, що вважались маловажливими. Ще донедавна культура в усьому світі розглядалась у більшості випадків лише як "епіфеномен соціального" в контексті ідеї про її відставання від розвитку суспільства (особливо це виявлялося в колишньому СРСР, де культура належала до сфери надбудови, що визначалася економічним базисом). Відтак соціологія культури розвивалася, з одного боку, як культурознавче відгалуження, з іншого — як комплекс галузевих соціологічних теорії (соціологія дозвілля, соціологія моралі, соціологія мистецтва тощо).
Останнім часом поступово змінюється розуміння ролі культури в житті соціуму, а отже — змінюється і сама соціологія культури. Так, культуру все частіше характеризують як "репресивну" (термін, введений до наукового обігу 3. Фрейдом) — виходячи з того, що саме вона пригнічує деякі небезпечні і шкідливі для суспільства схильності і прагнення людини, звичайно не виключаючи їх повністю, а лише регламентуючи умови їх задоволення. Однак, навіть попри те, що можливості культури не є необмеженими і, крім того, можуть змінюватися залежно від об´єктивних умов (наприклад, в умовах кризового суспільства виникає потреба в сильніших регуляторах з боку держави), культура все частіше розглядається як якісна характеристика суспільства, втілення досягнень його розвитку, а соціологія культури кінця XX — початку XXI століть, перетворившись на самостійну наукову дисципліну, майже не несе в собі ідей про вторинність культури та її автономність. Таким чином, сучасна соціологія культури, ввібравши в себе надбання різних наук про культуру і базуючись на теоретичних принципах дослідження функцій, структур, динаміки соціальної взаємодії, являє собою посередницьку ланку, що поєднує знання на рівні загальної теорії культури і загальної соціологічної теорії, з одного боку, та дані емпіричних досліджень тої галузі культури, яка прийнята за об´єкт дослідження - з другого. При цьому виділяють такі її рівні.
Перший рівень - фундаментальна соціологічна теорія. Тут вивчаються зв´язки і відносини культури і суспільства; тенденції соціокультурного розвитку, що виявляються в свідомості, поведінці і способі життя окремих соціальних груп. Зокрема, велика увага приділяється вивченню змін культурних потреб та інтересів людини в умовах урбанізації, міграції, екологічної та духовної криз; вивчається типологія особистості в залежності від ставлення до ситуації в суспільстві.
Не менш важливим є і соціологічний аналіз діяльності соціокультурних інститутів, що здійснюється на другому рівні соціології культури. Тут увага зосереджується на вивченні культур різних соціальних груп, видах культурної діяльності, особливостях входження людини в культуру, тобто її інкультурації.
Третій рівень соціології культури заснований на соціологічній інформації, отриманій у результаті емпіричних досліджень, які можуть здійснюватися як кількісними, так і якісними методами. Саме на цьому рівні соціологія культури безпосередньо пов´язана з практикою і спроможна не лише видати інформацію, але й указати шляхи усунення соціокультурних протиріч у суспільстві.
Трирівневість системи соціокультурного знання є важливим моментом, про який слід пам´ятати, щоб уникнути помилок при встановленні рамок соціології культури. Так, останню не слід ототожнювати, скажімо, з культурологією - об´єкт, предмет і завдання цих дисциплін різняться між собою. Також важливо розмежовувати соціологію культури в цілому від соціології базових галузей соціокультурної сфери і не зводити її до однієї зі спеціальних соціологічних теорій, оскільки жодна з них не спроможна створити цілісне уявлення про соціокультурну реальність. Що ж стосується емпіричних досліджень культури, то тут має бути розуміння, що вони не повинні обмежуватися вивченням особливостей функціонування закладів культури чи виявленням художніх смаків населення, як це було донедавна (хоча це також є немаловажним). Натомість необхідно вивчати найрізноманітніші прояви культури окремого індивіда та соціальних спільнот.